Справа: № 754/12916/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Таран Н.Г. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
Іменем України
14 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Літвіної Н.М.
При секретарі Закревській І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Деснянського районного суду м.Києва від 02 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Деснянського районного суду м.Києва від 02 грудня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві, щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 від 30 вересня 2016 року про відмову від пенсії.
Зобов'язано Лівобережне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києві, припинити ОСОБА_3 виплату пенсії у зв'язку з відмовою від неї з моменту звернення, тобто з 30 вересня 2016 року.
Не погоджуючись з зазначеною постановою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
30 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив припинити виплату йому пенсії з 30 вересня 2016 року, яка була призначена згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відмовою від даного виду пенсії.
Листом від 12 жовтня 2016 року за №15428/09/К-1204 Управління відмовило позивачу у припиненні виплати пенсії, посилаючись на статтю 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою визначені підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду.
Вважаючи, дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що отримання пенсії є правом а не обов'язком особи, тому вона має право відмовитись від отримання пенсії або перейти на інший вид пенсії.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Зазначені норми вказують на право особи на отримання пенсії і не передбачають такого обов'язку.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З урахуванням наведеної норми безпідставним вбачається твердження відповідача про те, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для припинення виплати пенсії як заява пенсіонера, оскільки перелік відповідних підстав, наведених в законі, не є вичерпним.
Такий висновок також можна зробити зі статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно якої до пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі, встановлюються такі надбавки: пенсіонерам, крім осіб, зазначених у пункті "в" цієї статті, які мають стаж роботи, передбачений статтею 12 цього Закону, і в період роботи відмовились одержувати пенсію, - у розмірі 10 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після відмови від одержання пенсії, aлe не більш як 40 відсотків.
Таким чином, зазначені норми законодавства вказують на право особи відмовитись від отримання пенсії. При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не визначається ні форма заяви, ні підстави відмовитись від отримання пенсії.
Посилання апелянта на те, що в чинному законодавстві не передбачено відмови від виплати пенсії за заявою пенсіонера, а лише її припинення не приймається судом до уваги, оскільки є формальним та не може позбавляти позивача його прав. Тим більше, відповідач не роз'яснив позивачу різницю між даними поняттям та порядок звернення з відподвіною заявою.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову частково.
Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м.Києва від 02 грудня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
Судді
Головуючий суддя Файдюк В.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.
Літвіна Н. М.