Справа № 22-ц/796/197/2017 Головуючий у 1-й інстанції - Макаренко В.В.
Доповідач - Рубан С.М.
07 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а також стягнути на її користь понесені судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги до суду.
В судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечив.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
ОСОБА_1 звернулась з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Посилається на те, що поведінка відповідача може вплинути на процес формування у сина принципів порядності та моралі, укріплення довіри до дорослих. Крім того, зазначила, що відповідач уникає будь-яких контактів з сином, не спілкується з ним, не проявляє цікавості щодо його навчання, здоров'я та розвитку, не намагається щось змінити або виправити у своєму житті задля поновлення стосунків з сином.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що сторони з 1999 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
В період сумісного проживання у сторін народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 06 вересня 2002 року (а.с. 7).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.06.2006 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 03.05.2006 року і до досягнення сином повноліття у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 6).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 проживає окремо від сина ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до довідки старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 25.09.2015 року заборгованість ОСОБА_2 станом на 27.08.2015 року по аліментах перед ОСОБА_1 становить 5436,24 грн. (а.с. 50)
Відповідно до поштового переказу від 25.09.2015 року ОСОБА_2 перед позивачем погашено заборгованість по аліментах в сумі 5499,37 грн., що говорить про відсутність у відповідача заборгованості по аліментах перед ОСОБА_1 (а.с. 51)
Згідно довідки форми 3 від 28.08.2013 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 всупереч вимогам статті 150 СК України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитини» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно п.2 ч.1 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він, зокрема, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п. 16 вищевказаної Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації у своєму висновку про позбавлення батьківських прав від 06.07.2015 року за № 6122/41/3/103 вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з тим, що останній ухиляється від виховання та утримання дитини (а.с. 12-13).
Дослідивши даний висновок суд дійшов висновку, що він ґрунтується лише на тому, що ОСОБА_2 не займається вихованням сина, матеріально не допомагає, заборгованість по аліментах становить більше 20000,00 грн., однак даний висновок суперечить обставинам у справі, оскільки як встановлено судом станом на 25.09.2015 року заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.
Висновок не містить позиції та думки відповідача з приводу спору, також ґрунтовного аналізу причин взаємин сторін та необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації зроблено без достатнього з'ясування всіх обставин, він не достатньо обґрунтований та не мотивований, не відповідає обставинам справи, а тому не може бути покладений в основу рішення.
Неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що батько на даний момент з ним спілкується у зв'язку з тим, що справа розглядається в суді щодо позбавлення батька батьківських прав, зазначив, що йому було б простіше виїздити за кордон якщо б позбавили батьківських прав ОСОБА_2
На підставі наведених норм права та роз'яснень викладених в Постанові Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення батьківських прав», суд дійшов висновку про те, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Крім того, суд зазначив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Судом встановлено, що відповідач бажає спілкуватись з сином, займатись вихованням та матеріальним утриманням своєї дитини, даних про те, що відповідач, в силу своїх особистих якостей чи своєї поведінки, може негативно вплинути на дитину матеріали справи не містять, а також з урахуванням особи батька, який любить свого сина, та відсутністю встановленої винної умисної поведінки батька, яку можна розцінити як свідоме ухилення від виховання дитини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
В суді апеляційної інстанції з пояснень позивача та відповідача встановлено, що між ними склалися неприязні стосунки, результатом яких є звернення відповідача до правоохоронних органів та відкриття кримінального провадження щодо позивача.
Враховуючи встановлені обставини колегія суддів вважає, що неприязні стосунки між батьками неповнолітньої дитини впливають на нормальне спілкування батька із сином, враховуючи, що батько проживає окремо від сина.
Доводи апеляційної скарги про наявність заборгованості по аліментам доказами у справі спростовано.
Доводи апеляційної скарги про відсутність бажання відповідача спілкуватися з сином є припущенням позивача, оскільки не підтверджено доказами, а тому не може бути покладено в основу рішення.
Пояснення позивача в апеляційному суді про захист сина у майбутньому від вимог батька колегія суддів оцінює критично.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна стороназобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що доказів своїх тверджень відповідно до приписів статей 58,59 ЦПК України позивач суду не надала.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий Судді