Справа № 759/9040/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Уль'яновська О.В.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
08 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону 1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії), починаючи з 01.06.2015, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідках Генеральної прокуратури України №18-556 від 31.03.2016 та №18-557 від 31.03.2016 без обмеження максимального розміру пенсії та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку в Правобережному об'єднанні управління Пенсійного фонду України у м. Києві з 19.09.2001 та отримує пенсію за вислугу років до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ).
Позивач 27.05.2015 № 457/5985 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції чинній на час призначення пенсії), починаючи з 01.06.2015, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідках Генеральної прокуратури України №18-556 від 31.03.2016 та №18-557 від 31.03.2016 без обмеження максимального розміру пенсії та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат.
Відповідач листом від 10.06.2016 № 11098/06 відмовив у здійсненні перерахунку пенсії.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.
Згідно із частиною 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII) держава взяла на себе обов'язок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.
Частиною 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії) передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
15.07.2015 набув чинності Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон № 1697-VII), згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закон України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст. 793, N 50, ст. 474; 1995 р., N 11, ст. 71, N 34, ст. 268; 2001 р., N 9, ст. 38, N 44, ст. 233; 2002 р., N 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., N 29, ст. 233, N 30, ст. 247; 2004 р., N 8, ст. 66; 2005 р., N 2, ст. 32, N 6, ст. 132, N 11, ст. 198; 2006 р., N 1, ст. 18, N 19 - 20, ст. 156; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66, N 33, ст. 442; 2008 р., NN 5 - 8, ст. 78, N 48, ст. 357; 2010 р., N 37, ст. 497, NN 41 - 45, ст. 529; 2011 р., N 23, ст. 160, N 30, ст. 279; 2012 р., N 12 - 13, ст. 82; 2013 р., N 14, ст. 89, N 21, ст. 208, N 37, ст. 490, N 39, ст. 517; 2014 р., N 11, ст. 132, N 17, ст. 593, N 20 - 21, ст. 745, N 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року N 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статі 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали суб'єктивне право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність.
Згідно ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Проте, Кабінетом Міністрів України умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.
За таких обставин, враховуючи вищевказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що з 15.07.2015 законодавчо встановлені підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури скасовані, у зв'язку з чим підстав для такого перерахунку немає.
Норми законодавства, якими скасовано право на перерахунок призначених прокурорам пенсій на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що при перерахунку пенсії позивачу відповідач повинен був керуватися ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії).
Таким чином, оскільки чинним законодавством України скасовано право на перерахунок призначених пенсій прокурорів, а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку, то жодних підстав для визнання протиправними дій (бездіяльності) управління Пенсійного фонду, у даному випадку, апеляційний суд не вбачає.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії працівника прокуратури, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116) ( 254к/96-ВР ). У Рішенні від 2 березня 1999 року N 2-рп/99 ( v002p710-99 ) у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином, у спірних правовідносинах орган Пенсійного фонду здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав на задоволення позовних вимог необґрунтованими.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року та відмовити у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд
Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві задовольнити.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
Головуючий суддя Межевич М.В.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.