02 лютого 2017 року м. Київ К/800/25076/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Донця О.Є.,
суддів: Голяшкіна О.В.,
Мороза В.Ф.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської митниці Державної фіскальної служби на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби, треті особи - Спільне мале підприємство «Веста», Головне управління Державного казначейства України в Тернопільській області, про визнання рішення недійсним,
У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби, треті особи - Спільне мале підприємство «Веста», Головне управління Державного казначейства України в Тернопільській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Тернопільської митниці Державної фіскальної служби про визначення митної вартості від 26.05.2010 року № 403000006/2010/000758/2, картку відмови в прийнятті митної декларації від 26.05.2010 року № 403000006/0/00712, а також стягнути з Державного бюджету зайво сплачені кошти в сумі 27738,13 грн..
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.12.2013 року у задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» було задоволено частково. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.12.2013 року скасовано. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано картку відмови Тернопільської митниці Державної фіскальної служби в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 26.05.2010 року № 403000006/0/00712 та рішення про визначення митної вартості товарів від 26.05.2010 року № 403000006/2010/000758/2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Тернопільська митниця Державної фіскальної служби, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2015 року та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.12.2013 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» подало заперечення на касаційну скаргу, в яких воно просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2015 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Тернопільської митниці Державної фіскальної служби задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами встановлено, що 27.05.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» та фірмою «GAMAPLAST GAMALCZYK I WSPOLNICY Sp.J.» було укладено контракт № 6/05-01 про поставку газонної решітки EKOFIX.
25.05.2010 року для здійснення митного оформлення вищезазначеного товару Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» подало до Тернопільської митниці Державної фіскальної служби вантажну митну декларацію № 403000007/2010/003442 для митного оформлення товару «Вироби із пластмаси: пластикові панелі для газону «ЕКОFIX» та декларацію митної вартості № 403000001/2010/003442 від 25 травня 2010 року.
На підтвердження заявленої митної вартості товару подано наступні документи: КОНТРАК ВІД 27.05.2009 РОКУ № 06/05-01 та доповнення до нього від10.06.2009 року № 1, від 26.04.2010 року № 2, від 27.04.2010 року № 3; специфікацію від 18.05.2010 року № 4; рахунок фактуру від 20.05.2010 року № 2/ЕХ/2010.
Митним органом 26.05.2010року було прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 403000006/2010,000758/2 із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару та видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 403000006/0/00712.
За зверненням декларанта, митним органом було надано дозвіл на випуск товару у вільний обіг із терміном дії гарантійних зобов'язань до 90 календарних днів, протягом якого (але не пізніше 10 днів до закінчення терміну гарантійних зобов'язань) необхідно надати уточнені відомості для підтвердження заявленої митної вартості та забезпечити можливість їх перевірки посадовими особами митниці.
Декларант листом від 30.06.2010 року № 30/06 митному органу надав пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості по вантажно митній декларації від 27.05.2010 року № 403000001/2010/3567, за якою товар було випущено у вільний обіг під гарантійні зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 267 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
Згідно зі статтею 266 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
Зі змісту норм п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини 4 статті 266 Митного кодексу України вбачається, що декларант не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених п. 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, митний орган, витребувавши документи, передбачені п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, а також не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність рішення митного органу про визначення митної вартості та картку відмови в прийнятті митної декларації.
Щодо позовних вимог в частині стягнення зайво сплачених коштів в сумі 27738,13 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 квітня 2014 року у справі № 21-29а14, у випадку, якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618 та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого Наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 року № 611/147, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про повернення надміру сплачених сум у спорі про оскарження рішення митного органу про визначення митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митних декларацій, є правомірним.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції, є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Тернопільської митниці Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Парк» до Тернопільської митниці Міндоходів, треті особи - Спільне мале підприємство «Веста», Головне управління Державного казначейства України в Тернопільській області, про визнання рішення недійсним - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: О.Є. Донець
О.В. Голяшкін
В.Ф. Мороз