Ухвала
іменем україни
08 лютого 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Євграфової Є.П. Ізмайлової Т.Л., Кафідової О.В., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року,
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 24 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмір 40 000 доларів США на термін до 19 квітня 2013 року, зі сплатою 12,8 % річних для придбання транспортного засобу.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором, утворилась заборгованість у сумі 59 725,01 доларів США, з яких: 34 988,28 доларів США - заборгованість за кредитом, 24 736,73 доларів США заборгованість за відсотками; та штрафні санкції у розмірі 207 634 грн 34 коп.
Посилаючись на наведене, позивач просив сягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитом у розмірі 59 725,01 доларів США та штрафні санкції у розмір 204 236 грн 05 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасуватиоскаржувані судові рішення, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 24 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмір 40 000 доларів США на термін до 19 квітня 2013 року, зі сплатою 12,8 % річних для придбання транспортного засобу.
Умовами договору передбачено, що повернення кредиту здійснюється позичальником черговими платежами в розмірі 908,73 доларів США на місяць до 18 числа поточного місяця; у разі пропуску строку сплати мінімальних необхідних платежів на погашення кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення; за порушення певних умов договору позичальник зобов'язався сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту за кожний випадок порушення.
Останній платіж на погашення кредиту внесено відповідачем 24 січня 2011 року.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що банк звернувся до суду з указаним позовом в межах строку позовної давності, оскільки умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, такий строк збільшено до десяти років.
Крім того, апеляційним судом відхилено доводи позивача, викладені в запереченнях на апеляційну скаргу, стосовно того, що останній не пам'ятає обставин укладення, підписання та отримання коштів за вказаним кредитним договором, оскільки позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факту отримання кредитних коштів та виконання умов договору до січня 2011 року.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що він не отримував кредитні кошти та не підписував указаний кредитний договір.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 червня 2015 року за заявою представника відповідача у справі було призначено почеркознавчу експертизу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
Згідно з п. 1.1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 (із змінами та доповненнями) (далі - Рекомендацій) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.
Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису під впливом будь-яких (природних, штучних) збиваючих факторів; у незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням почерку іншої особи; визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком.
Пунктом 1.3 Рекомендацій передбачено, що для проведення досліджень орган, який призначив експертизу, повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
З повідомлення про неможливість проведення експертизи вбачається, що відповідачем не виконані вимоги експерта щодо надання вільних та умовно-вільних зразків почерку, а долучені до заяви про призначення експертизи зразки підписів, виконані ОСОБА_1, суперечить вимогам нормативно-правових документів, якими регламентується порядок підготовки та призначення судових експертиз.
За приписами ст. ст. 10, 11, 212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 57 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснив останній платіж у 2011 році.
Факт неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору було встановлено, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду рішення районного суду.
При цьому, скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторони дійшли згоди щодо збільшення позовної давності до десяти років, а отже, відсутні підстави вважати, що, звернувшись до суду з указаним позовом у січні 2015 року, банк пропустив строк позовної давності, перебіг якої розпочався у березні 2011 року.
За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: Є.П. Євграфова
Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кафідова
О.В. Умнова