ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 лютого 2017 року № 826/7789/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Балась Т.П. , суддів Добрянської Я.І., Літвінової А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомгромадянина Сирії ОСОБА_1,
до третя особаДержавної міграційної служби України, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві,
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про:
- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 200-16 від 05.04.2016 про відмову у визнанні громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
- зобов'язання Державну міграційну службу України визнати громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодаства.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено про безпідставність висновків відповідача в оскаржуваному рішенні, адже, як йдеться у позові, законні підстави відмови позивачеві у наданні статусу біженця відсутні.
В той же час, представник відповідача та третьої особи згідно наявних у справі матеріалів позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що враховуючи інформацію про країну походження, що відома з відкритих інформаційний джерел, а також аналізуючи матеріали справи, твердження громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 стосовно обставин, зазначених у заяві про визнання особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на думку відповідача та третьої особи, позивачем не доведено і не обгрунтовано заяви та причини через які він не може повернутися до країни свого походження.
Також представником відповідача та третьої особи повідомлено, що серед фактів, повідомлених заявником, немає підстав визнання для визнання громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 особою яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених у пункті 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".
Дослідивши наявні у справі матеріали, у судовому засіданні 07.12.2016 суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду даної справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином Сирії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Хомс, сімейний стан - неодружений, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин.
До України позивач прибув легально у січні 2011 року літаком з території Лівану. Документ, який посвідчує особу - паспорт громадянина Сирії № НОМЕР_1.
Державний міграційний орган України повідомив, що позивач вже звертався за отриманням захисту на території України у 2012 році, йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15.04.2014 позивач вдруге звернувся до міграційного органу з заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що за час перебування в Україні істотно погіршились умови в країні його походження, збройний конфлікт не було вирішено мирним шляхом, а навпаки, для таких груп населення, які є сунітами та осіб, які стоять в запасі озброєних сил (резервісти), і які ухиляються від повторного призову, з'явилися ще більші ризики зазнати переслідувань через релігійні та політичні причини, зокрема, через теперішню ситуацію в Сирії туди неможливо повернутися через небезпеку та війну, що продовжується.
Відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 10.11.2014 № 619-14 громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В той же час, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2015 (справа № 826/301/15) адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10.11.2014 № 619-14 в частині відмови визнання громадянина Сирії ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 від 15.04.2014, на предмет наявності або відсутності підстав, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в іншій частині позову відмовлено.
На виконання вимог постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2015, Державною міграційною службою України прийнято рішення № 62-15 від 10.11.2015 про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС.
Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянувши заяву громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийшло до висновку про відсутність підстав задоволення його заяви, відповідно до оформленого висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.03.2016 (справа № 2014 KYIV 0060).
Рішенням відповідача № 200-16 від 05.04.2016 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.
Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 22.04.2016 № 118 позивача повідомлено про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на наступне.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).
Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 4 та 6 статті 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону №3671-VI).
Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону №3671-VI).
Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Положеннями ч.5 ст.10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, відсутні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком Державної міграційної служби України, виходячи з наступного.
Як вбачається із поданих представником відповідача заперечень, у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав побоювання за власне життя через військовий стан в країні походження, а також зазначає про погіршення ситуації через збройний конфлікт та переслідування чоловіків, які перебувають в запасі Збройних сил Сирії, тобто ухиляючись від повторного призову.
На думку представника відповідача, з матеріалів особової справи вбачається, що позивач є військовозобов'язаним і при поверненні в Сирію повинен буде повторно служити в Армії САР, а наразі він є резервістом і ухиляється від повторного призову.
В той же час, під час співбесіди позивач розповів, що приїхав в Україну в січні 2011 року, коли в Сирії був спокій, для працевлаштування в арабській фірмі, що спеціалізується на ресторанному бізнесі. Через шість місяців вирішив повернутись до країни походження, однак, дізнавшись з засобів масової інформації та від друзів про те, що в Сирії громадянська війна, вирішив залишитися в Україні.
Крім того, ОСОБА_1 вказав причиною виїзду з країни походження те, що зараз Сирійський уряд призиває до служби в армії колишніх солдат, які стоять в резерві, оскільки за законодавством Сирії, чоловіків до 45 років можуть повторно призвати до служби в армії, та пояснив, що не бажає брати участь у бойових діях і служити в армії, оскільки це суперечить його політичним та моральним переконанням.
Під час співбесіди позивач розповів, що два з половиною роки служив у армії, отже з огляду на військові події, які наразі тривають у Сирії, є військовозобов'язаним.
Також повідомив, що не є членом політичних партій, не виступав проти або за правлячий уряд Сирії, не зазнавав фізичного насилля через політичні переконання, віросповідання, національність.
Разом з тим, працівники міграційної служби з аналізу наявних матеріалів особової справи зробили висновок, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами своєї громадянської належності заявник не зазнав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».
На думку представника відповідача, матеріали справи не містять наявності серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.
З'ясовуючи, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими, суд зазначає слідуюче.
Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 10 Постанови від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3" суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій в корні змінилась під час перебування позивача в Україні.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.
Тому, ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Крім того, суд зазначає, що під час надання висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем було взято до уваги те, що обставини ведення бойових дій в країні походження позивача не відносяться до конвенційних ознак та не є підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на що колегія суддів наголошує наступне.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд зазначив, що повернення особи у ситуацію громадської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Аль-Хусін проти Боснії та Герцоговини (3727/08 рішення від 07.02.2012р.) суд визнає, що повернення особи в Сирію, враховуючи ситуацію з правами людини і те, що ситуація в країні погіршується з початку політичного протесту і громадських заворушень в березні 2011р., призведе до порушення ст. 3 Конвенції.
Таким чином, норми міжнародного права передбачають надання особі міжнародного захисту, а саме надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, враховуючи ситуацію в Сирії.
Таким чином, жодної обставини, встановленої Законом України, як підстави для відмови у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1, судом не було встановлено, у зв'язку з чим прийняте відповідачем оскаржуване рішення є протиправним.
З урахуванням того, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2015 (справа № 826/301/15) адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10.11.2014 № 619-14 в частині відмови визнання громадянина Сирії ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 від 15.04.2014, на предмет наявності або відсутності підстав, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в іншій частині позову відмовлено, то колегія суддів зазначає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів додаткового захисту.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є субєктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.
Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В той же час, спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з частиною третьою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.
Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, неврахування висновків суду при прийнятті рішення, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови громадянину Сирійської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Разом з тим, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначає, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Таким чином, встановивши протиправність оскаржуваного рішення, що полягає у невідповідності висновків декларативним підходам до захисту прав особи, яка звернулася за захистом, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо надання громадянину Сирійської Республіки ОСОБА_1 статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Керуючись статтями 69-71, 86, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 200-16 від 05.04.2016 про відмову у визнанні громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.П. Балась
Судді Я.І. Добрянська
А.В. Літвінова