Ухвала
іменем україни
08 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Кафідової О.В., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення апеляційного суду Черкаської області від 06 липня 2016 року,
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 30 травня 1993 року, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, вони придбали квартиру АДРЕСА_1.
Зазначала, що 27 листопада 1996 року шлюб між ними розірвано, у зв'язку з чим нотаріусом їй було видано свідоцтво про право власності на Ѕ частини вказаної квартири, свідоцтво про право власності на іншу Ѕ частини квартири було видане на ім'я відповідача. З цього часу вона та ОСОБА_2 не ведуть спільного господарства та не проживають разом, тобто останній перестав бути членом її сім'ї.
Звертала увагу на те, що 18 липня 2003 рокуОСОБА_2 подарував їй належну йому частину квартири, він втратив своє право на проживання у вказаній квартирі з цього моменту, оскільки його право на проживання було похідним від права власності.
Посилаючись на наведене та на те, що відповідач не проживає в квартирі з грудня 2013 року та не бажає добровільно знятись з реєстрації, не зважаючи на те, що втратив право користування цією квартирою, оскільки після укладення між ними договору дарування будь-яких угод про проживання відповідача в належній їй квартирі не укладалось, позивач, із урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2016 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 06 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2перебували у зареєстрованому шлюбі до 27 листопада 1996 року, під час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою канівською міською державною нотаріальною конторою 30 травня 1992 року.
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 24 червня 1999 року, виданого приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу 24червня 1999 року, зареєстрованим уреєстрі за № 1-1427 (а. с.42), на підставі чинної на той час ст. 22 КпШСбуло посвідчено, що ОСОБА_1 в спільному сумісному майні подружжя, придбаному у шлюбі,належить право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до договору дарування від 18 липня 2003 року, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 належну йому на праві власності 1/2 частини зазначеної вище квартири.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2014 року, одноосібним власникомквартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач вселився у спірну квартиру не як член сім'ї позивача, а як співвласник, тому із припиненням права власності особи на квартиру втрачається й право користування житловим приміщенням.
При цьому після дарування відповідачем позивачу Ѕ частини спірної квартири будь-яких договорів найму/оренди між сторони не укладалося. Крім того, відповідач не проживає у спірній квартирі більше року, тому втратив право користування зазначеним житловим приміщенням на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловою площею, є факт його непроживання в спірній квартирі понад один календарний рік, проте позивачем не надано належних доказів на підтвердження вказаних обставин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири згідно зі ст. 383 ЦК України має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім᾽ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК Української РСР, ст. 405 ЦК Українипередбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Як убачається з матеріалів справи, на підставі заяви подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, 24 червня 1999 року приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя та те, що ОСОБА_1 належить Ѕ частини вказаної квартири.
Таким чином, кожному з подружжя належало по Ѕ частиниспірного майна.
У подальшому, а саме 18 липня 2003 року, ОСОБА_2 шляхом укладення договору дарування відчужив належну йому Ѕ частини квартири на користь ОСОБА_1 та вона стала одноособовим власником квартири.
Зі змістом п. 3 вказаного договору вбачається, що вказане майно належало дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 1992 року.
Із наведеного вбачається, що ОСОБА_2 у спірну квартиру вселявся не як член сім'ї позивача, а як власник, а пізніше відчужив на користь позивача належну йому частину квартири та втратив право власності на належну йому частину майна.
За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участи у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не перевірив, на якій правові підставі ОСОБА_1 вселився в квартиру, не звернув увагу на зміст правовстановлюючих документів на квартиру, не спростував доводів позивача, викладених у заяві про зміну підстав позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що у випадку втрати власником його права власності на житло, чинним законодавством непередбачено збереження за ним права користування цим житлом, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що формування вимоги щодо визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України, не може бути підставою для скасування рішення, оскільки це не впливає на юридичну природу правовідносин, які судом першої інстанції встановлені правильно та до яких правильно застосовано норму захисту права власності.
З огляду на вищевикладене рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим і відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення апеляційного суду Черкаської області від 06 липня 2016 року скасувати, рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2016 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: Є.П. Євграфова
Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кафідова
О.В. Умнова