Справа: № 826/12608/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
07 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправною відмови про повернення збору та його стягнення, -
У серпні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, у подальшому заміненого на правонаступника - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, Управління), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - Третя особа, ГУ ДКС у м. Києві), про визнання протиправною відмови щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 13 729,65 грн. та стягнення вказаної суми.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2016 року позов задоволено частково - визнано протиправною відмову Управління щодо повернення ОСОБА_2 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 13 729,65 грн. та зобов'язано Управління звернутися із поданням до територіального органу Державної казначейської служби України для повернення Позивачу помилково сплачених 13 729,65 грн. на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Позивачем придбавалося житло вперше, останній має право на повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, адже набуття права власності на частину житлового приміщення до цього здійснювалося у порядку приватизації, що не можна ототожнювати з придбанням житла. Обґрунтовуючи необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача надмірно сплачених коштів, суд першої інстанції зазначив, що чинним законодавством регламентовано порядок їх повернення, у зв'язку з чим, з метою повного та всебічного захисту прав Позивача необхідно зобов'язати Управління вчинити дії, спрямовані на забезпечення повернення ОСОБА_2 таких коштів.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що спричинило постановлення помилкового рішення. Наголошує на неврахуванні судом відсутності в Управління доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що унеможливлює перевірку останнім інформації щодо попереднього придбання Позивачем житла. Крім того, зазначає, що відомості з такого реєстру не можуть бути беззаперечним доказом придбання особою житла вперше.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у відкритому судовому засіданні без фіксації технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Сантім» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір від 29.09.2015 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довгополою Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №1027 (а.с. 9).
При реєстрації даного договору Позивачем згідно квитанції від 29.09.2015 року №43 (а.с. 10) було сплачено 13 729,65 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції з придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна на рахунок Управління.
ОСОБА_2 звернувся до Управління із заявою від 23.02.2016 року щодо повернення сплаченого збору з операції купівлі-пролажу нерухомого майна.
Листом від 10.03.2016 року №3803/03 (а.с. 13) Відповідач повідомив про відсутність підстав для повернення коштів, оскільки не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається особою вперше. Крім того, Управління зазначило, що право на придбання нерухомого майна без сплати відповідного збору може бути визнано у судовому порядку.
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 45 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ряду норм затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а також затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року №21-1 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Позивачем було подано належні докази придбання житла вперше, а приватизація останнім житла не є його придбанням у розумінні положень Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно п. 15-1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (далі - Порядок №1740) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки для фізичних осіб - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Наведена позиція відповідає практиці Вищого адміністративного суду України, викладеної, зокрема, в ухвалах від 25.06.2015 року у справі № К/800/17652/15, від 20.08.2015 року у справі № К/800/41597/14, від 15.12.2015 року у справі № К/800/612/14.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Як було встановлено раніше, факт придбання Позивачем квартири підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 29.09.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1027, а сплата збору - квитанцією від 29.09.2015 року №43.
Разом з тим, зазначаючи про відсутність в Управління обов'язку здійснювати перевірку факту придбання громадянином житла вперше, Апелянтом не враховано, що згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки Відповідач, відмовляючи Позивачу у поверненні спірного пенсійного збору діяв як суб'єкт владних повноважень, саме на нього покладається обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень. Проте, такі докази не містяться у матеріалах справи та не встановлені судом першої інстанції.
При цьому посилання Апелянта на те, відомості з Державного реєстру прав не можуть бути підставою для визначення Позивача особою, яка придбала майно вперше, є необґрунтованими з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», згідно якого державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.
Зі змісту наданих інформаційних довідок вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 11-12) знайдено 2 записи щодо нерухомого майна - 1) квартира №5, загальною площею 41,2 кв. м по АДРЕСА_2 Донецької області, зареєстрована за Позивачем 12.02.1998 року на підставі свідоцтва на право власності на квартиру (будинок) №1894 від 12.02.1998 року, виданого Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку у порядку приватизації (а.с. 28); 2) квартира №23 загальною площею 95,1 кв. м по АДРЕСА_1, набувачем якої згідно договору купівлі-продажу серії та номер 1027 від 29.09.2015 року, є ОСОБА_2
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо підтвердження Позивачем факту придбання житла - квартири за договором від 29.09.2015 року, вперше.
При цьому факт, Окружний адміністративний суд м. Києва вірно підкреслив, що використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію квартири свідчить про попереднє набуття останнім права власності на нерухоме майно, а не придбання.
Такий висновок узгоджується з викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.10.2013 року у справі №К/9991/46362/11 позицією.
Відповідно до п. 5 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок №787) в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
У разі потреби в поверненні помилково або надміру зарахованих коштів готівкою фізичним особам, які не мають рахунків у банках (більше ніж одному одержувачу), органом, що контролює справляння надходжень бюджету, в доповнення до подання до відповідного органу Казначейства подається реєстр одержувачів коштів, в якому зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові одержувача, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума, що підлягає поверненню, у двох примірниках.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
У заяві платник може визначити довірену особу для отримання коштів, що мають бути повернені йому з бюджету. У такому разі до заяви про повернення коштів з бюджету додаються довіреність на отримання коштів довіреною особою, засвідчена згідно з вимогами Цивільного кодексу України, та копія паспорта довіреної особи.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року №21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
З урахуванням наведеного, зважаючи на встановлене у ході судового розгляду справи право Позивача на повернення надмірно сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно квитанції від 29.09.2015 року №43, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що належним способом захисту прав ОСОБА_2 з урахуванням вимог Порядку №787 є покладення на Відповідача обов'язку звернутися із поданням до територіального органу Державної казначейської служби України для повернення Позивачу помилково сплачених 13 729,65 грн. на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібній ситуації викладений у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, про визнання протиправною відмови про повернення збору та його стягнення - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.