01 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Вербової І.М., Шахова О.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
за участю осіб:
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Державного центру сертифікації департаменту служби з надзвичайних ситуацій України до ОСОБА_2 про відшкодування завданих державі збитків внаслідок незаконних витрат на відрядження,-
за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1
на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року позов Державного центру сертифікації департаменту служби з надзвичайних ситуацій України до ОСОБА_2 про відшкодування завданих державі збитків внаслідок незаконних витрат на відрядження колишнім працівником задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державного центру сертифікації департаменту служби з надзвичайних ситуацій України 10276,97 грн. на відшкодування завданих державі збитків внаслідок незаконних витрат на відрядження колишнім працівником. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, не доведення обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильне застосування норми матеріального права.
Справа № 756/15320/15-ц
№ апеляційного провадження № 22-ц/796/1467/2017
Головуючий у суді першої інстанції: В.В. Великохацька
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач
В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи щодо кваліфікації відповідача ОСОБА_2 виконувати роботи, на які вона була відряджена. Звернула увагу на те, що позивачем не надано суду документ із зазначеними висновками аудиту на який він посилається як на доказ у справі, ОСОБА_2 із висновками аудиту позивач не ознайомив. Інших доказів наявності збитків, наприклад баланс підприємства, позивач суду не надав.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених підстав.
Державний центр сертифікації департаменту служби з надзвичайних ситуацій України повторно явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце судового розгляду повідомлявся у відповідності до вимог закону, причини неявки не повідомив, а тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника позивача та розглянула справу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Неявка зазначеної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, задовольняючи позов та покладаючи на ОСОБА_2 обов'язок відшкодувати Державному центру сертифікації ДСНС матеріальну шкоду в сумі 10276,97 грн., які були видані їй на відрядження на підставі п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України, суд виходив з того, що посадовими інструкціями провідного фахівця відділу організаційно-аналітичної роботи та помічника директора з нормативно-правових питань не передбачено проведення робіт технічного нагляду за сертифікованою продукцією, проведення робіт з перевірки виробництва продукції та оцінки системи управління якістю, проведення робіт з технічного нагляду за виробництвом та стабільністю показників компонентів системи автоматичного пожежогасіння, серійного виробництва, проведення робіт з технічного нагляду за виробництвом насосних установок підвищення тиску систем пожежогасіння та аварійного водопостачання та їх компонентів для серійного виробництва, проведення відбору та ідентифікації вказаної продукції, а тому вона зобов'язана відшкодувати державі заподіянні збитки внаслідок незаконних витрат на відрядження відповідача.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з наступних підстав.
Статтею 130 КЗпП України встановлені підстави та умови матеріальної відповідальності працівників.
Відповідно до ч.1 цієї статті працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством( ч.2 ст. 130 КЗпП України).
Отже, у статті перелічені юридичні факти, наявність яких дає власнику право притягнути працівника до матеріальної відповідальності: порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв'язок між порушенням і шкодою та вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 2 Постанови №14 від 29.12.92 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», виходячи з вимог ст.15 ЦПК суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 працювала у відповідача помічником директора з нормативно-правових питань та провідним фахівцем відділу організаційно-аналітичної роботи.
Наказом № 46 від 07 травня 2014 року Державного центру сертифікації ДСНС України ОСОБА_2 провідного фахівця відділу організаційно-аналітичної роботи з метою проведення робіт з технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції направлено у відрядження на фірму «Hochiki Corporation» з 11.05.2014 по 17.05.2014 (7 діб) і видано грошові кошти на відрядження в сумі 4014,36 грн.
14 квітня 2015 року ОСОБА_2 як помічника директора з нормативно-правових питань Державного центру сертифікації ДСНС України наказом №29 направлено у відрядження з 20 по 25 квітня 2015 року (на 6 діб) до м. Штоккерау (Австрійська Республіка) та до м. Віченці (Італійська Республіка) з метою проведення робіт з технічного нагляду за виробництвом та стабільністю показників компонентів системи автоматичного гасіння, серійного виробництва.
Згідно платіжного доручення №154 від 17.04.2015, відомості на виплату грошей №36 ОСОБА_2 видано грошовий аванс на відрядження в сумі 6262,61 грн.
Відповідно 19 травня 2014 року та 27 квітня 2015 року відповідач подала позивачу звіти про використання виданих на відрядження коштів.
22 червня 2015 року ОСОБА_2 наказом №39 звільнена з 22 червня 2015 року відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням.
Положенням п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Зі змісту позовної заяви випливає, що позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду заподіяну діями останньої, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Однак, доказів, які підтверджують вчинення відповідачем таких діянь встановлених у порядку кримінального судочинства суду не було надано.
У службове відрядження ОСОБА_2 поїхала за розпорядженнями (наказами) керівництва Державного центру сертифікації ДСНС України. Дані накази незаконними не визнані, вони є діючими.
Статтею 121 КЗпП України встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
У матеріалах справи відсутні дані про порушення відповідачем трудових обов'язків, які передбачені Посадовими інструкціями провідного фахівця відділу організаційно-аналітичної роботи та помічника директора центру з нормативно-правових питань Державного центру сертифікації ДСНС України внаслідок чого була заподіяна матеріальна шкода позивачу.
В обґрунтування своїх вимог щодо заподіяння відповідачем матеріальної шкоди позивачу посилається фінансовий аудит на тему: «Оцінка законності та достовірності фінансової та бюджетної звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку; оцінка дотримання законодавства, планів, процедур, контрактів щодо збереження активів, інформації та управління державним майном», який проводився на підставі наказу від 05.08.2008 «Про проведення внутрішнього аудиту», проте за підсумками аудиту надається аудиторський висновок, але такий висновок суду не був наданий і відповідно не був предметом його дослідження.
За таких обставин, рішення суду законним і обґрунтованим назвати не можна, а відтак таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що діями відповідача, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку заподіяна матеріальна шкода позивачу.
У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1515,80 грн.
Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Відмовити Державного центру сертифікації департаменту служби з надзвичайних ситуацій України у задоволені позову.
Стягнути з Державного центру сертифікації департаменту служби з надзвичайних ситуацій України на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять)гривень 80 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: