Ухвала
16 січня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частину спадкового майна та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Нижчедубечанська сільська рада Вишгородського району, Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких та пристарілих Вишгородського району Київської області, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року, -
вс т а н о в и л а:
У липні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в подальшому до Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частину спадкового майна, мотивуючи його тим, що вона є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її тітки ОСОБА_6 У шестимісячний термін позивач звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю оригіналів документів на житловий будинок.
З 1969 року до своєї смерті ОСОБА_6 проживала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_1, який належав згідно записів в погосподарських книгах її свекрусі і істотно збільшився у вартості за період перебування ОСОБА_6 у шлюбі, тому став спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач просила визнати за нею право власності за заповітом в порядку спадкування після смерті її тітки ОСОБА_6 на 1/2 частину вказаного житлового будинку.
В червні 2013 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 з позовом про визнання заповіту та довіреності недійсними, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її родич ОСОБА_7, який у червні 2008 року склав на її ім'я заповіт. Проте згодом, внаслідок хронічного психічного захворювання ОСОБА_7 25 грудня 2009 року видав довіреність та склав заповіт на користь працівника соціального закладу, яка надавала йому патронажну допомогу - ОСОБА_5
У зв'язку з тим, що на час видачі довіреності та посвідчення заповіту волевиявлення ОСОБА_7 не було вільним та не відповідало його волі, він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, позивач просила визнати недійсною довіреність від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_5 та визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2013 року залучено до участі в справі як належного відповідача ОСОБА_5 як спадкоємця після смерті ОСОБА_7 та об'єднано вищевказані позови.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності за заповітом в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями розташованого в АДРЕСА_1.
Визнано довіреність від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_5, посвідчену 25 грудня 2009 року державним нотаріусом Шостої Київської Державної нотаріальної контори Гуль Л.О. за №3602 недійсною.
Визнано заповіт від імені ОСОБА_7, посвідчений 29 грудня 2009 року державним нотаріусом Шостої Київської Державної нотаріальної контори Гуль Л.О. на ім'я ОСОБА_5 недійсним та скасовано його.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що за даними погосподарських книг, будинок по АДРЕСА_1, 1928 року побудови, належав ОСОБА_9, яка заповіла його своєму сину ОСОБА_7 за заповітом від 14 листопада 1975 року, за реєстровим № 19, посвідченим Нижчедубечанською сільською радою.
05 вересня 2006 року в Нижчедубечанській сільській раді склала заповіт ОСОБА_6, зареєстрований за №77, відповідно до якого заповіла 1/2 частину житлового будинку з відповідними частинами надвірних добудов, що розташовані по АДРЕСА_1 позивачці ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
Померла ОСОБА_6 з 19 квітня 1969 року до моменту смерті перебувала у шлюбі з ОСОБА_7
Із довідки Нижньо-Дубачанської сільради № 399,400 від липня 2011 року , за даними по господарських книг, вбачається, що померла ОСОБА_6 з 1964 року по день смерті проживала АДРЕСА_1 разом із чоловіком ОСОБА_7 вели спільне господарство, утримувала будинок, брала участь у його будівництві та ремонті, право власності на будинок не видавалось.
Шляхом подачі заяви № 253 від 07 березня 2007 року до нотаріальної контори заяви, позивач прийняла спадщину за вказаним заповітом, спадкова справа №170 від ІНФОРМАЦІЯ_2, однак її не оформила через відсутність правовстановлюючих документів на вказаний будинок.
За змістом ст. 24 КпШС України, ст. 57 СК України майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п.п. 5,12 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року № 7, будинок, що належав одному з подружжя, може бути визнаний за ст. 25 КпШС України (яка аналогічна ст. 62 СК України) спільним майном подружжя якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових чи грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. При цьому, на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується частка сторони, якій він належав, в тому числі і в тому випадку, якщо суд відступає від рівності часток подружжя. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів, тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки у праві власності на будинок.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 щодо визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вказаний будинок був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7, оскільки в період шлюбу істотно збільшилась цінність будинку внаслідок трудових чи грошових затрат кожного з подружжя, а у позивача відсутня можливість у нотаріальному порядку оформити свою спадщину відповідно до заповіту ОСОБА_6
Крім того, судами встановлено, ОСОБА_7 18 червня 2008 року склав заповіт на користь ОСОБА_4, який посвідчено секретарем Нижчедубечанської сільради та зареєстровано в реєстрі за № 515.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер.
Згідно спадкової справи № 557/2012 щодо майна померлого ОСОБА_7, позивач ОСОБА_4 шляхом подання заяви до нотаріуса від 15 травня 2013 прийняла спадщину за заповітом.
25 грудня 2009 року від імені ОСОБА_7 на ім'я відповідача ОСОБА_10 було видано довіреність, посвідчену державним нотаріусом Шостої Київської Державної нотаріальної контори, № 3-3602 та складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської Державної нотаріальної контори, №3-3601.
Згідно спадкової справи № 557/2012 щодо майна померлого ОСОБА_7, відповідач ОСОБА_10 шляхом подання заяви до нотаріуса прийняла спадщину за заповітом.
Відповідно до акту № 23-ц посмертної судово-психіатричної експертизи, який був складений комісією відділення амбулаторних судво-психіатричних експертиз комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» від 10 червня 2014 року встановлено, що ОСОБА_7 на момент посвідчення доручення 25 грудня 2009 року та на момент складання заповіту від 29 грудня 2009 року страждав на параноїд пізнього віку (МКХ-10. F06.2), внаслідок несприятливого перебігу церебросклерозу, тому за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 19, складеного комісією Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та наркології МОЗ України від 18 червня 2015 року також вбачається, що ОСОБА_7 під час посвідчення доручення 25 грудня 2009 року та складання заповіту 29 грудня 2009 року виявляв ознаки органічного маячного розладу (МКХ-10. F06.2). За своїм психічним станом на момент підписання вказаного доручення та заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Таким чином задовольняючи позов ОСОБА_4 про визнання недійсними заповіту та довіреності, складеними померлим ОСОБА_7 на користь соціального працівника ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій на підставі ст.ст. 225, 1257 ЦК України, правильно виходили з того, що ОСОБА_7 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання довіреності та заповіту на ім'я ОСОБА_10 25 грудня 2009 року.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
Г.І. Мостова