33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"21" лютого 2017 р. № 918/125/17
Суддя Андрійчук О.В., розглянувши матеріали позовної заяви
Регіонального відділення Фонду державного майна України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансагент"
про розірвання договору оренди нерухомого майна,
20.02.2017 року до Господарського суду Рівненської області надійшли матеріали позовної заяви Регіонального відділення Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансагент" про розірвання договору оренди нерухомого майна.
Вказана позовна заява не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 ГПК України з огляду на таке.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору в встановленому порядку та розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України “Про судовий збір”.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про судовий збір” судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
За приписами ст. 3 цього Закону судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно зі ст. 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 3 200,00 грн.
Верховною Радою України було змінено підхід до визначення розміру судового збору, який сплачується за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень.
Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" внесено зміни та викладено ч. 1 цієї статті в такій редакції: "Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі". Крім того, у частині другій даної статті слова "мінімальної заробітної плати" було замінено словами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб".
Відтак, з 01.01.2017 року за основу для розрахунку належної до сплати суми судового збору береться не розмір мінімальної заробітної плати, а розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, який відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено на рівні 1 600,00 грн.
Отже, з 01.01.2017 року за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв немайнового характеру в господарському суді, поданих до суду у 2017 році, становить 1 600,00 грн.
За таких обставин позивач мав сплатити за розгляд поданої позовної заяви, яка складається з вимоги немайнового характеру, 1 600,00 грн судового збору.
У матеріалах позовної заяви відсутні докази сплати судового збору у порядку та в розмірі, визначеними чинним законодавством.
Натомість позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтовано тим, що у кошторисі витрат регіонального відділення, яке утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, відсутні кошти на сплату судового збору при зверненні із вказаним позовом до суду.
Суд, розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
У свою чергу, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Проаналізувавши вказані положення, слід зазначити, що дії суду при розгляді клопотання заявника про відстрочення сплати судового збору повинні здійснюватися з дотриманням принципів рівності та збалансованості інтересів сторін. Окрім того, господарському суду надано лише право, а не покладено обов'язок у будь-якому випадку задовольняти клопотання учасників судового процесу про відстрочення сплати ними судового збору. Тобто, вказана норма є суб'єктивною та застосовується лише у випадку, коли заявник надасть суду дійсно переконливі докази скрутного матеріального становища, яке перешкоджає йому вчинити необхідні дії по сплаті судового збору.
З цього слідує, що позивач, як заінтересована сторона, звертаючись до суду із проханням про відстрочення сплати судового збору, має належним чином обґрунтувати неможливість або утруднення здійснення оплати судового збору, та на підтвердження цього надати належні та допустимі докази.
Отже, зазначені положення закону дають право суду відстрочити сплату судового збору лише за наявності виключних обставин, з урахуванням того, що в майбутньому заявник матиме фінансову можливість сплатити розмір судового збору.
Проте, позивачем таких обставин не наведено та не надано доказів складного фінансового становища, що унеможливлює сплату судового збору.
Враховуючи викладене, позивач належними та допустимими доказами не обґрунтував наявності виключних обставин, що унеможливлюють здійснення сплати судового збору.
У свою чергу, задоволення клопотання позивача та відстрочення сплати судового збору до вирішення справи по суті може призвести до ситуації, за якої судовий збір взагалі не бути стягнуто в доход Державного бюджету України.
Отже, дослідивши усі наявні обставини справи та письмові пояснення позивача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Враховуючи, що позивачем до позовної заяви не надано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, відтак позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню без розгляду.
У силу вимог ч. 3 ст. 63 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 ГПК України, суд
Повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України позовну заяву та додані до неї документи без розгляду.
Суддя Андрійчук О.В.