13 січня 2017 року Житомир справа № 806/2435/15
категорія 12.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шимоновича Р.М., суддів: Нагірняка М.Ф., Черняхович І.Е.,
секретар судового засідання Духновська В.О.,
за участю: позивача та представників відповідачів,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області, Державної фіскальної служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі і зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 15000,00 грн моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (том 1 а.с. 104-109):
- визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12.06.2015 № 19-0 з моменту його прийняття;
- поновити її на роботі в Головному управлінні ДФС у Житомирській області у зв'язку з реорганізацією Міністерства доходів і зборів, зобов'язати Головне управління ДФС у Житомирській області призначити її на посаду заступника начальника управління - начальника відділу управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області з 13.06.2015;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України направити до Міністерства юстиції України інформацію про виключення персональних даних ОСОБА_1 із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади";
- стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.06.2015 по день поновлення на роботі;
- стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області на її користь компенсацію за моральну шкоду в сумі 15000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що її звільнення відбулось з грубим порушенням норм права. Зокрема, Законом України "Про очищення влади" та постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2014 № 653 встановлено чіткий алгоритм дій керівника органу владних повноважень та його структурного підрозділу (служба персоналу) по проведенню процедури "люстрації", а саме: повинна бути проведена перевірка щодо посадової особи, оформлена відповідним висновком. Проте, відносно позивача не було проведено перевірки, а звільнення відбулось на підставі доповідної записки начальника відділу кадрів. Стверджує, що на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Тернопільській області перебувала менше року. Також, вказала, що 29.12.2014 погодилась на переведення на рівнозначну посаду, яку вона обіймала в Головному управління Міндоходів у Житомирській області, що, на її думку, свідчить про досягнення між нею та роботодавцем домовленості про продовження трудового договору. Відтак, вважає, що повинна бути поновлена на роботі саме у Головному управлінні ДФС у Житомирській області. Обґрунтовуючи розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, зазначила, що наслідком звільнення стало внесення про неї відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що у свою чергу ставить під сумнів її репутацію. Крім того, як на додаткову підставу протиправності спірного наказу зазначила, що станом на день звільнення вона перебувала у стані тимчасової непрацездатності.
Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити.
Представники відповідачів заперечили проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях та додаткових поясненнях. Наголошували на тому, що позивач у період з 21.02.2012 по 01.04.2014 обіймала посаду заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику та не була звільнена за власним бажанням, а тому підпадає під дію заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Пояснив, що заборона звільнення працівника в період його перебування на лікарняному не допускається у разі розірвання трудового договору з ініціативи власника, позивач же була звільнена з посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", тобто, за спеціальною підставою, на яку не поширюються норми трудового законодавства.
Вислухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Встановлено, що з 01.07.1990 по 23.03.1999 ОСОБА_1 працювала на різних посадах в Коростенській державній податковій інспекції, остання посада - начальник інспекції; з 24.10.2005 по 11.05.2010 - в Державній податковій адміністрації в Житомирській області; з 11.05.2010 по 21.02.2012 - на посаді заступника голови державної податкової адміністрації у Вінницькій області; з 22.02.2012 по 01.04.2014 - на посадах заступника голови державної податкової служби у Тернопільській області та заступника начальника Головного управління Міндоходів у Тернопільській області; з 02.04.2014 - на посаді заступника начальника - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків, контролю ризикових фінансових операцій та операцій, пов'язаних з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Житомирській області (том 1 а.с.17-22).
12.06.2015 головою комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Житомирській області прийнято наказ № 19-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків, контролю ризикових фінансових операцій та операцій, пов'язаних з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Житомирській області з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Вважаючи звільнення з посади незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходила з наступних мотивів.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закону України "Про очищення влади".
Згідно зі частинами першою, другою статті 1 Закону України "Про очищення влади", очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади", протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У свою чергу, пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
15 жовтня 2014 року в офіційному виданні "Голос України" було опубліковано Закон України "Про очищення влади".
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року "Брумареску проти Румунії" (пункт 61).
Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 13.12.2001 у справі "Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови" Європейський суд з прав людини зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто, вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
Суд наголошує, що положення Закону України "Про очищення влади" є імперативними, відповідно ігнорування встановлених строків для звільнення з посад осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, порушує принцип правової визначеності.
