ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
17 лютого 2017 року Справа № 813/3152/16
16 год. 28 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Приймак С.І.,
позивач ОСОБА_1,
від позивача ОСОБА_2,
від відповідача 1 Невелич Ю.В.,
від відповідача 2 не прибув,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, Головного управління Національної поліції у Львівській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (далі - відповідач 1, УМВС України на Львівській залізниці), Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач 2, ГУНП у Львівській області), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог /а.с.124/ та заяви про зменшення позовних вимог /а.с.119/, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 1 про звільнення позивача з посади оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 03.09.2015 року;
- поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 04.09.2015 року;
- стягнути з відповідача 1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі за період з 04.07.2016 року до дня ухвалення судом рішення у справі;
- зобов'язати відповідача 2 працевлаштувати позивача на рівнозначну посаду в органах внутрішніх справ.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем не повідомлено позивача про майбутнє вивільнення у встановлений законодавством строк, та не ознайомлено з наказом про звільнення. Також, відповідачем 1 не встановлено неможливості подальшого використання позивача на службі відповідно до п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивач вважає протиправним звільнення її з посади в період перебування нею у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, оскільки іншого місця роботи в структурних підрозділах МВС України позивачу не запропоновано, переважне право на перебування на посаді та залишенні на службі в органах внутрішніх справ проігноровано. Крім цього зазначила, що згідно з положеннями ст. 184 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення з ініціативи власника жінок, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Відповідачем 1 не дотримано вказаних положень законодавства України в частині обов'язкового працевлаштування позивача. Також позивач зазначила, що має на своєму утриманні малолітню дитину та батьків.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Представник відповідача 1 проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні /а.с.68-70/. Зазначив, що на виконання наказу МВС України в УМВС України на Львівській залізниці проведено скорочення посад усіх працівників у зв'язку з ліквідацією управління. На даний час триває процедура ліквідації. З метою працевлаштування соціально захищених працівників, голова ліквідаційної комісії неодноразово звертався до МВС України, ГУ МВС України у Львівській області щодо вирішення питання їх подальшого працевлаштування, що не дало позитивного результату /а.с.38-46/. Оскільки відбулась повна ліквідація УМВС України на Львівській залізниці із скороченням усіх посад, позивачку звільнено з органів внутрішніх справ. Беручи до уваги вищевикладене, відповідач 1 вважає обов'язок щодо подальшого працевлаштування працівника виконаним. Вважає, що позивача неможливо поновити на посаді, оскільки усі штатні посади скорочені, а з 07.11.2015 року діяльність органів внутрішніх справ на території України повністю припинена. Просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідача 2 участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.
Суд заслухав пояснення сторони позивача та відповідача 1, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
ОСОБА_1 працювала в органах внутрішніх справ з 24.06.2008 року /а.с.16/.
Наказом УМВС України на Львівській залізниці №86о/с від 05.09.2013 року старшому лейтенанту міліції ОСОБА_1 надано відповідно до ст. 18 Закону України "Про відпустки" відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку /а.с.14/.
Наказом МВС України №660 від 08.06.2015 року "Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці" УМВС України на Львівській залізниці ліквідовано, створено комісію з ліквідації Управління МВС України на Львівській залізниці. Даний наказ видано відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 13.08.20 року №401 та на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ" /а.с.32/.
Відповідно до наказу МВС України №741 від 22.06.15 року "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" всі посади УМВС України на Львівській залізниці скорочено /а.с.33-36/.
З метою реалізації даного наказу УМВС України на Львівській залізниці видано наказ №43о/с від 03.07.2015 року "Про організаційно-штатні зміни в УМВС України на Львівській залізниці", згідно з яким скорочено усі посади в управлінні /а.с.37/.
УМВС України на Львівській залізниці з 13.07.2015 року перебуває в стані припинення за рішенням засновника.
Наказом УМВС України на Львівській залізниці від 03.09.2015 року №70о/с "По особовому складу" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, старшого лейтенанта міліції у справах дітей лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 03.09.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за ст. 64 п. "г" (через скорочення штатів) /а.с.15/.
Вважаючи звільнення таким, що порушує її права та законні інтереси, позивач звернулася за їх захистом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів, згідно з ч. 2 цієї ж статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 року №114 (далі - Положення).
Так, підп. "г" п. 64 вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання звільнення працівників органів внутрішніх справ, які перебувають у додатковій відпустці для догляду за дитиною без збереження заробітної плати, при ліквідації установи, при вирішенні цього спору слід застосовувати загальні норми трудового законодавства, закріпленні в Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Статтею 184 КЗпП України закріплені гарантії при прийнятті на роботу, а також передбачена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
Так, згідно з ч. 3 цієї статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами), при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.
Згідно з ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено, що позивача повідомлено про скорочення займаної посади та відповідно не доведено дотримання встановленого законодавством порядку повідомлення позивача про наступне вивільнення.
Також, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач у день прийняття наказу від 03.09.2015 року №66о/с про звільнення перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Суд звертає увагу, що працевлаштування вказаних категорій працівників при повній ліквідації підприємства, установи чи організації є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Вказана позиція кореспондується з положеннями, викладеними в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" (звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років провадиться з обов'язковим працевлаштуванням).
Статтею 141 КЗпП України встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органу.
Звільнення позивача без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (ст. 265 КЗпП України). Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.09.2010 року (справа №К-20339/10).
Вказана норма вважається дотриманою, якщо жінка працевлаштована в перший день звільнення, тобто немає перерви між звільненням і днем, коли жінка може вийти на роботу на інше підприємство.
Судом встановлено, що наказом МВС України № 660 від 08.06.2015 року УМВС України на Львівській залізниці ліквідовано, створено ліквідаційну комісію. Відтак всі працівники УМВС України на Львівській залізниці, в тому числі і позивач, підлягали звільненню, в порядку, визначеному законодавством, у зв'язку з скороченням штатів. Разом з цим, ОСОБА_1 відноситься до категорії працівників, звільнення яких допускається з обов'язковим дотриманням визначених законодавством гарантій. Відтак, на Управління МВС України на Львівській залізниці покладався обов'язок щодо обов'язкового працевлаштування позивача.
З наявних у справі доказів випливає, що 15.07.2015 року та 21.07.2015 року УМВС України на Львівській залізниці зверталося до МВС України з листами №4/1844 та №4/1877 відповідно, в яких надало перелік працівників, серед яких є ОСОБА_1, до яких встановлено обмеження щодо звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, для вирішення питання про їх звільнення/працевлаштування /а.с.38, 39, 42/.
Згідно з відповіддю МВС України від 28.07.2015 року №6/1/1-6015 відповідача 1 повідомлено, що вирішення вказаного питання належить до компетенції відповідного територіального управління. Рекомендовано вказаним працівникам самостійно звернутися до підрозділів кадрового забезпечення територіального органу внутрішніх справ, де вони в подальшому бажають проходити службу /а.с.44/.
УМВС України на Львівській залізниці не надано суду доказів повідомлення позивача про необхідність звернення до ГУ МВС України у Львівській області за отриманням переліку вакантних посад з метою подальшого працевлаштування.
Листами від 27.07.2015 року №4/1909, від 31.07.15 року №4/1935 УМВС України на Львівській залізниці зверталося до ГУ МВС України у Львівській області та надало йому перелік працівників, до яких встановлено обмеження щодо звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, для вирішення питання щодо їх подальшого працевлаштування /а.с.45, 46/.
З врахуванням встановленого, відповідач 1 вчиняв заходи для забезпечення працевлаштування позивача, однак вони не дали результатів. Разом з цим, наведені обставини не звільняють УМВС України на Львівській залізниці від виконання обов'язку забезпечити працевлаштування позивача, передбаченого ч. 3 ст. 184 КЗпП України.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність в УМВС України на Львівській залізниці достатніх правових підстав для прийняття наказу №70о/с від 03.09.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади, без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників. Тому, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади є передчасним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги до Головного Управління Національної поліції у Львівській області про поновлення (працевлаштування) ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ, суд зазначає наступне.
Відповідачі 1 та 2 є окремими юридичними особами. Позивач перебувала у трудових відносинах з УМВС України на Львівській залізниці, а тому, відсутні підстави для зобов'язання відповідача 2 вчиняти дії стосовно позивача.
Крім того, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, в тому числі і ГУ МВС України у Львівській області.
Як зазначалося судом, обов'язок працевлаштування позивача покладено на УМВС України на Львівській залізниці.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову в частині зобов'язання відповідача 2 працевлаштувати позивача слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З врахуванням висновків суду про протиправність та скасування наказу про звільнення, позовні вимоги про поновлення його на посаді з 04.09.2015 року з виплатою середнього заробітку є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до вимог п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячну заробітну плату слід обчислювати виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Позивачем надано суду довідки Львівського міського центру зайнятості від 12.12.2016 року №5846 про те, що ОСОБА_1 як безробітна у центрі зайнятості не зареєстрована і виплати допомоги з безробіття не отримує /а.с.106/.
Згідно з довідкою про доходи №213 від 09.11.2016 року виданою ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення за липень-серпень 2013 року в загальній сумі становить 4550,51 грн. /а.с.76/
З врахуванням того, що цей період включає 62 календарних дні, середньоденна заробітна плата позивача становила (4550,51 грн. ч 62 к.д.) 73,40 грн.
Суд також враховує ту обставину, що позивача звільнено з 03.09.2015 року, однак до 03.07.2016 року позивач перебувала у декретній відпустці та отримувала відповідні соціальні виплати пов'язані з народженням дитини і перебуванням у декретній відпустці. Позивач підтвердила цей факт, а тому просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2016 року до дня ухвалення рішення у цій справі, з чим суд погодився.
Вимушений прогул позивача з дня закінчення декретної відпустки до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі становить 229 календарних дні, а тому слід виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі (73,40 грн. Ч 229 к.д.) в сумі 16808,60 грн.
Оскільки у вересні-жовтні 2016 року позивачу сукупно нараховано 4550,51 грн., середньомісячний заробіток позивача, що підлягає до негайної виплати становить (4550,51 грн ч 2м) 2275,26 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п. 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (п. 3).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 136, 138, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці №70о/с від 03.09.2015 року про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 03.09.2015 року.
3. Поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей лінійного відділу на ст. Львів УМВС, з 04.09.2015 року.
4. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (м. Львів, вул. Федьковича,50а; ЄДРПОУ 08602508) на користь ОСОБА_1 (Ідн.НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16808 (шістнадцять тисяч вісімсот вісім) грн. 60 коп.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2275 (дві тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 26 коп. звернути до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 22.02.2017 року.
Суддя Кравців О.Р.