8 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року,
У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів в рівних часках на його користь борг за договорами позики в загальній сумі 2 007 420 грн.
Позов мотивовано тим, що 10 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_9 укладено договір позики, за яким позивач передав 39 000 доларів США. 31 березня 2008 року ОСОБА_9 також позичив у позивача 250 000 грн, а в серпні 2008 року 23 000 доларів США та 275 000 грн. Таким чином, ОСОБА_9 взяв у борг у позивача кошти на загальну суму 62 000 доларів США та 525 000 грн, що підтверджується власноруч написаними ОСОБА_9 розписками.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, а спадщину після його смерті в рівних частках прийняли відповідачі - ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Позивач посилався на те, що відповідачам було відомо про борги спадкодавця. 10 грудня 2012 року він звернувся до відповідачів з вимогою про повернення боргу в розмірі 62 000 доларів США та 525 000 грн. Разом з тим, відповідачі на вимогу не реагують, тому просив стягнути з них в рівних частках на його користь борг за договорами позики.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з положень ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1282 ЦК України та вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки договорами позики не було визначено строку пред'явлення вимоги.
Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що
позивачем не доведено, що протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, ним було пред'явлено вимогу до спадкоємців, які прийняли спадщину, а тому в силу положень ч. 4 ст. 1281 ЦК України він позбавлений права такої вимоги, що є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому, апеляційний суд оцінив копію письмового звернення позивача, приєднану ним до справи, як неналежний доказ, оскільки він не містить даних, підтверджуючих направлення вимоги та її отримання відповідачами.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_9 отримав в борг від ОСОБА_8: 10 лютого 2008 року - 39 000 доларів США, 31 березня 2008 року - 250 000 грн, в серпні 2008 року - 23 000 доларів США та 275 000 грн, що підтверджується розписками написаними ОСОБА_9.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися із заявами від 18 березня 2011 року про прийняття спадщини після смерті їх батька - ОСОБА_9.
Крім того, 29 серпня 2011 року до Ірпінської міської державної нотаріальної контори звернувся із заявою ОСОБА_10 про прийняття спадкового майна після смерті його брата - ОСОБА_9.
На підтвердження укладення між позивачем та ОСОБА_9 договору позики ОСОБА_8 подано розписки від 10 лютого 2008 року та від 31 серпня 2008 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що додані на підтвердження укладення договорів позики розписки про отримання коштів є письмовими документами, які підтверджують факт укладання договорів позики. Зокрема, розписки посвідчують факт передання позивачем ОСОБА_9 визначених грошових сум і дати їх отримання. Відповідачами не було доведено, що зміст розписок стосувався інших договірних правовідносин, що склалися між сторонами.
Разом з тим, вважав недоведеним позивачем факт направлення вимоги до спадкоємців в строк, визначений положеннями ч. 2 ст. 1281 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців вiд дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно вiд настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав i не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року вiд настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Зазначена норма не встановлює певного порядку пред'явлення таких вимог і має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобов'язання спадкодавця перед кредитором, а частина перша цієї норми зобов'язує спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борг.
При цьому вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України приймає претензії кредиторів спадкодавця.
Апеляційний суд виходив з того, що у травні 2012 року позивач ОСОБА_8 дізнався, або міг дізнатися про смерть боржника ОСОБА_9
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_8 посилався на те, що 10 грудня 2012 року він направляв на адресу відповідачів письмову вимогу про повернення боргу в сумі 62 000 доларів США та 525 000 гривень.
В ході розгляду справи відповідачі посилалися на те, що ОСОБА_8 з письмовою вимогою не звертався.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 3,4 ст. 60 ЦПК України).
Згідно ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлення таких фактів має здійснюватись судом на підставі оцінки зібраних у справі доказів, як кожного окремо, так і їх сукупності.
В ході розгляду даної справи судами попередніх інстанцій вищевказаних норм не враховано та не дотримано вимог ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, за умов суперечливості чи недостатності доказів для правильного вирішення спору та прийняття мотивованого рішення не роз'яснено особам, які беруть участь у справі обов'язки щодо доказування і подання доказів, наслідки не надання доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються, а також положення щодо належності та допустимості доказів.
В матеріалах справи (а.с. 7) наявна копія письмового звернення позивача з пропозицією до відповідачів повернути борг спадкодавця, оскільки вони прийняли спадщину.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо направлення цього звернення відповідачам, його отримання останніми та не перевірено докази, якими сторони ці обставини доводять або спростовують.
Фактично судами допущено однобічність у дослідженні доказів та не перевірено усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень.
Судами не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року, рішення апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року скасувати.
Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
суддіЄ.П. Євграфова
Т.Л. Ізмайлова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська