Справа № 327/4/17
Провадження № 2/327/15/2017
22.02.2017 року смт. Розівка
Розівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Завіновської А.П.
при секретарі Пригінської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення суми боргу з ОСОБА_2, в обґрунтування якого зазначав наступне.
15.03.2013 року ОСОБА_2 взяв у нього в борг 2 100 грн., 20.03.2013 року - 2 100 грн., 30.03.2013 року - 800 грн., , а всього 5 000 грн., які зобов'язався повернути до 31.12.2013 року, що було оформлено відповідною борговою розпискою. Свої зобов'язання відповідач не виконав, мотивуючи важким фінансовим становищем.
З огляду на це, позивач просив стягнути зі ОСОБА_2 суму боргу із урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення невиконання зобов'язань, що складає 9 790, 29 грн. (5 000 грн. х 124, 9 % (2014 р.) х 143, 3 % (2015 р.) х 109, 4 % (2016 р. - 10 місяців), а також судові витрати в сумі 551, 20 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов та просив задовольнити його у повному обсязі вказуючи на те, що відповідач ОСОБА_2 15, 20 та 30.03.2013 року взяв у нього в борг спочатку 2 100 грн., потім ще 2 100 грн. та 800 грн., які зобов'язався повернути до 31.12.2013 року, що підтверджено борговою розпискою, але на даний час не повернув посилаючись на тяжке фінансове становище. З огляду на це, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення невиконання зобов'язань, що складає 9 790, 29 грн., та судові витрати в розмірі 551, 20 грн. Крім того, в порядку уточнення позивач зазначив, що можливо деякі суми відповідач брав у нього в борг в один день, а не саме тих дат, які ним вказано у позові, але наполягав, що факт отримання саме такої суми боргу мав місце у дійсності.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні частково визнав позов та пояснив, що дійсно брав у позивача в борг суми в розмірі 2 100 грн. та 800 грн., якої саме дати точно не пам'ятає, але це було в один день, а тому не заперечував проти стягнення з нього такої суми боргу із урахуванням індексу інфляції. Між тим, заперечував, що додатково брав у борг суму в розмірі 2 100 грн., посилаючись на те, що такий факт місце не мав.
Заслухавши сторони та дослідивши в судовому засіданні докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд встановив наступне.
Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з положень, викладених в частині 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику (Постанова Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14).
Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір позики, згідно з яким позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 000 гривень, частками: 2 100 грн., 2 100 грн. та 800 грн.
На підтвердження факту отримання зазначених грошових коштів позичальник ОСОБА_3 видав позикодавцю ОСОБА_1 розписку, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, та який досліджений в судовому засіданні (а.с. 3).
Відповідно до умов договору позичальник зобов'язався повернути грошові кошти не пізніше 31.12.2013 року, але до цього часу їх не повернув.
Визнаючи позов частково в сумі 2 900 грн. та заперечуючи факт отримання суми боргу в розмірі 2 100 грн., відповідач, між тим, в судовому засіданні при наданні йому судом для огляду боргової розписки підтвердив, що зазначена розписка написана його рукою, будь-якого примусу з боку позивача чи інших осіб стосовно написання даної розписки не було, чому ним була зазначено у борговій розписці про те, що він брав у борг у ОСОБА_1 саме цю суму у розмірі 2 100 грн., пояснити не зміг та переконливих доводів на обґрунтування своєї позиції не навів.
З огляду на вказані обставини, суд доходить висновку, що невизнання відповідачем позову в зазначений вище частині, спростовується борговою розпискою (а.с. 3), а факт грошових зобов'язань, які не виконано позичальником ОСОБА_2 підтверджується наявністю у позикодавця ОСОБА_1 оригіналу боргової розписки.
При цьому, доводи відповідача стосовно того, що він брав у борг суми в розмірі 2 100 грн. та 800 грн., в один день, не заперечуються і позивачем, який в цій частині надав відповідні уточнення, та юридичного значення не мають.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.п. 3.1 п. 3). Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (абзац 2 п.п. 3.2 п. 3).
Виходячи з позовних вимог ОСОБА_1 час затримки повернення боргу за вказаним договором становить з 01.01.2014 року по 10 місяць 2016 року, а тому інфляційні витрати у даному випадку складають: 4 790, 29 грн. (5 000 грн. х 124, 9 (загальний індекс інфляції за 2014 рік) х 143, 3 (загальний індекс інфляції за 2015 рік) х 109, 4 (загальний індекс інфляції за 10 місяців 2016 року), що становить загалом суму в розмірі 9 790, 29 грн.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь останнього зі ОСОБА_2, понесені судові витрати, які виразились у сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.
Керуючись ст. ст. 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 61 88, 208, 212-215 ЦПК України, суд
позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, яка склалася із суми боргу в розмірі 5 000 грн. та інфляційних витрат в розмірі 4 790, 29 грн., а всього 9 790, 29 грн.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, понесені останнім судові витрати в сумі 551, 20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Розівський районний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: А.П. Завіновська