Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Волокітіна Н.Б.
№22-ц/796/674/2017 Доповідач - Борисова О.В.
справа №761/17647/13-ц
м. Київ
08 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Соколової В.В.
при секретарі: Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,
У липні 2013 року позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позивач зазначав, що 16.08.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4028, за умовами якого кредит надавався банком окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості до 1652000 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 15.08.2017 року, на умовах визначених кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 16.08.2007 року між банком тa відповідачем було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передана чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що боржник порушив виконання зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої на 22.04.2013 року становить 2629949,97 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 1596139,39 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 882469,26 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 35645,79 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 115695,53 доларів США, позивач просив в рахунок часткового погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/4028 від 16.08.2007 року у розмірі 8000000 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» та вирішити питання судового збору.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.10.2013 року позов задоволено.
В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29\4028 від 16.08.2007 року у розмірі 8000000 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22.09.2016 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.10.2013 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що закон в імперативній формі дає припис суду щодо застосування порядку звернення стягнення на предмет іпотеки лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Іншого порядку звернення стягнення в суді закон не передбачає.
Крім того, відповідач отримував споживчий кредит, а тому позивачем нараховано надмірні штрафні санкції.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача ПАТ «Укрсоцбанк» проти апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 16.08.2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4028.
За умовами даного кредитного договору, банк надавав позичальнику кредитні кошти у вигляді грошових траншів в межах максимального ліміту заборгованості до 1652000 доларів США та сплатою 13 % річних, зі строком повернення до 15.08.2017 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору № 10-29/4028 від 16.08.2007 року, між сторонами був укладений іпотечний договір № 02-10/2925 від 16.08.2007 pоку, відповідно до умов якого, відповідач передав позивачу в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. за реєстраційним № 3243.
Відповідно до п. 1.2. договору, сторони визначили, що заставна вартість предмету іпотеки становить 11918000 грн., що на день укладення цього договору складає 2360000 доларів США.
Згідно з п.п. 2.4.3., 2.4.4., 4.1., 4.2. договору іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмету іпотеки іпротекодержателем від свого імені будь - якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі - продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати (п.п. 4.5.1. - 4.5.5.).
08.12.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/4028 в якій було визначено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами), зі сплатою 14% річних в межах максимального ліміту заборгованості 1445495 доларів США з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості починаючи з 10.07.2009 року кожного 10 числа місяця на 14750 доларів США.
Додатковою угодою №2 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/4028 від 24.06.2009 року встановлено максимальний ліміт заборгованості по даному договору в розмірі не більше 1582372,65 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 15.08.2022 року.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у формі траншів на загальну суму 1830178,65 доларів США, що підтверджується заявами відповідача на видачу готівки (а.с. 29-45).
Проте, відповідач умови договору кредиту та додаткових договорів належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 22.04.2013 року утворилася заборгованість, яка становить 2629949,97 доларів США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 1596139,39 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 882469,26 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 35645,79 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 115695,53 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 21021190,07 грн. (a.c. 50).
04.04.2013 року позивачем на адресу відповідача ОСОБА_1 надсилалася вимога про необхідність дострокового погашення заборгованості по кредитному договору № 10-29/4028 від 16.08.2007 pоку, однак відповідачем не було вчинено жодних дій на врегулювання даного спору та відповідно не здійснено погашення кредитної заборгованості (а.с. 51-53).
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходив з того, що внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, a тому в рахунок її погашення необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмети іпотеки.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке.
Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частинах 1, 3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно з частиною 1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1ст.328 цього Кодексу).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постановах від 30.03.2016 року у справі 6-1851цс16 та від 02.11.2016 року у справі №6-2457цс16, який згідно з ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.
Матеріали справи не містять згоди іпотекодержателя на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом та переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.
Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».
Установивши порушення судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційна інстанція приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з позивача ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3785,10 грн.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності - відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, на користьОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3785 грн. 10 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: