14 лютого 2017 р.Справа № 816/810/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Старосуда М.І.
Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2016р. по справі № 816/810/16
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплатити заробітну плату в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених відповідними наказами Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу:
- за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції Закону України "Про прокуратуру");
- за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно відповідно до абзацу 2 частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд");
- за період 09 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року виходячи з посадового окладу - 0,3 від місячного окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, незастосування судом норм законів, які підлягали застосуванню, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не врахував: норми прямої дії Конституції України, норми Законів України «Про судоустрій і статус суддів», "Про забезпечення права на справедливий суд", «Про оплату праці», Рішення Конституційного Суду України та практику Європейського Суду з прав людини, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, з урахуванням приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України, оскільки сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в спірний період, а саме: з 06 листопада 2012 року по 11 лютого 2015 року працювала на посаді секретаря Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, а з 12 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року працювала на посаді консультанта Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області (а.с. 8-26, 79).
Згідно наявних матеріалів у справі, у спірному періоді до складу заробітної плати позивача включалися: оклад; надбавка за ранг; надбавка за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи; надбавка за вислугу років на державній службі, а також премії.
Упродовж спірного періоду з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року розмір окладу позивачу нараховувався відповідачем у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 № 268 "Про упорядкування структури та умови оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", виходячи з посадового окладу у розмірі 1218 грн, а з 09 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року - 2067 грн.
Позивач вважала, що дії відповідача щодо нарахування та виплати заробітної плати не відповідають законодавству про оплату праці працівників апарату судів, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (в редакції чинній до 26 жовтня 2014 р.) було встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.
26 жовтня 2014 р. набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII, яким внесено зміни до ст. 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а саме, доповнено абзацом другим наступного змісту: "При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців".
Згідно підпункту 2 пункту 13 Розділу XIIІ Закону України "Про прокуратуру", Кабінету Міністрів України доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
З 28 березня 2015 р. Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" затверджено нову редакцію Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом, що передбачено статтею 13 Закону України "Про оплату праці".
Відповідно до положень статей 142, 143 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (редакції, чинній до 28 березня 2015 року), фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Аналогічні засади закріплені в ст. ст. 145, 146 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, чинній з 29 березня 2015 року та на час спірних відносин.
Згідно частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додаток 47 до Постанови).
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 482 "Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету", у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) та статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) установлено мінімальну заробітну плату у 2014 р. - 1218 грн. та з 1 січня 2015 року - 1218 грн. у місячному розмірі.
Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.
02.09.2015 року Кабінет Міністрів України постановою № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" вніс зміни до додатку 47 до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 року № 268 та виклав у новій редакції схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, з приміткою про те, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50- відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки з 26 жовтня 2014 р. по 09 вересня 2015 р. Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а постановою Кабінету Міністрів України № 644 від 02.09.2015 року "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" встановлено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50- відсоткового зменшення і Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та від 28 грудня 2014 р. № 80-VІІІ "Про Державний бюджет на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції з 28 березня 2015 р.) не передбачено, Територіальне управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України № 21-172а16 від 12 липня 2016 р. та № 820/4653/15 від 13 липня 2016 р.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги позивача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки висновками Верховного Суду України щодо застосування вищезазначених норм права, викладеними у вказаних вище постановах, підтверджено правомірність дій Територіального управління Державної судової адміністрації щодо не нарахування та невиплати заробітної плати за період з період з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року у розмірі, визначеному абзацом другим частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону про прокуратуру) та з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року у розмірі, визначеному абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" та підтверджено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівникам апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини у справах "Будченко проти України" (заява № 38677/06), "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" (заява № 42527/98), "Броньовський проти Польщі" (заява № 31443/96), "Кечко проти України" (заява № 63134/00) та в інших справах, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені судові рішення Європейського суду з прав людини стосуються правовідносин, що виникли внаслідок невиконання Державою законодавчих положень через відсутність механізму їх реалізації, або через відсутність бюджетних асигнувань.
А в даному випадку спір зумовлений саме відсутністю законодавчих положень, які б передбачали розмір окладів працівників апарату суду та видатки на реалізацію положень абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", абзацу 2 частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки Верховною Радою України так і не було внесено змін до інших законодавчих актів з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів, як це передбачено в перехідних положеннях Закону № 1697-VII.
У рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив: "Суд нагадує, що за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантоване, можна вважати як таку, що має "законні очікування", якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад, якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування. Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами.
Не існує також доказів наявності чіткого ґрунту національної судової практики для підтримки вимог заявників. Зважаючи на те, що рішення Конституційного Суду […] підкреслювали недостатність національного законодавства у цій сфері, національні суди розглянули аргументи заявників і винесли рішення, які не можна вважати довільними або необґрунтованими.
Конституційний Суд критично оцінив правову техніку Парламенту, що була застосована для цих конкретних змін; однак Парламент, обраний у демократичному порядку, все ж має право вільно обирати форму реалізації законотворчої функції у відповідності із Конституцією і у виборі розміру соціальних виплат за конкретний період.
Таким чином, заявники не довели, що мали "законні очікування" на підвищення пенсії у зазначені періоди".
Аналогічні висновки Суду викладені і в ухвалі про неприйнятність від 03 червня 2014 року за заявою "Колесник та інші проти України" (№ 57116/10) та інші.
Стосовно критичної оцінки правової техніки Парламенту, яка застосовувалась для конкретних змін у законодавстві, мова йшла про випадки, коли Парламент фактично зупиняв дії норм соціальних законів чи змінював розмір виплат шляхом включення тих чи інших норм до законів про бюджет на відповідний рік, як це відбулося, зокрема і в даному випадку, коли з 01 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За таких обставин, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2016р. по справі № 816/810/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Старосуд М.І.
Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Яковенко М.М.