Справа № 22ц -2256/2009 р. Головуючий у першій інстанції - Кухта В.О.
Категорія - цивільна Доповідач - Боброва І.О.
23 жовтня 2009 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: Шевченка В.М.,
суддів: Бобрової І.О., Коренькової З.Д.
при секретарі: Марченко О.О.,
за участю: Представника позивача - Білого В.С., представника відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2009 року у справі за позовом ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі гарант” до ОСОБА_1, ЗАТ „Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам” (надалі - ЗАТ „ПРОСТО - Страхування”), ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,
В березні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути в порядку регресу з ОСОБА_1 та ЗАТ „ПРОСТО-Страхування” суми виплаченого ОСОБА_4 страхового відшкодування, внаслідок страхового випадку, що стався 07.03.2008 р. в м. Києві.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 25.08.2009 року позовні вимоги ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі гарант” задоволені. З ОСОБА_1 на користь позивача стягнута матеріальна шкода 30 347,73 грн. та судові витрати 319,92 грн. Із ЗАТ „ПРОСТО-Страхування” на користь позивача стягнута матеріальна шкода в сумі 24 990 грн. та судові витрати 263,45 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25.08.2009 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є необґрунтованим, прийнятим при неправильному застосуванні норм матеріального права.
На думку апелянта, суд безпідставно поклав на нього обов'язок відшкодувати шкоду Також суд невірно застосував положення ст.ст. 1187, 1188 ЦК України. В силу ч.2 ст. 1187 ЦК України ОСОБА_1 вважає себе неналежним відповідачем, оскільки він не є ані власником, ані володільцем джерела підвищеної небезпеки. Неправильне застосування норм ЦК в свою чергу призвело до неповного з'ясування судом обставин справи. Судом не були досліджені інші обставини які могли суттєво вплинути на вирішення спору, зокрема наявність вини власника автомобіля ОСОБА_2 тощо.
Апелянт вважає, що суд безпідставно стягнув з нього франшизу, оскільки її сума договором не обумовлена.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги в частині виключення суми франшизи з присудженої ОСОБА_1 суми відшкодування не заперечував. Просив рішення суду в цій частині змінити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, виходячи з наступного:
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.12.2007 року між страхувальником ОСОБА_4 та ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі гарант” був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності. Термін дії договору з 24.12.2007 р .по 23.12.2008 р. (а.с.5).
07.03.2008 року на бульварі Верховної Ради в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля „Шевролет” д.н.з.НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля „Форд” д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 Під час ДТП автомобіль „Шевролет” отримав механічні пошкодження.
В зв'язку з настанням страхового випадку ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі гарант” відповідно до умов договору виплатила ОСОБА_4 54 887,73 грн. (а.с.28). Крім того, позивач витратив 450 грн. на оплату послуг спеціаліста, який визначив суму матеріального збитку (а.с.27).
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Винним в ДТП визнаний відповідач ОСОБА_1, що підтверджується копією постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 21.03.2008 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (а.с.37). В силу ст. 61 ЦПК України, ці обставини звільнені від доказування.
Відповідач ОСОБА_1 вчинив ДТП під час дії договору страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що був укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ „ПРОСТО-Страхування” (а.с.38). Ліміт відповідальності останнього за шкоду, заподіяну майну потерпілого встановлений в 25 500 грн..
Суд першої інстанції вірно визначився із загальною сумою відшкодування, проте невірно вирахував з суми відшкодування, що покладена на ЗАТ „ПРОСТО-Страхування”, суми франшизи - 510 грн., оскільки за умовою договору № ВА 2447860 страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів франшиза не передбачена.
Враховуючи це, із ЗАТ „ПРОСТО-Страхування” на користь позивача слід стягнути 25 500 грн., відповідно зменшивши на 510 грн. суму, що була стягнута судом першої інстанції з ОСОБА_1 З останнього на користь позивача слід стягнути 29 837,73 грн.
Оскільки сума відшкодування апеляційним судом змінена, в силу ст. 88 ЦПК України відповідному перегляду підлягає і розподіл судових витрат між відповідачами ОСОБА_1 та ЗАТ „ПРОСТО-Страхування”, який проведений судом першої інстанції..
Доводи апелянта про те, що у справі він є неналежним відповідачем до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки в силу ч.1 ст. 1188 ЦК України у відносинах між володільцями джерел підвищеної небезпеки застосовується принцип вини. Вина ОСОБА_1 встановлена постановою суду. Водій ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля „Форд” д.н.з. НОМЕР_2 правомірно в силу п.2.2 Постанови Кабінету Міністрій України від 10.10.2001 р. № 1306 „Про Правила дорожнього руху”. Цим спростовується заперечення апелянта щодо наявності при ДТП 07.03.2008 р. вини відповідача ОСОБА_2
Твердження апелянта про те, що при вирішення даного спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, ґрунтуються на хибному розумінні й тлумаченні правових норм, що регламентують спірні правовідносини.
Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, тобто в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості інших судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення в повному обсязі відсутні.
Керуючись ст.ст. 88, 307, 309 ч.1 п.1, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, ст.ст. 993, 990, 1188 ЦК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2009 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі гарант” матеріальну шкоду в сумі 29 837 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 73 коп. та судові витрати в сумі 315 (триста п'ятнадцять) грн. 03 коп., а всього 30 152 (тридцять тисяч сто п'ятдесят дві) грн.76 коп.
Стягнути з ЗАТ „Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам” на користь ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі гарант” матеріальну шкоду в сумі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. та судові витрати в сумі 268 (двісті шістдесят вісім) грн. 35 коп., а всього 25 768 (двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) 35 коп.
Рішення набирає законної сили після його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: