8 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року,
У березні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 3 вересня 2012 року він працював в публічному акціонерному товаристві «Київський зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» ( далі - ПАТ «КиївЗНДІЕП») на посаді генерального директора. З вересня 2014 року відповідач перестав виплачувати йому заробітну плату, у зв'язку з чим станом на 3 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 29 383 грн 60 коп. Крім того, унаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінив у 10 тис. грн.
Позивач просив, з урахуванням уточнених вимог, стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі станом на 30 травня 2015 року у розмірі 108 162 грн 12 коп. та 10 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивача було звільнено з 12 вересня 2014 року, що виключає наявність у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період, починаючи з вересня 2014 року.
Такі висновки судів відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 зазначав про те, що відповідач не виплачує йому заробітну плату з вересня 2014 року, посилаючись на відсутність коштів та просив стягнути таку заборгованість станом на 30 травня 2015 року.
Судом встановлено, що з 3 вересня 2012 року ОСОБА_3 працював на посаді генерального директора ПАТ «КиївЗНДІЕП».
5 серпня 2014 року наказом Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. позивача відсторонено від виконання обов'язків з 7 серпня 2014 року.
Наказом Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 10 вересня 2014 року № 391/ОК розірвано контракт від 31 жовтня 2012 року № 27, укладений між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та ОСОБА_3 й звільнено ОСОБА_3 із займаної посади 12 вересня 2014 року відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання наказу від 10 вересня 2014 року № 391/ОК незаконним відмовлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській бо адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з п. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Судом установлено, що позивач був звільнений з 12 вересня 2014 року, отже, підстав для виплати йому заробітної плати після вересня 2014 року не було, а вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, яка утворилась за період до вересня 2014 року, позивачем не заявлялись, тоді як за змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Отже, висновки судів про відсутність у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем ґрунтуються на нормах закону та відповідають доказам, наявним в матеріалах справи.
Під час розгляду справи в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків судів не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, у задоволенні вказаної вимоги ОСОБА_3 відмовлено.
1 квітня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, про відмову від позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 334 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитись від позову.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 206 ЦПК України).
Відмова від позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди не порушує законні права або охоронювані законом інтереси інших осіб.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 336 ЦПК України за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду.
Ураховуючи встановлені обставини і вимоги процесуального закону, колегія суддів дійшла до висновку, що заява ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, який скористався наданими йому ст. ст. 27, 31, 174, 205, 334 ЦПК України правами, підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 205, 206, 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення заборгованості із заробітної плати залишити без змін.
Заяву ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, про відмову від позову в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Прийняти відмову ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, від позовної вимоги ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про відшкодування моральної шкоди.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року в частині позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про відшкодування моральної шкоди скасувати, провадження у справі у цій частині закрити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик