Справа: №826/26343/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.
Іменем України
08 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;
суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,
за участю секретаря: Левченка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Нелгілін» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року у адміністративній справі за позовом Заступника прокурора м. Києва до Київської міської державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Акціонерне товариство «Нелгілін», про скасування розпорядження від 09 грудня 2009 року №1376,
Прокурор звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Київської міської державної адміністрації, в якому просив суд скасувати розпорядження «Про зміну назви реконструйованих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на АДРЕСА_1» від 09 грудня 2009 року №1376.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаною постановою, третя особа подала апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до частини четвертої статті 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до частини першої статті 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 серпня 2002 року між Акціонерним товариством «AS Nelgilin» (Республіка Естонія) в особі свого представництва на України «АС Нелгілін» (покупець) та Ірпінським управлінням меліоративних систем та водного господарства (продавець) укладено договір, відповідно до пункту 1.1 якого на підставі рішення тендерного комітету Ірпінського управління меліоративних систем та водного господарства від 06 серпня 2002 року, затвердженого наказом Ірпінського УМСВТ від 23 січня 2002 року №5/1 Ірпінське управління меліоративних систем та водного господарства продає, а акціонерне товариство «АС Нелгілін» купує головну насосну станцію №1 «Дніпро» у складі основних засобів, зазначених у статті 2 цього договору, а саме: будівлі ГНС-1 «Дніпро» площею 393 кв.м з бетонним покриттям площею 530 кв.м, побутового приміщення при насосній станції «Дніпро» площею 14 кв.м, господарчого блоку при насосній станції «Дніпро» площею 2,3 кв.м, огорожі насосної станції «Дніпро» довжиною 376 м, під'їзної дороги з бетонним покриттям, яка веде від Столичного шосе до насосної станції «Дніпро» довжиною 2 км. Згідно пункту 2.3 договору від 08 серпня 2002 року насосна станція знаходиться на земельній ділянці площею 8030 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Київської міської ради від 29 квітня 2004 року №232/1442 вирішено, серед іншого оформити акціонерному товариству «АС Нелгілін», за умови виконання пункту 1.1. цього рішення, право довгострокової оренди на 15 років земельної ділянки площею 0,80 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції на АДРЕСА_1, у зв'язку із переходом права власності на майно за рахунок земель, відведених відповідно до розпорядження Київського міського голови «Про надання Ірпінському управлінню меліоративних систем і водного господарства земельної ділянки для експлуатації та обслуговування насосної станції на АДРЕСА_1» від 12 квітня 2002 року №2-МГ, право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 15 липня 2002 року, реєстраційний №79-4-00049.
На підставі вищезазначеного рішення 16 серпня 2005 року між Київською міською радою та акціонерним товариством «АС Нелгілін» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Київська міська рада за актом приймання-передачі передає, а акціонерне товариство «АС Нелгілін» приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_1; розмір - 8030 м2; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції; кадастровий номер - НОМЕР_1; договір укладено на 15 років.
Згідно пункту 5.1. договору на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
10 липня 2007 року розпорядженням відповідача №861 надано дозвіл акціонерному товариству «АС Нелгілін» здійснити проектування та реконструкцію нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на АДРЕСА_1. Проектування та реконструкцію дозволено здійснити на земельній ділянці, право користування якою оформлено згідно пункту 1 рішення Київської міської ради від 29 квітня 2004 року №232/1442 та посвідчене договором оренди земельної ділянки від 22 серпня 2005 року №79-6-11339.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не було надано дозволу на здійснення проектування та реконструкції нежилих будівель і споруд насосної станції поза межами цільового використання земельної ділянки та із будь-якою зміною цільового призначення земельної ділянки або цільового призначення об'єктів на земельній ділянці. Тобто, проектування та реконструкція нежилих будівель і споруд насосної станції повинна була відбуватися саме в межах цільового призначення земельної ділянки.
09 грудня 2009 року відповідачем винесено розпорядження «Про зміну назви реконструйованих нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на АДРЕСА_1» №1376, яким вирішено змінити назву реконструйованих будівель і споруд на АДРЕСА_1, які належать акціонерному товариству «АС Нелгілін» на праві власності з «Нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень» на «Комплекс відпочинку, реабілітації та спорту» на АДРЕСА_1 без зміни загальної площі і поверховості, визначених основними техніко-економічними показника, зазначеними у листі-погодженні проектної документації на реконструкцію Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24 квітня 2008 року №15-5052.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, прийнявши спірне розпорядження, фактично надав дозвіл третій особі використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
У відповідності до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 року за №1011/18306) затверджена Класифікація видів цільового призначення земель.
Згідно підрозділу 11.4 розділу 11 секції J розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель до земель промисловості відносяться землі, що надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд, в тому числі, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води).
Згідно статті 11 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» до земель під об'єктами магістральної теплової мережі відносяться земельні ділянки, надані для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів теплоенергетики: котелень, підключених до теплової мережі, наземних, надземних та підземних трубопроводів, павільйонів і теплових камер з відповідним обладнанням, насосних станцій, центральних теплових пунктів, комунікаційних тунелів, пристроїв та обладнання, необхідних для управління централізованим теплозабезпеченням.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з пункту 1 рішення Київської міської ради від 29 квітня 2004 року №232/1442 «Про оформлення права користування земельними ділянками», інформації про земельні ділянки, яка надана Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на лист прокуратури м. Києва від 22 жовтня 2015 №04/2/5-529-15, цільове призначення земельної ділянки, яка надана в оренду Акціонерному товариству Нелгілін, - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що земельна ділянка, яка рішенням Київської міської ради від 29 квітня 2004 року №232/1442 надана у користування третій особі, відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно частини першої статті 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Відповідно до пункту «а» чатсини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
При цьому, зазначений обов'язок щодо дотримання вимог статті 96 ЗК України визначений у пункті 1.1.1 рішення Київської міської ради від 29.04.2004 №232/1442, який є обов'язковою умовою для надання права довгострокової оренди.
Разом з тим, відповідно до статті 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Згідно розділу 07 секції Е Класифікації видів цільового призначення земель до земель рекреаційного призначення відносяться земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Отже, правильним є висновком суду першої інстанції, що розміщення на земельній ділянці комплексу відпочинку, реабілітації та спорту суперечить використанню земельної ділянки за цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції як земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оброни та іншого призначення, та тягне за собою її використання як земель рекреаційного призначення, що можливо лише після зміни цільового призначення земельної ділянки.
Відповідно до частини шостої статті 122 ЗК України Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно частини першої та другої статті 20 зазначеного Кодексу віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Отже, зміна цільового призначення земель комунальної власності провадиться виключно за рішенням Київської міської ради.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що прийнявши оскаржуване розпорядження відповідач фактично надав дозвіл Акціонерному товариству «Нелгілін» використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням, що свідчить про протиправність розпорядження від 09 грудня 2009 року №1376 «Про зміну назви реконструйованих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на АДРЕСА_1».
Щодо посилання апелянта на порушення прокурором строку звернення до адміністративного суду суд першої інстанції, з яким також погоджується колегія суддів, виходив з наступного.
Згідно частини другої статті 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачений порядок представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Згідно частини першої вказаної статті представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) (пункт 1 частини шостої статті 23 Закону).
Судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно норм чинного законодавства відсутній орган, який би міг здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, що наділяє прокурора правом на звернення до адміністративного суду в інтересах держави.
Положеннями статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки порушення позивачем строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 100 КАС України згідно частини першої якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з адміністративного позову, про зазначені в позові порушення прокурору стало відомо у жовтні-листопаді 2015 року, після отримання інформації з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
Так, згідно листа Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції у м. Києві від 27 жовтня 2015 року, останній повідомив прокуратуру про порушення ФО-П ОСОБА_1 під час здійснення будівництва комплексу для короткочасного відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» та про перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений порт», а також зазначив, що за іншими адресами, які відображені в додатку (таблиці), перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності не проводилися, в тому числі на об'єкті - Реконструкція нежилих будівель та споруд насосної станції та службових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать Акціонерному товариству «Нелгілін».
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що саме з наданих органом державної архітектурно - будівельного контролю таблиці та копії документів позивачу стало відомо, що третьою особою у 2008 році розпочато реконструкцію нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень.
Тому, оскільки про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише з листа від 27 жовтня 2015 року, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання прокурором строку звернення до суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов; визнав протиправним та скасував спірне розпорядження.
Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Нелгілін» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Ухвалу у повному обсязі складено 13.02.2017 року)
Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко
Суддя: Л.В. Губська
Суддя: І.В. Федотов
Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.
Судді: Федотов І.В.
Губська Л.В.