14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі, визнання права власності, припинення права власності та стягнення коштів,
у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просив в рахунок компенсації вартості 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на 11/16 частину квартири АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_3; припинити його право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_3 право власності на цю частину квартири. Стягнути з ОСОБА_3 на його користь 204 285 грн. компенсації різниці вартості присудженого майна.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07.10.2016 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не застосував до спірних правовідносин положення ст. 364 ЦК України, не врахував, що він не має іншого житла, не зловживає своїми правами та надає згоду на отримання від відповідачки компенсації за 1/2 частину квартири, що йому належить. Крім того, суд, якщо суд вважав, що спір між сторонами вирішено рішенням про поділ майна то мав би закрити провадження у справі, а не розглядати справу по суті.
У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Справа № 754/5224/16-ц Апеляційне провадження: 22-ц-796/1048/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Відповідач та її представник ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.12.2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.02.2015 року проведено поділ спільного сумісного майна подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/16 часток квартири АДРЕСА_3, а за ОСОБА_3 - право власності на 11/16 часток цієї квартири. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно- технічного дослідження № 97 від 29.02.2016 року виділення в натурі належної на праві власності ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 і можливість її реконструкції та переобладнання в окрему ізольовану житлову квартиру є технічно неможливим.
Згідно зі звітом № 1584/7 від 01.03.2016 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 становить 715 599 грн., ринкова вартість 11/16 частки цієї квартири становить 491 974 грн..
Згідно зі звітом № 1565/7 від 15.02.2016 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 392 520 грн., ринкова вартість 1/2 частини цієї квартири становить 696 260 грн..
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідач є непрацездатною особою та не спроможна виплатити позивачу компенсацію у розмірі 204 285 грн. Доводи позивача про те, остання від здачі в оренду однієї із спірних квартир отримує прибуток, який у загальній сумі є достатнім для виплати компенсації у вищезазначеному розмірі доказами не підтверджені.
Крім того, відповідач не заперечує проти того, щоб позивач проживав у належних позивачу частках у житлових приміщеннях.
Доводи позивача про те, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні спірними квартирами не спростовують висновків суду, оскільки останній не позбавлений права вирішити в судовому порядку питання про вселення у житлове приміщення.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що оскільки спір між тими ж особами, про той же предмет і з тих же підстав було розглянуто, то суд мав закрити провадження у справі, оскільки сторони у судовому порядку вирішували спір про поділ спільного сумісного майна подружжя, а даний позов розглядається між тими ж сторонами, проте предметом позову є спільна часткова власність, а не спільна сумісна власність подружжя.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права є помилковими, проте вони не призвели до неправильного вирішення спору.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді