Ухвала
18 січня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, управління Держземагенства у м. Дніпропетровську, третя особа - Комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», про встановлення порядку користування земельною ділянкою, встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року, -
вс т а н о в и л а:
У серпні 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_6, управління Держземагенства у м. Дніпропетровську, третя особа - КП Дніпродзержинської міської ради «Міськводоканал», про встановлення порядку користування земельною ділянкою, встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном.
В обґрунтування позову зазначили, що у травні 1991 року вони успадкували будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 Відповідач по справі збудувала гараж на водяному колекторі, по якому проводиться водопостачання їхнього будинку. Позивачі неодноразово звертались до ОСОБА_6 з питанням надання їм доступу до їхнього майна та контролю за водопостачанням, на що отримали відмову.
17 грудня 2012 року ними було подано заяву до Дніпродзержинської міської ради про передачу їм у приватну власність земельної ділянки за вказаною адресою, на що 27 лютого 2013 року Дніпродзержинська міська рада надала відповідний дозвіл. Документи по приватизації були направлені до ТОВ «Дніпроземресурси» для підготовки землевпорядної документації. Серед документів, які було необхідно подати, був акт про погодження меж земельної ділянки, згоду від двох сусідів вони отримали, а ОСОБА_6, яка є власницею будинку АДРЕСА_1, відмовилась підписати акт узгодження меж, мотивуючи тим, що межі не відповідають її технічній документації.
Уточнивши позовні вимоги, позивачі просили встановити, що у їх користуванні перебуває земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0528 га, яка межує з сусідніми ділянками за адресами: АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; АДРЕСА_4, і її зовнішні межі відповідають межам і розмірам відображеним у кадастровому плані та відповідному акті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки від 2013 року; встановити земельний сервітут на їх користь щодо земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, для визначення права обслуговування водопровідного трубопроводу постачання води до їх будинку.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково.
Встановлено, що у користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебуває земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0528 га, яка межує з сусідніми ділянками за адресами: АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; АДРЕСА_4, і її зовнішні межі відповідають межам і розмірам відображеним у кадастровому плані та відповідному акті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки від 2013 року виготовленому ТОВ «Дніпроземресурси» м. Дніпродзержинськ.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення, що у їх користуванні перебуває земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 0,0528 га, яка межує з сусідніми ділянками за адресами: АДРЕСА_2 АДРЕСА_3; АДРЕСА_4, і її зовнішні межі відповідають межам і розмірам, відображеним у кадастровому плані та відповідному акті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки від 2013 року.
Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог апеляційним судом не переглядалось, оскільки сторонами не оскаржувалося.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_7, просять скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що діючим законодавством не передбачений обраний позивачами спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визначення меж земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивачів, оскільки земельна ділянка позивачам у власність не передана, а до органів місцевого самоврядування з питанням встановлення меж суміжних земельних ділянок позивачі не звертались.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.
Судом апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.
Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для його скасування.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_7, відхилити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
В.О. Кузнєцов
Г.І. Мостова