Апеляційний суд міста Києва
8 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12016100030009665 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, українця, громадянина України,
що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,
за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 03.11.2016 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців і на нього покладено обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Справа № 11-кп/796/436/2017
Категорія: ч.2 ст.289 КК України
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1
Судом прийнято рішення щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.
В апеляційній скарзі заступник прокурора міста Києва ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Прокурор не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості обвинуваченого і правильність кваліфікації його дій. Однак вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання і неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, а також, керуючись положеннями ст.77 КК України, не призначив обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, а тому призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим внаслідок м'якості.
На думку прокурора, суд належним чином не врахував особу винного, який вчинив тяжкий злочин за попередньою змовою групою осіб у стані алкогольного сп'яніння, безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття, адже не навів у вироку жодних обставин, які б вказували на критичну оцінку обвинуваченим своїх дій, а так само не вмотивував свої висновки про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора і просив її задовольнити; доводи потерпілого ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим, та аналогічного змісту доводи обвинуваченого ОСОБА_7 ; дослідивши долучені обвинуваченим документи, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 незаконно заволодів транспортним засобом, що належав ОСОБА_6 , за таких обставин.
2 червня 2016 року близько 22 години ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходилися на березі річки Десенка поблизу вул. Леніна в с. Троєщина в м. Києві. Діючи за попередньою змовою між собою, скориставшись тим, що автомобіль “Skoda” д/н НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_6 , був відчинений, та ключі знаходились у салоні, ОСОБА_7 та вказана особа проникли у салон автомобіля. Після цього особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, сіла за кермо та за допомогою ключа завела двигун, ОСОБА_7 сів на переднє пасажирське сидіння, і вони зрушили з місця, тим самим незаконно заволоділи транспортним засобом вартістю 175 839, 64 гривень. В подальшому на житловому масиві Троєщина за невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_7 сів за кермо автомобіля “Skoda” д/н НОМЕР_1 та керував ним, а особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, перебувала на передньому пасажирському сидінні. На вул. Милославській, 12 в м. Києві ОСОБА_7 не впорався з керуванням і скоїв наїзд на дитячий майданчик, що призвело до пошкодження транспортного засобу, внаслідок чого ОСОБА_6 завдано матеріальної шкоди на суму 14 046, 16 гривень.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України - незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто застосування закону, який не підлягає застосуванню, внаслідок чого обвинуваченого безпідставно звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та не призначено додаткове покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
Судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи та роль обвинуваченого у вчиненні злочину, дані про особу ОСОБА_7 , який до кримінальної відповідальності притягується вперше, задовільно характеризується за місцем проживання, а також обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття та обставину, яка його обтяжує, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, і правильно призначено покарання у виді позбавлення волі в межах санкції відповідного закону України про кримінальну відповідальність.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, враховуючи наведені раніше обставини та особу винного.
І вчинення обвинуваченим тяжкого злочину у стані алкогольного сп'яніння не може бути в даному випадку перешкодою для такого рішення суду першої інстанції.
З досліджених судом апеляційної інстанції документів вбачається, що ОСОБА_7 частково відшкодував потерпілому завдані збитки в сумі 7 000 гривень. Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не має до обвинуваченого претензій і вважає, що призначене судом першої інстанції покарання із звільненням від його відбування з випробуванням є достатнім, що також враховується колегією суддів.
Твердження прокурора про те, що суд безпідставно врахував щире каяття обвинуваченого як обставину, що пом'якшує покарання, є надуманими з огляду на відношення ОСОБА_7 до скоєного та його показання, в яких він повністю підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення. На користь такого висновку також свідчить відшкодування завданих потерпілому збитків. При цьому незрозуміло, які ще обставини, які б вказували на критичну оцінку своїх дій обвинуваченим, на чому наголошує прокурор, суд повинен був навести у вироку.
Таким чином, судом першої інстанції дотримані загальні засади призначення покарання, передбачені ст.65 КК України, і наведені ґрунтовні мотиви застосування ст.75 КК України, що спростовує доводи апеляційної скарги про протилежне, а також не призначено додаткове покарання у виді конфіскації майна, що відповідає вимогам ст.77 КК України.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3