04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" лютого 2017 р. Справа№ 910/19078/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників
позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_2;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку
"Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.12.2016р.
у справі №910/19078/16 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку
"Приватбанк"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 40 086,07 грн.
Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач) заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 19.01.2011р. у загальному розмірі 40 086,07 грн. (з них: 9 995,00 грн. - борг за кредитом, 10 801,26 грн. - борг по процентам за користування кредитом, 1 889,16 грн. - борг по комісії за користування кредитом, 17 400,65 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідач проти позову заперечував, просив суд у задоволенні вимог позивача відмовити та застосувати строк позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2016р. у справі №910/19078/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016р. у справі №910/19078/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:
- умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення;
- оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, то проценти за кредитом, які нараховуються щомісяця та є періодичним платежем за користування кредитними коштами, а також неустойка, нарахована внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за договором, підлягають стягненню з відповідача у межах року позовної давності;
- у разі застосування строку позовної давності, її наслідки можуть бути застосовані лише до тих зобов'язань та нарахувань, які були здійснені за межами строку позовної давності, водночас, суми нарахувань, здійснені у межах строку позовної давності, підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р. (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2017р.
30.01.2017р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення.
09.02.2017р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.
07.02.2017р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява б/н від 03.02.2017р. про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. з посиланням на їх упередженість.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. в задоволенні заяви відповідача про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. відмовлено.
В судовому засіданні 16.02.2017р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та доповненнях до нього, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як такого, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник позивача у судове засідання 16.02.2017р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 16.02.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
19.01.2011р. відповідач підписав заяву про відкриття поточного рахунку, на підставі якої він приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг» та тарифів ПАТ «КБ «Приватбанк», що розміщені на Інтернет-сайті http://privatbank.ua, які складають договір банківського обслуговування б/н від 19.01.2011р. (далі - Договір або Умови) (том справи - 1, аркуші справи - 17-29).
За умовами Договору позивач, як банк, зобов'язався встановити відповідачу, як клієнту, кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 та здійснювати його обслуговування в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг". Кредитний ліміт на поточних рахунках надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта. Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди. При укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системі клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформації, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/ або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, якій належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого підпису". Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі (п.п.3.2.1.1.1, 3.2.1.1.3, 3.2.1.1.16 Умов).
В п.3.2.1.6.1 Умов передбачено, що Договір, а саме - обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта, набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору надав відповідачу кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн. Однак відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем в частині дотримання строків повернення кредитних коштів, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 9 995,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№10221К3S0S0AI від 15.09.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 37-39), в якій вимагав погасити борг. Але звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку оплатити заборгованість, окрім основного боргу по кредиту в сумі 9 995,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 10 801,26 грн. боргу по процентам за користування кредитом, 1 889,16 грн. боргу по комісії за користування кредитом та 17 400,65 грн. пені.
Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, застосувавши до вимог позивача строк позовної давності за заявою відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 634 Цивільного кодексу України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн. Однак відповідач, в порушення умов Договору, не здійснив своєчасне повернення кредиту на користь позивача, що призвело до виникнення заборгованості, яка на час звернення позивача з позовом до суду та розгляду справи місцевим господарським судом становила 9 995,00 грн. за період з 30.06.2011р. по 16.09.2016р.
Згідно з п.п.3.2.1.1.3 Договору кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
Відповідно до п.п.3.2.1.2.2.2 Договору клієнт зобов'язується сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п.3.2.1.4.1, 3.2.1.4.3.
Згідно з п.п.3.2.1.4.1 Договору за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка). В названому пункті Договору наведено порядок розрахунку відсотків.
За розрахунком позивача, у відповідача існує заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.04.2011р. по 15.09.2016р. у сумі 10 801,26 грн. та заборгованість по комісії за користування кредитом за період з 01.04.2011р. по 15.09.2016р. у розмірі 1 889,16 грн.
Вищевикладені обставини підтверджуються наданими суду довідкою позивача вих.№08.7.0.0.0/160930101030 від 30.09.2016р. та виписками по рахунку відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 32, 34, 62-111).
Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про дотримання ним встановлених Договором порядку і строків повернення кредиту, процентів та комісії за користування кредитом, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача 9 995,00 грн. боргу за кредитом, 10 801,26 грн. боргу по процентам за користування кредитом та 1 889,16 грн. боргу по комісії за користування кредитом.
В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до розділу 3.2.1.5 Договору у разі порушення клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. У разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку якщо кредит надавався в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати.
Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня /наступного за датою порушення зобов'язань (п.п.3.2.1.4.1.3 Договору).
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені є правомірним.
Колегія суддів погоджується з розрахунком місцевого господарського суду та вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 17 400,65 грн. пені.
Відповідач просив місцевий господарський суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності. З цього приводу судом було встановлено наступне.
Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
В ст. 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, п.п.3.2.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг, терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
З наданих суду пояснень та доказів, зокрема, розрахунку позовних вимог, вбачається, щопрострочена заборгованість за Договором виникла у відповідача з 30.06.2011р., тобто саме з цього дня позивач довідався про порушення свого права і з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності, який сплинув 30.06.2016р. Водночас, позовна заява, яка є предметом розгляду у даній справі, була подана позивачем безпосередньо до місцевого господарського суду 19.10.2016р., про що свідчить відбиток календарного штампу Відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва на першому аркуші позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 7).
Таким чином, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з пропуском строку позовної давності, встановленого сторонами у Договорі.
Нарахування процентів та комісії за користування кредитом здійснювалося позивачем на суму основного боргу по кредиту, а тому колегія суддів вважає, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу (аналогічна правова позиція наведена в постанові пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
Зважаючи на подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача, в позові має бути відмовлено.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, не надано.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016р. у справі №910/19078/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016р. у справі №910/19078/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/19078/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк