Справа № 815/4975/16
16 лютого 2017 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Вовченко О.А., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області до ОСОБА_1, в якому позивач просить суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 заборгованість перед бюджетом у сумі 36733,35 грн., на наступні реквізити: у сумі 25000,00 грн. код бюджетної класифікації - 18011000; бюджетний рахунок - 31419715700005; отримувач - УК у м.Одесі/Київський р-н; код ЄДРПОУ отримувача - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; МФО банку отримувача - 828011; у сумі 11733,35 грн. код бюджетної класифікації - 18050400; бюджетний рахунок - 31416699700005; отримувач - УК у м.Одесі/Київський р-н/18050400; код ЄДРПОУ отримувача - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; МФО банку отримувача - 828011, призначення платежу - *;147;2179623400; стягнення заборгованості в межах виконавче провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на обліку ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області з 16.03.2015 року за № 155115034918 перебуває як платник податків фізична особа ОСОБА_1. Станом на 07.09.2016 року платник податків має податковий борг. У зв'язку з виникненням податкового боргу, як стверджує відповідач, за узгодженими податковими зобов'язаннями, боржнику 27.11.2015 року було поштою направлено податкову вимогу №743-23 від 25.11.15 року. Зазначений лист вважається врученим 28.12.2015 року, але поштою не доставлено у зв'язку з закінченням терміну зберігання , про що зазначено в довідці ф20.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідно до ст. 183-2 КАС України судом 30.09.2016 року винесено ухвалу про відкриття скороченого провадження по справі, яку направлено відповідачу.
Ухвала суду від 30.09.2016 року про відкриття скороченого провадження по справі направлено відповідачеві за адресою, яка згідно відповіді на запит з Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області (а.с.33) є адресою реєстрації ОСОБА_1 (65088, м.Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд.140/1, кв.110, ), але до суду повернулось поштове повернення з ухвалою суду від 30.09.2016 року про відкриття скороченого провадження у справі з відміткою відділу поштового зв'язку від 02.02.2017 року “за закінченням встановленого терміну зберігання” (а.с.35-39).
Згідно ч. 4 ст. 33 КАС України, судова кореспонденція надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, за такою адресою, вважається, що судова кореспонденція вручена їм належним чином. Згідно ч. 11 ст. 35 КАС України, у разі повернення поштового відправлення, яке не вручено адресату з незалежних від суду причин, вважається, що воно вручене належним чином.
Таким чином, відповідач був належним чином сповіщений про розгляд справи.
Відповідно до ч.5 ст. 183-2 КАС України справа повинна бути розглянута у порядку скороченого провадження протягом таких строків:
1) не пізніше наступного дня з дня надходження до суду заяви відповідача про визнання позову;
2) не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача;
3) не пізніше трьох днів - у разі якщо протягом семи днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, до суду не надійшло заперечення відповідача та за умови, що справа не розглядається судом за місцезнаходженням відповідача;
4) не пізніше п'яти днів з дня подання відповідачем заперечення проти позову.
Враховуючи ненадання з боку відповідача заперечень на позов або заяви про визнання позову, справа розглянута судом 16.02.2017 року на підставі наявних у ній доказів.
Підпункт 16.1.4 пункту 16.1 ст.16 Податкового кодексу України, передбачає, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких пок.адено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до п. 291.3. ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:
1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень;
2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.
Відповідно до п. 293.2. ст. 293 Податкового кодексу України фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:
1) для першої групи платників єдиного податку - у межах до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;
2) для другої групи платників єдиного податку - у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (РНОКПД НОМЕР_1) 13.03.2015 року зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16.03.2015 року - взято облік як платника податків, 16.03.2015 року взято на облік як платника єдиного внеску, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У своєму адміністративному позові представник Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області стверджує, що у відповідача наявна заборгованість, в тому числі зі сплати транспортного податку.
Вказана заборгованість виникла на підставі податкового повідомлення-рішення №25142-17 від 22.06.2015 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., яке направлялось на адресу ОСОБА_1, однак повернулось на адресу відправника з відміткою відділу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.
Враховуючи те, що податкове повідомлення-рішення не містить вказівки щодо періоду за який нараховано транспортний податок, оскільки воно прийнято 22.06.2015 року та зважаючи, що транспортний податок запроваджено Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, суд дійшов висновку, що податкове зобов'язання по вказаному податку визначено ОСОБА_1 за 2015 рік.
Відповідно до вимог пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції від 01.01.2015 року, підстава 1166-18, 1621-18, 71-19, 72-19) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п.267.4 ст.274 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Згідно з пп.267.7.1 п.267.7 ст. 267 Податкового кодексу України податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Транспортний податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.267.8.1 п.267.8 ст.267 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.8.1ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, транспортний податок, об'єкт оподаткування яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України було встановлено 01 січня 2015 року з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII) практично не може бути визнаний обов'язковим до сплати в 2015 році, адже місцева рада фактично не могла прийняти до 15.07.2014 року і офіційно оприлюднити рішення про його встановлення.
В свою чергу, прийняття і офіційне оприлюднення рішення про встановлення транспортного податку у 2015 році - не є підставою для його нарахування у 2015 році, а, відповідно, він нараховується у 2016 році.
У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються, виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції від 01.01.2015 року, підстава 1166-18, 1621-18, 71-19, 72-19) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України.
За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Дана правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99.
У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
Окрім того, як вже зазначалось вище, відповідно до положень ст. 267 Податкового кодексу України відповідач повинен надіслати (вручити) платнику податку за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) податкове повідомлення-рішення про сплату суми.
Як встановлено із матеріалів справи позивачем прийнято податкове повідомленні рішення №25142-17 від 22.06.2015 року, тобто з порушенням п.п. 267.6.2 п.267.6 ст. 267 ПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 25000,00 грн. з транспортного податку не підлягає задоволенню.
Разом з цим, в адміністративному позові представник Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області стверджує, що у відповідача наявна заборгованість по єдиному податку з фізичних осіб у розмірі 11733,35 грн.
Судом встановлено, що вказана заборгованість виникла у зв'язку із несплатою самостійно визначених грошових зобов'язань згідно з податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (а.с.12-16).
Вирішуючи адміністративний позов в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 11733,35 грн., суд виходить з наступного.
Згідно п. 295.1. ст. 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті12 цього Кодексу.
Відповідно до п.300.1 ст.300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Відповідно до положень пп.14.1.175, п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання
Згідно пп. 14.1.162, п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки
Відповідно до положень пунктів 131.1, 131.2, 131.3 ст. 131 ПКУ, нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків.
При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.
Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.
Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.
Статтею 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
На виконання вищезазначених норм Податкового кодексу України, позивачем винесено податкову вимогу форми “Ф” № 743-23 від 25.11.2015 року, яку було направлено на адресу відповідача (а.с.19).
14 листопада 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення за власним рішенням діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1
При цьому, при вирішенні спору щодо стягнення вказаної суми податкового боргу з відповідача як фізичної особи, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі ст. 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Відповідно до абз.2 пп.65.10.8 п.65.10 ст.65 ПК України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Згідно з абз.2 п.97.3 ст.97 ПК України у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності), погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу здійснюється за рахунок майна зазначеної особи.
Відповідно до пп.97.4.3 п.97.4 ст.97 ПК України особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є стосовно фізичної особи - підприємця або фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - така фізична особа.
Отже, враховуючи положення чинного законодавства вбачається, що за погашення податкового боргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, діяльність якої припинена, відповідальною особою є фізична особа ОСОБА_1.
Згідно п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Станом на дату прийняття рішення, доказів оскарження чи виконання вищевказаної вимоги до суду не надано.
Станом на 20.10.2016 року податковий борг ОСОБА_1 по єдиному податку з фізичних осіб становить 11733,35 грн., що підтверджується довідкою про податкову заборгованість станом на 06.09.2016 року та обліковою карткою по єдиному податку фізичних осіб (а.с.18, 20).
Згідно п. 87.11 ст.87 Податкового кодексу України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Відповідно до частини першої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по єдиному податку з фізичних осіб є обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 183-2 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 заборгованість перед бюджетом по єдиному податку з фізичних осіб у сумі 11733,35 грн. на наступні реквізити: код бюджетної класифікації - 18050400; бюджетний рахунок - 31416699700005; отримувач - УК у м.Одесі/Київський р-н/18050400; код ЄДРПОУ отримувача - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; МФО банку отримувача - 828011, призначення платежу - *;147;2179623400.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вовченко O.A.