Копія
Справа № 822/315/17
09 лютого 2017 року 11:00м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:головуючого-суддіОСОБА_1
при секретаріОСОБА_2
за участі:позивача та представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області про визнання незаконною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -
У судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини постанови згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3І.) звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №0210018 від 10.11.2016.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням вимог законодавства України. Вважає, що ОСОБА_3 не є автомобільним перевізником у розумінні ст.29 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі по тексту - Закон). Відтак, до позивача не може застосовуватися відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, визначена ст.60 Закону. Звернув увагу на повідомлення неналежним чином про розгляд справи про порушення.
Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засідання та в наданих письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що оскаржувана постанова винесена на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням усіх обставин, що мали значення для її винесення.
Заслухавши позивача та представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити з підстав наведених нижче.
Суд встановив, що працівниками відповідача 05.10.2016 проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено акт №012280.
Перевірка проведена відносно транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, номерний знак 663305ХМ, що належить ОСОБА_3 Водій - ОСОБА_4
Згідно вказаного акту, перевіркою встановлено, що водій здійснював експлуатацію транспортного засобу облаштованого як таксі без наявності ліцензійної картки, чим порушив вимоги ст.39 Закону України. При ознайомленні з актом від 05.10.2016, водій пояснив, що на момент складення акту збирав всі необхідні документи для оформлення ліцензії.
На підставі висновків акту перевірки, начальником управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області розглянуто справу та винесено 10.11.2016 постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №0210018 про застосування до ФОП ОСОБА_3 адміністративно-господарського штрафу у сумі 510,00 грн. за порушення вимог ст.39 Закону, відповідальність за яке передбачена абз.4 ст.60 Закону.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Абзацом 4 ч.1 ст.60 Закону встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензії - штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст.1 Закону №2344-III:
- автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;
- таксі - легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку.
Статтею 39 Закону №2344-III встановлено перелік документів для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:
для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Отже, за змістом наведених норм, автомобільним перевізником може бути як фізична так і юридична особа, яка надає послуги щодо перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами та несе відповідальність у випадку недотримання вимог Закону.
Водночас, норми Закону не ототожнюють поняття "власник транспортного засобу" та "автомобільний перевізник", оскільки власник автомобіля за певних умов може бути автомобільним перевізником, проте у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом останній не несе.
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 у справі №К/800/41722/13.
Суд встановив, що притягуючи позивача до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідач вважав, що ОСОБА_3, як власник транспортного засобу, є одночасно і автомобільним перевізником, що здійснює перевезення на таксі.
Відсутність у водія ОСОБА_4 на момент перевірки документів, визначених ст.39 Закону, а саме ліцензійної картки стало підставою для притягнення до відповідальності позивача, а саме накладення штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідальність за яке передбачена абз.4 ст.60 Закону.
Частиною 4 ст.9 Закону визначено, що ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт, зокрема, як надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі.
Позивач на момент проведення перевірки володіла транспортним засобом марки VOLKSWAGEN, номерний знак 663305ХМ як фізична особа, а не як суб'єкт господарювання. Зазначена обставина не заперечується сторонами. Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3, згідно свідоцтва платника єдиного податку серії А №519649, є роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуття (47.82), а не зайняття перевезеннями пасажирів у режимі таксі.
Статтею 26 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Право на підприємницьку діяльність фізична особа здійснює за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Згідно ст.ст.51, 52 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Відповідно до ст.1 Закону, послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
В акті проведення перевірки від 05.10.2016 та в оскаржуваній постанові відсутні докази того, що позивач здійснював перевезення пасажирів на таксі; укладав угоди на перевезення пасажирів на таксі з ОСОБА_4 чи одержав плату за надані послуги з перевезення пасажирів на таксі.
Суд враховує, що судом не встановлено, а відповідачем не надано доказів, які підтверджують надання позивачем послуг з перевезення пасажирів на таксі.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 08.11.2006 №1567 (далі по тексту - Порядок №1567).
Згідно п.25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до п.26 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Пунктом 27 Порядку №1567 визначено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених положень Порядку №1567 суд прийшов до висновку, що на орган державного контролю покладено обов'язок належного повідомлення суб'єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення шляхом вручення такого повідомлення під розписку чи надіслання на його адресу рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Водночас, Порядком №1567 передбачена можливість розгляду справи про порушення за відсутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Проте в такому випадку орган державного контролю повинен бути переконаним про належне повідомлення суб'єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення.
Разом з тим, відповідачем не надано доказів виконання покладеного на нього обов'язку щодо належного повідомлення суб'єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_5 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд враховує, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність винесення оскаржуваної постанови.
Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №0210018 від 10.11.2016.
3. Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 29000, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) 640,00 грн. (шістсот сорок гривень) судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2017 року
Суддя/підпис/ОСОБА_1
"Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_1