ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
10 лютого 2017 року № 826/12592/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЛівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва, в якому просить:
- визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва при створенні «комісії по трудовим спорам», засіданнях «комісії» 06.06.2014, 12.06.2014 та їхніх «рішень», виданні наказу від 14.08.2014 №155/к, звільненні ОСОБА_1 з роботи 14.08.2014 та розрахунку при звільненні;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва скасувати рішення комісії від 06.06.2014, 12.06.2014, наказ від 14.08.2014 №155/к, поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій, внести відповідні записи до її трудової книжки;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу з розподілом його помісячно за весь період з урахуванням щомісячної індексації заробітної плати;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва відкоригувати індивідуальні відомості ОСОБА_1 про застраховану особу (дані системи персоніфікованого обліку) шляхом внесення до них змін з урахуванням виплати середнього заробітку за період вимушеного прогулу помісячно з індексацією.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.02.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У мотивувальній частині вказаної ухвали Вищим адміністративним судом України зазначено, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував, чи дійсно позивач відмовилася від продовження роботи у зв'язку зі змінами істотних умов праці, адже лише факт не підписання посадової інструкції не може свідчити про відмову від продовження роботи. На думку суду касаційної інстанції, доказами про відмову від продовження роботи може бути заява працівника, в якій він вказує про небажання продовжувати роботу на нових умовах, чи інші дані, які свідчать про не виконання покладених трудових обов'язків. Крім того, зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.02.2016 вбачається, що суд першої інстанції взагалі не досліджував докази та не встановлював обставини щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча про це заявлялась вимога.
З огляду на викладене, розгляд справи здійснено з врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
У той же час, позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивача незаконно звільнено із займаної нею посади, оскільки вимога працедавця підписати нову посадову інструкцію, яка містить у собі дискримінаційні положення по відношенню до позивача, не можуть бути підставою для звільнення, згідно з положеннями пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. При цьому, позивачем наголошено на тому, що рішення комісії не скріплено печаткою, що передбачено положеннями частини сьомої статті 223 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2016 неналежного відповідача у справі - управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва - замінено на його правонаступника - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві, який проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних у відповідача повноважень із зазначенням того, що посадова інструкція - це документ, який чітко визначає коло посадових завдань, обов'язків, прав та відповідальність працівника на підприємстві, відтак, відмова позивача від підписання такої посадової інструкції у новій редакції свідчить про незгоду останньої зі зміною істотних умов праці.
Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва від 14.08.2014 №155/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Як вбачається з матеріалів справи, даному звільненню передувало таке.
На виконання наказу головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 17.01.2014 №20/К наказом начальника управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва від 22.01.2014 №12/К здійснено реорганізацію структурних підрозділів та внесення змін до штатного розпису Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва, а також реорганізовано в управлінні відділи та на їх базі створено нові.
На підставі наказу Національного агентства України з питань державної служби від 13.09.2011 №11 «Про довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців», наказу Управління від 31.01.2014 №22/К «Про внесення в дію штатного розпису управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва» керівниками структурних підрозділів розроблені положення відділів, згідно з новою структурою та підготовлені посадові інструкції працівників.
З огляду на викладене, 12.05.2014 начальником управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва затверджено посадову інструкцію головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва, з якою позивач відмовилася ознайомитися.
06.06.2014 в управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва відбулося засідання комісії по трудових спорах, на якому обговорювалася доповідна записка начальника відділу контролю за правильністю призначення пенсій стосовно відмови від підписання головним спеціалістом відділу контролю за правильністю призначення пенсій ОСОБА_1 посадової інструкції. За результатами розгляду Комісією прийнято рішення від 06.06.2014, яким висунуто пропозиції ОСОБА_1 надати для комісії у письмовому вигляді зауваження та доводи щодо відмови у підписанні посадової інструкції та попереджено, що в разі відмови від підписання посадової інспекції до неї будуть застосовані заходи відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Надалі, позивачу повторно запропоновано ознайомитися, підписати та взяти до виконання посадову інструкцію. Однак, позивач у присутності членів комісії відмовилася від підписання посадової інструкції, про що складено акт про відмову від підписання посадової інструкції від 11.06.2014.
Рішенням засідання комісії по трудовим спорам від 12.06.2014 попереджено позивача, що в разі відмови від підписання посадової інструкції, до неї будуть застосовані заходи відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
З вказаними рішеннями комісії по трудовим спорам від 06.06.2014 та від 12.06.2014 ОСОБА_1 ознайомлена та копії отримала на руки 13.06.2014, про що свідчить її підпис на даних рішеннях, копії яких наявні у матеріалах справи.
