номер провадження справи 35/140/16
31.01.2017 Справа № 908/3235/16
Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.
при секретарі Осоцькому Д.І.
За участю представників сторін:
Від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.04.2016 р.
Від відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.09.2016р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Агро», м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арні 2010», м. Запоріжжя
про визнання договору поставки частково недійсним
01.12.2016р. до господарського суду Запорізької області звернулось з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Агро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арні 2010» про визнання недійсним п.5.2 Договору поставки нафтопродуктів № 335/2015 від 17.09.2015р.
Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що 17.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Агро» (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арні 2010» (надалі - Постачальник) був укладений Договір на поставку нафтопродуктів № 335/2015, відповідно до якого, Постачальник зобов'язується поставити ПММ, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар по кількості та якості та сплатити й строки, зазначені у Договорі.
Пунктом 5.2 Договору № 335/2015 передбачено, що у разі порушення Покупцем строків оплати відповідно до п. 4.4 цього договору і при зміні ринкової вартості товару в бік збільшення, постачальник має право провести перерахунок вартості поставленого товару.
З огляду на вищезазначене позивач вказує, що зазначений пункт Договору порушує принцип справедливості та просить суд визнати недійсним п. 5.2 Договору поставки нафтопродуктів № 335/2015 від 17.09.2015р.
01.12.2016 року автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Топчій О.А.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.12.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/140/16 та призначено розгляд справи на 11.01.2016р. об 11 год. 00 хв.
10.01.2017р. через Відділ документального забезпеченння господарського суду Запорізької області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Обґрунтовуючи своє клопотання позивач посилається на те, що директор ТОВ «Авангард-Агро» не має юридичної освіти, а уповноважений представник ТОВ «Авангард-Агро» начальник юридичного відділу ОСОБА_3, що буде представляти інтереси товариства в суді по зазначеній справі, перебуває на лікарняному, та вакантною посадою юрисконсульта підприємства, товариство не в змозі забезпечити явку представника у судове засідання, призначене на 11.01.2017р. На підтвердження, позивач зобов'язався надати суду лікарняний лист уповноваженого представника ОСОБА_3 на наступне судове засідання.
11.01.2017р. через Відділ документального забезпечення господарського суду Запорізької області від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких зазначено що позивачем не наведено жодної правової підстави якій би не відповідав п. 5.2 Договору на поставку нафтопродуктів № 335/2015 від 17.09.2015р., та просить суд відмовити у задоволені позову.
В судове засідання 11.01.2017р. представник позивача не з'явився.
В судовому засіданні 11.01.2017р. представник відповідача підтримав свої заперечення на позов та просить суд відмовити у задоволені позову.
Ухвалою суду від 11.01.2017 р. задоволено клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 31.01.2017 р.
В судовому засіданні 31.01.2017 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 31.01.2017 р. заперечив проти задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 31.01.2017р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
17.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Агро» (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арні 2010» (надалі - Постачальник) був укладений Договір на поставку нафтопродуктів № 335/2015.
Відповідно до п. 1.2 Договору встановлено, що Постачальник зобов'язується поставити ПММ, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар по кількості та якості та сплатити й строки, зазначені у Договорі.
Згідно з п. 4.4 Договору, розрахунки за кожну прийняту партію товару проводяться покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в строк не більш трьох банківських днів з моменту поставки або попередньої оплати.
Пунктом 5.2 Договору № 335/2015 передбачено, що у разі порушення Покупцем строків оплати відповідно до п. 4.4 цього договору і при зміні ринкової вартості товару в бік збільшення, постачальник має право провести перерахунок вартості поставленого товару.
Як зазначає позивач, пункт 5.2 Договору порушує принцип справедливості, оскільки санкція про збільшення ціни на товар стосується лише позивача, Покупця за Договором. А рівноцінна санкція, яка б стосувалася відповідача, Постачальника за Договором, у разі порушення ним своїх зобов'язань, наприклад про зменшення ціни на товар, у Договорі відсутня.
Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку відмовити в позові в повному обсязі, виходячи з наступного.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України зазначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзацом 1 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частина 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Згідно приписів статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами спірний Договір підписано сторонами договору, скріплений печатками сторін, а отже він укладений у передбаченому законом порядку та між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов, визначено права та обов'язки, відповідальність сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не наведено жодної підстави та не надано жодного доказу, які би свідчили, що п. 5.2. Договору на поставку нафтопродуктів № 335/2015 від 17.09.2015 р. не відповідає вимогам закону або укладений з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства або укладений учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при укладанні Договору на поставку нафтопродуктів № 335/2015 від 17.09.2015 р. сторонами не було порушено жодної норми чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача про визнання п. 5.2. Договору не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Повне рішення складено 06.02.2017 р.
Суддя О.А. Топчій