Досліджуючи наявність підстав для застосування до позивача заборони, зазначеній у частині першій статті 3 Закону України "Про очищення влади", суд виходив з наступного.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 11.05.2010 по 21.02.2012 обіймала посади заступника голови державної податкової адміністрації у Вінницькій області, а з 22.02.2012 по 01.04.2014 - посади заступника голови державної податкової служби у Тернопільській області та заступника начальника Головного управління Міндоходів у Тернопільській області.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.
Статтею 16 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.
Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.
Отже, право формувати державну політику, тобто право законодавчої ініціативи при розробці проекту нормативно-правового акту, має орган державної виконавчої влади лише із статусом міністерства, інший орган державної виконавчої влади без статусу міністерства має повноваження виключно щодо реалізації державної політики.
Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 N886/2000, Державна податкова адміністрація України (далі - ДПА України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. ДПА України забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.
Згідно пункту 1 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 N584/2011, до системи органів Державної податкової служби України (ДПС України) належать центральний апарат та територіальні органи - державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції. ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр). ДПС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.
Із системного аналізу викладеного вбачається, що Державна податкова адміністрація України та Державна податкова служба України є центральними органами виконавчої влади уповноваженими на реалізацію державної політики у сфері державної податкової політики, відповідно ДПА у Вінницькій області та ДПС у Тернопільській області є територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику та не наділені повноваженнями на формування державної митної політики.
Враховуючи викладене, у період з 11.05.2010 по 09.06.2013 позивач обіймала посади заступника керівника територіального органу, а не центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує митну політику в областях. ДПА у Вінницькій області та ДПС у Тернопільській області не були органами, які забезпечували формування та реалізацію державної податкової політики, тому суд вважає, що до позивача не підлягає застосуванню пункт 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Згідно пункту 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затверджене Указом Президента України від 18.03.2013 № 141/2013, Міністерство доходів і зборів України (Міндоходів України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міндоходів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань:
забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики;
забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок);
забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Відповідно до Положення про Головне управління Міндоходів у Тернопільській області, затверджене наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.04.2013 № 66, ГУ Міндоходів забезпечує реалізацію повноважень Міндоходів на території Тернопільської області.
Так, у період з 10.06.2013 по 01.04.2014 позивач працювала на посаді заступника керівника Головного управління Міндоходів у Тернопільській області. Зазначена посада відноситься до переліку посад, щодо яких застосовується заборона, передбачена Законом України "Про очищення влади". Однак, відповідачем при прийнятті спірного наказу не враховано, що на зазначеній посаді ОСОБА_1 працювала менше року.
Отже, до позивача не підлягає застосуванню пункт 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади". Відтак, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" заборона обіймати відповідну посаду на неї не поширюється.
У ході судового розгляду справи з'ясовано, що 11.06.2015 позивачем на ім'я голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Житомирській області подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" (том 1 а.с. 14-16), у якій повідомила, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" та надала згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо неї відповідно до Закону України "Про очищення влади".
Згідно зі частиною першою статті 5 Закону України "Про очищення влади", органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом утворює дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції України для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості.
Організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка (абзац перший частини четвертої статті 5 Закону України "Про очищення влади").
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", перевірці підлягають:
1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;
2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
Частиною 12 статті 5 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
Аналіз наведених правових норм дає підставу констатувати, що Законом України "Про очищення влади" встановлено чіткий перелік дій керівника органу при перевірці відомостей щодо застосування/незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, в окремих двох випадках, а саме:
- Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України "Про очищення влади" зобов'язано керівника органу у десятиденний строк звільнити з посад осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах;
- провести перевірку достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", за наслідками якої скласти відповідний висновок.
Як з'ясовано судом у строк, встановлений Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону України "Про очищення влади" позивач не була звільнена, відповідно, звільнення на підставі частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" повинно було відбутися після проведення перевірки достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон.
Однак, зі змісту оспорюваного наказу вбачається, що підставою для звільнення позивача стала доповідна записка начальника відділу персоналу Головного управління ДФС у Житомирській області, а не висновок, як це передбачено статтею 5 Закону України "Про очищення влади".
Також, суд вважає за необхідне зазначити, до статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961), передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 Конвенції).
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію №1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.
Установлені згадуваною Резолюцією №1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14.02.2006 у справі "Турек проти Словаччини", від 24.04.2007 у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 у справі "Любох проти Польщі").
У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст. 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).
Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Згідно зі частиною другою статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.
Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.
Проте, позивачем не надано жодних доводів та доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Зважаючи на викладене нормативне обґрунтування та враховуючи, що відносно позивача не підлягає застосуванню пункт 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", відтак, наказ голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12.06.2015 № 19-0 є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що на момент звільнення вона перебувала на лікарняному, відтак, у відповідача не було правових підстав для прийняття наказу про звільнення.
З даного приводу, суд зазначає наступне.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Статтею 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади", внесені зміни до статті 36 Кодексу законів про працю України, а саме частину першу доповнено пунктом 7-2 такого змісту: "7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", частину другу доповнено словами "а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".
При цьому, положення Закону України "Про очищення влади", станом на час вчинення оскаржуваних дій, не містили імперативних норм права щодо застережень чи виключень стосовно заборони звільнення працівників, які перебувають у стані тимчасової непрацездатності, у період проведення очищення влади та, як наслідок, відповідного розірвання трудового договору з підстав, встановлених в пункті 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Встановлено, що 04.11.2014 позивача було повідомлено про наступне вивільнення, у зв'язку із реорганізацією Головного управління Міндоходів у Житомирській області, зміною істотних умов праці та скороченням штатної чисельності, із займаної посади з 04.01.2015 (том 1 а.с. 239).
29.12.2014 Головним управлінням ДФС у Житомирській області запропоновано ОСОБА_1 роботу відповідно до її фаху на наступних посадах:
заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області;
головного державного ревізора-інспектора відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області (том 1 а.с. 238).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач погодилась з переведенням на посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області.
Однак, з 29.12.2014 по 12.06.2015 Головним управлінням ДФС у Житомирській області не вчинено жодних дій для переведення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області.
На переконання суду, у даному випадку можливо застосувати принцип мовчазної згоди, оскільки ОСОБА_1 фактично продовжувала виконувати посадові обов'язки у новоутвореному Головному управлінні ДФС у Житомирській області, а тому, остання вважається такою, що призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області.
Не витримують жодної критики доводи відповідачів, що позивач повинна була написати заяву на переведення її на посаду, оскільки ОСОБА_1 погодилась із переведенням у повідомленні від 29.12.2014, відповідно, у Головного управління ДФС у Житомирській області з 29.12.2014 виник обов'язок щодо переведення останньої на посаду.
Правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16.10.2012 у справі № 21-267а12, які полягають у тому, що при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов'язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов'язаних з незаконним звільненням працівника. Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.
Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення її на посаді, яка була запропонована відповідачем, - заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області з 12.06.2015.
Суд не вбачає підстав для зобов'язання Головного управління ДФС у Житомирській області призначити ОСОБА_1 на посаду заступника начальника управління - начальника відділу управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області, оскільки така вимога суперечить повноваженням суду, закріпленим у статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд акцентує увагу на тому, що повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства, незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.
З огляду на викладене, суд відмовляє позивачеві у задоволенні позову в цій частині.
Згідно зі частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В даному випадку заява про поновлення на роботі, як то тривалий розгляд адміністративної справи, розглядається більше одного року не з вини працівника, а тому виплата середнього заробітку підлягає за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Постанови № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Постанови № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункт 8 Постанови № 100).
Згідно положень абзацу 3 пункту 8 Постанови № 100, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства.
Згідно довідки Головного управління ДФС у Житомирській області від 20.12.2016 № 108, наданої на вимогу суду, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 273,93 грн.
Період вимушеного прогулу з 15.06.2015 по 13.01.2017 складає 400 робочих днів, у відповідності до наведених вище правових норм, позивач має право на його оплату в порядку, наведеному вище.
Таким чином, розмір середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу складає: 273 грн х 400 днів = 109572,00 грн.
Разом з цим, суд вважає безпідставною вимогу позивача про зобов'язання Державну фіскальну службу України направити до Міністерства юстиції України інформацію про виключення персональних даних ОСОБА_1 із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", оскільки задоволення судом позову в частині скасування наказу, поновлення позивача на посаді та встановлення відсутності заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади", є відновленням, порушених відповідачем, трудових прав позивача в цій частині та додаткового судового захисту не потребують.
Не вбачає суд підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди, з огляду на наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Так, відповідно до частин другої, третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
На переконання суду, вимога позивача щодо відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн є необґрунтованою, так як розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача позивачем не доведений.
Враховуючи зазначене, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання.
Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12.06.2015 № 19-0.
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області з 12.06.2015.
Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2015 по 13.07.2017 в сумі 109572,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Житомирській області з 12.06.2015 та стягнення на її користь середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Р.М.Шимонович
Судді: М.Ф. Нагірняк
ОСОБА_3
Повний текст постанови виготовлено: 10 лютого 2017 р.