14 лютого 2017 року м. Київ К/800/31650/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя:Вербицька О.В.
Судді: Веденяпін О.А.
Цвіркун Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 р.
у справі № 826/7157/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Напої Плюс»
до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
про зобов'язання вчинити певні дії
Товариство з обмеженою відповідальністю «Напої Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Напої Плюс») звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р. позов задоволено повністю. Зобов'язано Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників зарахувати ТОВ «НАПОЇ ПЛЮС» податкові зобов'язання в сумі 5 291 500 грн. 00 коп. згідно з платіжними дорученнями від 16.03.2015 №№ 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45 та від 17.03.2015 № 46 в рахунок сплати податку на додану вартість за лютий 2015 року. Зобов'язано Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників врахувати у інтегрованій картці обліку податку на додану вартість наявну оплату цього податку з боку ТОВ «НАПОЇ ПЛЮС» в сумі 5 291 500 грн. 00 коп. згідно з платіжними дорученнями від 16.03.2015 №№ 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45 та від 17.03.2015 № 46.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ТОВ «НАПОЇ ПЛЮС» у письмовому запереченні на касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 р. - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Напої Плюс» за лютий 2015 року подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з ПДВ, в рядку 25.1 якої визначено суму ПДВ у розмірі 5 132 263,00 грн., яка підлягає сплаті до бюджету.
Платіжними дорученнями від 16.03.2015 №№ 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45 та від 17.03.2015 № 46 позивач ініціював переказ грошових коштів у розмірі 5 291 500,00 грн. шляхом електронного переказу грошових коштів за допомогою системи «Клієнт-Банк», проте вказані кошти на відповідний рахунок в Державну казначейську службу України не надійшли.
Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації (п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктами 129.6, 129.7 ст.129 Кодексу передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.
Пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Відповідно до п.22.4 ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Отже, конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Державного казначейства грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу.
При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 вересня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Київська Русь" укладено договір банківського рахунку №103854-18-11003. Пунктами 2.1.5, 2.1.7 вказаного договору Банк взяв на себе зобов'язання виконувати платіжні доручення та інші розрахункові документи позивача у національній валюті у день надходження розрахункового документу. Банк взяв на себе зобов'язання у разі потреби Позивача, надавати йому можливість здійснювати платежі зі свого рахунку в банку за допомогою системи "Клієнт-Банк". Згідно пункту 3.2. договору банківського рахунку №103854-18-11003 за допомогою системи "Клієнт-Банк" позивач може здійснювати підготовку платіжних доручень та надання їх для виконання ПАТ "Банк "Київська Русь".
Згідно витягу з електронного реєстру розрахункових документів системи "Клієнт-Банк", позивачем платіжні доручення №№36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45 створені 16.03.2015 року, а платіжне доручення №46 - 17.03.2015 року.
Згідно з банківськими виписками, станом на день здійснення позивачем платежів, на банківському рахунку позивача №103854-18-11003 в ПАТ "Банк "Київська Русь" обліковувались грошові кошти в сумі 5 292 052,62 грн - на кінець 16.03.2015 року та в сумі 5 292 052,62 грн - станом на 17.03.2015 року.
Листом від 30.03.2015 року №2019/20 ПАТ "Банк "Київська Русь" повідомив позивача, що згідно п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час ведення в банку тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки позивачем своєчасно подано податкову декларацію за лютий 2015 року до податкового органу та ініційовано переказ грошових коштів у розмірі 5 291 500,00 грн. для сплати податкового зобов'язання, а залишок коштів на рахунку позивача у день подання відповідних платіжних доручень є достатнім, тому позивачем належно виконано податковий обов'язок з перерахування податку на додану вартість за лютий 2015 року.
Також слід зазначити, що механізм ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, регулюється Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016р. за №751/28881.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова
Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 р. залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відхилити.
2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2016 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 р. залишити без змін.
3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді О.А. Веденяпін
Ю.І. Цвіркун