14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,
у червні 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 885 226, 60 грн., посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.09.2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 885 226, 60 грн., з яких: 2 481 572, 91 грн. - заборгованість по кредиту; 250 753, 49 грн. - заборгованість по відсоткам та 152 900, 22 грн. - заборгованість по пені. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Справа № 755/15702/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/1037/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Ластовка Н.Д.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в позові. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що матеріали справи не містять доказів відступлення права вимоги позивачу, а наданий останнім витяг не підписаний та не скріплений печатками. Крім того, відсутні докази наявності боргу, оскільки позивач не надав виписки із позичкового рахунку та сам розрахунок заборгованості підписаний не повноважною особою. Суд також не звернув уваги на те, що заява - анкета не підтверджує отримання ним коштів у розмірі, який вказано у кредитному договорі, а платіжне доручення позивачем не надано, він же отримував кредит у національній валюті - гривні.
У судовому засіданні відповідач та його представники ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.03.2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 09-0798/2-1, за умовами якого банк надав останньому кредитні кошти в розмірі 340 000 доларів США, зі сплатою 12 % річних строком до 03.03.2017 року. В подальшому до кредитного договору вносилися зміни та змінювався графік погашення кредиту.
17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір про відступлення прав вимоги.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 цього ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передає, а ПАТ «Альфа-Банк» приймає кредитний портфель та зобов'язується сплатити за нього ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» грошову винагороду на умовах, визначених цим договором. Внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав вимоги кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань.
Цього ж дня між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення відповідно до умов якого цедент (ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») зобов'язується передати цесіонарію (ПАТ «Альфа-Банк») договори, а цесіонарій приймає та набуває права, що передаються, та зобов'язується прийняти договори забезпечення. Права за договорами забезпечення переходять до цесіонарія виключно в силу положень українського законодавства.
27.05.2014 року ПАТ «Альфа-Банк» було направлено на адресу відповідача повідомлення про усунення порушень, а саме сплату заборгованості за кредитним договором.
Згідно з розрахунком станом на 01.10.2014 року заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору складає 2 885 226, 62 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 2 481 572, 91 грн.; заборгованість по відсоткам - 250 753, 49 грн., пеня в межах річного строку - 152 900, 22 грн..
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав взяті на себе зобов'язання, а відповідач порушив умови договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно зі ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з кредитним договором відповідач отримав кредит у розмірі 340 000 доларів США та зобов'язався погасити зазначену суму і сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строк до 03.03.2017 року шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до графіку погашення кредиту.
З часу укладення кредитного договору (30.03.2007 року) позичальник жодним чином не оспорював не виконання банком умов договору щодо надання йому кредиту у розмірі, визначеному договором. Більше того, укладаючи договір про внесення змін від 30.03.2007 року до кредитного договору, за яким було змінено номери рахунків та складено новий графік погашення кредиту, у якому зазначено залишок заборгованості після погашення 337 166,67 доларів США, позичальник такий графік підписав та заперечень щодо отримання кредитних коштів і залишку заборгованості по них на час укладення договору про внесення змін не висловлював, а продовжував частково погашати заборгованість та сплачувати відсотки за користування кредитом.
У судовому засіданні відповідач вказав, що кредит у розмірі 1 700 000 грн. отримав. Курси іноземних валют до національної валюти на певні проміжки часу є загальновідомою інформацією, оскільки повідомляються у ЗМІ та мережі інтернет. Курс долара США до національної валюти у період видачі кредитних коштів у різних банках складав від 5 до 5,05.
Фактично відповідач заперечує отримання ним кредиту саме у доларах США, зазначаючи, що такі кошти як 340 000 доларів США не отримував, а отримав суму у національній валюті гривні. Про те, що розмір отриманих кредитних коштів у гривні не відповідав доларовому еквіваленту у 340 000 доларів США на час видачі кредиту відповідач не вказує. Виходячи з курсу долара США на час укладення договору отримана у гривнях сума відповідала сумі, вказаній у договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом або іншим нормативно-правовим актом.
Кредитний договір недійсним не визнавався, він є чинним, а відтак за умовами договору повернута сума кредитних коштів має відповідати сумі, визначеній сторонами за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Оскаржуючи розмір заборгованості апелянт у апеляційній скарзі зазначає: «Відповідач не пам'ятає, яку суму коштів він ще не повернув за кредитним договором (всі оригінали квитанцій не збереглися), але вона є значно меншою за наведену в розрахунку заборгованості банком». У судовому засіданні відповідач вказував на повну відсутність заборгованості перед банком та зазначив, що всі квитанції збереглися. За клопотанням відповідача було призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу, проте відповіді на поставлені питання експерт не надав. Посилання представника відповідача на те, що банк не надав рахунку про розподіл коштів на загальну суму 220 716,26 грн. колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки призначення платежу цих коштів зазначено «прийом додаткового внеску готівки на рахунок», а не погашення кредиту чи відсотків за договором, як про це вказано в інших платіжних документах.
Колегія суддів не може прийняти за належний розрахунок заборгованості, наданий представником відповідача, оскільки такий розрахунок до суду першої інстанції не подавався та судом не оцінювався та в ньому не враховано курс валюти на день платежу.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.01.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28.05.2015 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який є предметом даного позову. В ухвалі суду зазначався розмір заборгованості за кредитним договором на час ухвалення рішення станом на 01.10.2014 року 217 651,65 доларів США по кредиту ( 2 819 724,57 грн.), 33 656,78 доларів США - по відсоткам (436 030,92 грн., та 270 331,09 пені та що факт наявності заборгованості ОСОБА_1 не заперечується.
З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було направлено письмове повідомлення відповідачу про наявність заборгованості та вимога про погашення боргу, у якому також повідомлялося про заміну кредитора у зобов'язанні.
За приписами ч. 2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
З часу, коли відповідач дізнався про заміну кредитора у зобов'язанні останній до нового кредитора будь - яких заперечень, які б він мав до первісного кредитора, не заявляв.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Доказів виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором первісному кредиторові відповідачем не надано та доводів про те, що у розрахунок боргу не включені суми, які сплачені первісному кредиторові до чи після укладення договору купівлі - продажу кредитного портфелю апеляційна скарга не містить.
Крім того, при розгляді справи у апеляційному порядку представник відповідача ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_1 оспорювався у судовому порядку договір про відступлення права вимоги, проте рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_5 про те, що договір, що знаходиться у матеріалах справи за текстом не відповідає тому договору, що був укладений між сторонами, оскільки таких доводів відповідач не зазначав при розгляді справи у суді першої інстанції та такі доводи відсутні у апеляційній скарзі. Щодо надання примірника договору, який знаходиться у відповідача, представник повідомив, що він позичальником втрачений.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді