Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" жовтня 2009 р. Справа № 56/186-09
вх. № 6269/4-56
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача -
20.10.2009р. та 21.10.2009р. - ОСОБА_1 (довіреність № 8313 від 16.09.2009р.);
відповідача -
20.10.2009р. - Караваєв О.О. (довіреність № 66 від 18.03.2009р.);
21.10.2009р. - не з'явився;
розглянувши справу за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Харків
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків
про визнання договору продовженим
Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 (м.Харків) звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання продовженим Договору оренди № 2050-Н від 11.10.2005р., укладеного між ним та відповідачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
У відзиві на позовну заяву, який було надано до суду 21.09.2009р., відповідач проти позову заперечує, оскільки вважає, що ніяких порушень чинного законодавства з боку державного органу приватизації немає, а питання подовження договору оренди повинне вирішуватися відповідно до чинного законодавства.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.10.2009р. було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, в якій позивач просить визнати Договір оренди № 2050-Н від 11.10.2005р. дійсним з 09.07.2009р.
У судовому засіданні, яке розпочалося 20.10.2009р., представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням уточнень у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог представник позивача надала платіжні доручення № 3 від 07.04.2009р., № 8 від 08.05.2009р. та № 13 від 09.06.2009р., які свідчать про попередню сплату за оренду приміщень.
Надані представником позивача документи долучено судом до матеріалів справи.
Представник відповідача проти позову заперечує на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні була оголошена перерва до 21.10.2009р. до 12:00 год. для виготовлення повного тексту рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
11.10.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди № 2050-Н, відповідно до п. 1.1. якого відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення (к. № 27) на 2-му поверсі одинадцятиповерхової будівлі інженерно-лабораторного корпусу Літ. А-11, загальною площею 5,8 кв.м., що розміщені за адресою: м.Харків, Червоношкільна набережна, 2.
Вищевказані нежитлові приміщення були передані позивачу на підставі Акту приймання-передачі орендованого майна від 11.10.2005р., що є Додатком до Договору оренди.
Згідно п. 10.1. Договору № 2050-Н, цей Договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 11.10.2005р. до 11.09.2006р.
Строк дії даного Договору було подовжено Додатковими угодами № 2 від 19.02.2008р. - на 11 місяців (з 09.08.2007р. до 08.07.2008р.) та № 3 від 30.09.2008р. - на 11 місяців (з 08.07.2008р. до 08.06.2009р.).
Судом встановлено, що на момент подання позовної заяви, актів про приймання-передачу орендованого майна по Договору оренди № 2050-Н від 11.10.2005р. від СПДФО ОСОБА_3 до Регіонального відділення Фонду державного майна України підписано не було. Позивач належним чином виконує свої зобов'язання за Договором, продовжує сплачувати орендну плату за вищезазначеним Договором та відповідач не заперечує проти виконання Договору з боку орендаря й приймає орендну плату. Тобто, це свідчить, що правовідносини з оренди нежитлових приміщень продовжуються.
Згідно Закону України Про внесення змін до статті 73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 10.06.2009р. № 1498-VІ, орендар, який належним чином виконує свої обов'язки за договором оренди нерухомого майна, строк дії якого закінчується, має право на продовження договору оренди на новий строк, але не більше ніж на два роки.
Орендар, який має намір скористатися таким правом, повинен повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди нерухомого майна.
Проте, позивач, як орендар, був позбавлений можливості попередити орендодавця за місяць до спливу строку спірного Договору оренди, тобто до 08.06.2009р., оскільки Закон України Про внесення змін до статті 73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 10.06.2009р. № 1498-VІ набрав чинності лише 01.07.2009р.
Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що жодна з сторін спірного договору не зверталась до іншої сторони із заявою про припинення договору оренди в порядку частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Такі обставини свідчать про продовження дії спірного договору оренди, відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені. При цьому суд зазначає, що таке подовження відбулося автоматично, без укладення додаткової угоди.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Таким чином, судом встановлено, що Договір оренди № 2050-Н від 11.10.2005р. на даний час є чинним та діє до 07.05.2010р. на умовах, які в ньому визначені.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
В даному разі позивачем, всупереч вимог ст.4-3, 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Цивільним кодексом України встановлені окремі випадки та підстави для визнання договору дійсним. Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо письмової форми правочину (ст. 218 ЦК України); у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ст. 219 ЦК України); у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору (ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК України); у разі вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України); у разі вчинення правочину недієздатною фізичною особою (ст. 226 ЦК України).
Таким чином спосіб захисту порушеного права визнання договору дійсним передбачений для відновлення цього права тільки при укладенні договорів з пороком форми.
Крім того, суд зауважує, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування способів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування -визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом встановлено, що Договір оренди № 2050-Н від 11.10.2005р., не був визнаний недійсним у судовому порядку та його дійсність не оспорюється відповідачем. Матеріали справи свідчать про відсутність доказів порушення прав позивача з боку відповідача. Оскільки судом встановлено, що спірний договір оренди є таким що діє до 07.05.2010р. на умовах, які в ньому визначені, це в свою чергу означає, що право позивача не порушено, а отже підстав для його судового захисту немає.
За таких обставин, вимоги позивача про визнання договору оренди дійсним є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Отже, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорювання права позивача, приймаючи до уваги факт автоматичного подовження строку дії договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права.
На підставі викладеного, суд відмовляє СПДФО ОСОБА_3 у задоволенні позову.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови у позові покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 204, 215, 218, 219, 220, 221, 224, 226, 764 Цивільного кодексу України, статтею 73 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік", статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
У позові відмовити.
Суддя
Повний текст рішення підписано "21" жовтня 2009 року.