14 лютого 2017 року Справа № 910/5516/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4
на постанову відКиївського апеляційного господарського суду 21.12.2016
у справі Господарського суду№ 910/5516/16 міста Києва
за позовомПриватного підприємства "Прогресфарм"
до1. Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4
про встановлення нікчемності правочинів
ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/5516/16.
За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на наступне.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Згідно з ч. 4 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.
Відповідно до п. 4 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Законом України від 08.07.2011 № 3674-VІ "Про судовий збір" (далі - Закон) визначено правові засади справляння судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Згідно із підпунктами 2, 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону, у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати; за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Закону у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
У п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова) роз'яснено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.
Пунктом 2.15 Постанови роз'яснено, що законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина.
Так, скаржником оскаржуються три вимоги немайнового характеру (встановлення нікчемності договорів про відступлення права вимоги № 20/03-15/1 від 20.03.2015, № 20/03-15/2 від 20.03.2015 та № б/н від 20.03.2015), судовий збір по яких сплачується окремо по кожній із заявлених вимог.
120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру становлять 1653, 60. Отже, ОСОБА_4 за три вимоги немайнового характеру мала сплатити судовий збір у розмірі 4 960, 80 грн. Натомість відповідно до квитанції (службового чеку) № 323 від 10.01.2017, доданої до касаційної скарги, скаржник перерахував судовий збір у розмірі 3 307, 20 грн.
Таким чином, ОСОБА_4 судовий збір сплачено не у встановленому розмірі, що є підставою відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України для неприйняття касаційної скарги до розгляду та повернення її скаржникові.
Керуючись ст. ст. 86, п. 4 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Не приймати до розгляду та повернути ОСОБА_4 касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 910/5516/16.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
СуддіТ.Л. БАРИЦЬКА
В.І. КАРТЕРЕ