Вказані рішення позивачем не оскаржено, а тому вони є чинними та підлягають виконанню.
Отже, підставою для звільнення стала відмова позивача від підписання та взяття до виконання посадової інструкції, що обумовлює посадові обов'язки головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Нормативно-правовим актом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин регулював суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
У силу частини першої статті 5 Закону України «Про державну службу», державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі (частина перша статті 10 Закону України «Про державну службу»).
Отже, позивач, яка проходила державну службу повинна була неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства.
Приписами частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва, затвердженого начальником управління від 01.11.2006, передбачено, що коло обов'язків, які виконує кожний працівник, відповідно до своєї кваліфікації або посади, визначається посадовою інструкцією.
Так, посадова інструкція - це документ, який чітко визначає коло посадових завдань, обов'язків, прав та відповідальність працівника на підприємстві.
Як зазначено вище, 12.05.2014 начальником управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва затверджено посадову інструкцію головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва ОСОБА_1, з якою позивач відмовилася ознайомитися, оскільки, ця інструкція, на думку позивача, можливо в майбутньому може порушувати її права.
Пунктом 6 вказаної посадової інструкції визначені кваліфікаційні вимоги головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва ОСОБА_1, згідно з яким на дану посаду призначається особа, яка має вищу освіту відповідного напрямку підготовки. В посадових інструкціях попередніх років, зазначалося, зокрема, що така особа повинна мати профільну освіту.
Під час судового розгляду даної справи позивач зазначила, що у зв'язку із цими змінами у посадовій інструкції, вона побоюється, що у майбутньому її буде звільнено із займаної посади через не відповідність вказаним кваліфікаційним вимогам, про що заперечив представник відповідача.
Однак, суд вважає, вказані доводи позивача є лише припущеннями. Крім того, суд не може захистити право позивача на майбутнє.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 32 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору, зокрема, є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Як вбачаться з матеріалів справи, в управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва було проведено реорганізацію структурних підрозділів та внесено зміни до штатного розпису останнього, що свідчить про зміну умов праці в управлінні.
Відтак, відмовившись від підписання вказаної посадової інструкції позивач виявила незгоду з продовженням роботи в нових умовах, а саме: керуватись у свій роботі положеннями посадової інструкції головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва, затвердженої начальником управління 12.05.2014, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія акту про відмову від підписання посадової інструкції від 11.06.2014.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем під час судового розгляду даної справи не заперечувалось факту відмови від підписання вказаної посадової інспекції з незгодою у її використанні у своїй роботі.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що вказаним позивач порушила вимоги Закону України «Про державну службу» та Правила внутрішнього трудового розпорядку управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва, у зв'язку з чим її правомірно звільнено із займаної посади оскаржуваним наказом управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва від 14.08.2014 №155/к.
Також суд звертає увагу на таке.
Комісія по трудових спорах є органом, що створюється і функціонує на підприємстві, в установі, організації та призначений розглядати індивідуальні трудові спори, які виникають між працівниками і роботодавцями або уповноваженими ними органами, з приводу порушення законних трудових прав та інтересів працівників.
Компетенція, порядок створення та організація діяльності комісії визначається нормами Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 223 Кодексу законів про працю України, комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.
Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу.
Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.
Як вбачається з матеріалів справи, комісія по трудових спорах управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва створена і діє на підставі наказу від 23.06.2008 №156 «Про створення комісії по трудових спорах» у складі 11 чоловік, склад якої поновлено 01.07.2008, які обрані на загальних зборах колективу управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва.
При цьому, комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка (частина п'ята статті 223 Кодексу законів про працю України).
З урахуванням викладеного, суд одразу звертає увагу, що надані відповідачем копії рішень комісії по трудових спорах від 06.06.2014 та від 12.06.2014 мають такий реквізит як печатка комісії по трудових спорах.
У силу статті 227 Кодексу законів про працю України, комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.
У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.
Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.
Приписами статті 228 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про протиправність дій управління Пенсійного фонду України у Дніпровського районі міста Києва не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи та, як наслідок, не підлягають задоволенню.
У свою чергу, решта позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема про зобов'язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу, мають похідний характер від розглянутої позовної вимоги, щодо якої суд дійшов до висновку про відмову в її задоволенні, відтак, останні також задоволенню не підлягають. Отже, висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 24.02.2016 в частині не дослідження судом першої інстанції доказів та не встановлення обставин щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного, прогулу, враховані під час повторного розгляду даної справи судом першої інстанції, проте, з огляду на правомірність звільнення позивача з займаної нею посади, не підлягають додатковому встановленню та визначенню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.