ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.01.2017№910/30304/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/30304/15
за позовом державного підприємства «Вугілля України», м. Київ,
до публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ,
про стягнення 282 511,80 грн.,
за участю представника:
позивача - Андрусенка Ю.С. (довіреність від 04.01.2017 №04-01/2-Д);
відповідача - Савєльєва С.І. (довіреність від 06.12.2016 №403/22).
Державне підприємство «Вугілля України» (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - Товариство): 214 281,60 грн. компенсації витрат з оплати транспортування вугілля (залізничного тарифу); 4 332,60 грн. 3% річних та 63 897,60 грн. втрат від інфляції, а всього 282 511,80 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2016 у справі №910/30304/15 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 (колегія суддів у складі: суддя Баранець О.М. - головуючий, судді Ропій Л.М. і Пашкіна С.А.), у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 (колегія суддів у складі: суддя Кравчук Г.А. - головуючий, судді Дроботова Т.Б. і Мачульський Г.М.) судові рішення попередніх судових інстанцій з даної справи скасовано; справу №910/30304/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
У постанові Вищого господарського суду України зазначено про те, що висновки судів про те, що між сторонами спору не виникло зобов'язальних правовідносин на підставі листа відповідача від 31.12.2014 №06-06/6233 та, як наслідок, у відповідача не виникло зобов'язання компенсувати позивачу вартість перевезення вказаного в даному листі вугілля, є передчасними; судами попередніх інстанцій не надана належна правова оцінка таким обставинам: Підприємством і Товариством укладено договір у спрощений спосіб шляхом обміну листами, в якому визначено предмет і строк дії договору, а ціна договору встановлена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317; про укладення договору свідчить пропозиція Товариства - лист від 31.12.2014 №06-06/6233 (оферта) та прийняття пропозиції і її виконання Підприємством - списання державним підприємством «Український транспортно-логістичний центр» з позивача 214 281,60 грн. плати за перевезення вугілля.
За результатами повторного автоматичного розподілу справу №910/30304/15 передано судді Марченко О.В. для розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2016 суддею Марченко О.В. справу прийнято до провадження.
16.12.2016 Товариство подало суду письмові пояснення стосовно предмету позову з урахуванням висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2016 зі справи №910/30304/15, в яких зазначено таке: лист Товариства від 31.12.2014 № 06-06/6233 не є угодою, договором або правочином; відповідно до чинного законодавства України даний лист не є підставою виникнення господарських зобов'язань; додані Підприємством до позовної заяви докази (залізничні накладні, витяги державного підприємства «Український транспортно-логістичний центр» з переліку перевізних документів за перевезеннями замовника Підприємства за договором від 04.09.2012 №1558/701-2012) не підтверджують вчинення позивачем дій на виконання пропозиції Товариства, визначеної у листі від 31.12.2014 № 06-06/6233.
Підприємство 05.01.2017 подало суду письмові пояснення стосовно предмету позову з урахуванням висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2016 зі справи №910/30304/15, в яких зазначило про те, що: Товариство порушило взяте на себе зобов'язання відповідно до листа від 31.12.2014 № 06-06/6233 щодо компенсації витрат Підприємством з оплати перевезення вугілля від залізничної станції Пелагеєвська Донецької залізниці до залізничної станції Лиман Південної залізниці; отже, беручи до уваги доводи, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2016, Підприємство стверджує про наявність ознак правочину у правовідносинах позивача та відповідача, а також виникнення зобов'язання Товариства перед Підприємством компенсувати витрати з перевезення вугілля.
Представник позивача у судовому засіданні 30.01.2017 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача надав пояснення у справі, проти задоволення позовних вимог заперечив.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва
31.12.2014 Товариством було надіслано Підприємству лист №06-06/6233 з проханням оплатити перевезення вугілля ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» в січні 2015 року в кількості 100 000 тонн від станції Пелагеєвська Донецької ЗД, код станції - 503906, код відправителя - 6608, адреса: 86606, м. Торез, ПГТ Пелагеєвка, ЦОФ «Красная звезла» на Зміївську ТЕС ПАТ «Центренерго» за реквізитами: 63460, Харківська область, Зміївський район, смт Комсомольське, код вантажоодержувача: 3128, станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002.
Вказаним листом Товариство гарантувало Підприємству оплату у повному обсязі.
Протягом січня 2015 року позивач оплатив перевезення 3 721,3 тонн вугілля від залізничної станції Пелагеєвська Донецької залізниці до залізничної станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214 281,60 грн. з ПДВ, що підтверджується залізничними накладними: №48843148, №48843155, №48843163, №48857866, №48857858, №48848329, №48848105, №48845986, №48843205, №48843189, №48843171, №48863195, №48863211, №48863906, №48863914, №48863922, №48863930, №48863948.
Списання ДП «Український транспортно-логістичний центр» з позивача 214 281,60 грн. плати за перевезення згідно з вказаними залізничними накладними підтверджується витягами з переліку перевізних документів з перевезення замовника Підприємства за 05.01.2015 та 09.01.2015;
04.03.2015 позивач листом №0382/07 просив відповідача компенсувати його витрати на оплату здійснених перевезень 3 721,3 тонн вугілля зі станції Пелагіївська Донецької залізниці до станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214 281,60 грн. До зазначеного листа позивачем були долучені підписані з його сторони реєстр провізної плати, рахунок-фактуру від 27.02.2015 №ВУ-СФ-0000095 та акт №ВУ-ОУ-0000013 на відшкодування транспортних послуг.
25.05.2015 позивач отримав лист відповідача від 15.05.2015 №22-06/3-1395, яким останній відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на перевезення вугілля з огляду на те, що компенсація витрат на оплату залізничного тарифу постачальнику вугільної продукції, які не підпадають під умови договору поставки вугілля від 17.07.2014 №111/1-07, не передбачена.
Разом з тим, частиною першою статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини першої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Таким чином, відповідач, надіславши лист від 31.12.2014 №06-06/6233 з проханням провести оплату перевезення вугілля і гарантувавши оплату, здійснив оферту, а позивач, здійснивши оплату перевезення вугілля, - акцепт.
Що ж до доводів відповідача стосовно того, що позивачем на лист від 31.12.2014 №06-06/6233 не було надіслано Товариству відповідь, а тому правочин сторонами даного спору не вчинявся, то слід зазначити таке.
Згідно із частиною третьою статті 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Так, дійсно, позивачем не було надіслано відповідачу відповідь на лист від 31.12.2014 №06-06/6233.
Разом з тим, частинами першою і другою статті 638 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
31.12.2014 відповідач звернувся до позивача із проханням провести оплату перевезення вугілля, тому до 19.01.2015 позивач мав надати відповідь на лист.
Проте, по-перше, в листі від 31.12.2014 №06-06/6233 відповідач не просив позивача надати відповідь на вказаний лист, а по-друге, позивач в силу статті 638 ЦК України розпочавши 05.01.2015 здійснення оплати за перевезення вантажу прийняв пропозицію Товариства.
Отже, доводи відповідача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, відповідач мав оплатити позивачу 214 281,60 грн. компенсації витрат з оплати транспортування вугілля (залізничного тарифу), що ним зроблено не було.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 214 281,60 грн. підлягають задоволенню.
Крім основної суми заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 4 332,60 грн. 3% річних та 63 897,60 грн. втрат від інфляції.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Так, судом встановлено, що в листі від 31.12.2014 №06-06/6233 не визначено строку здійснення відповідачем оплати позивачу за проведення останній оплати перевезення вугілля.
Разом з тим, частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач зазначає, а відповідач не заперечує, що лист від 04.03.2015 №0382/07, яким позивач просив відповідача компенсувати витрати щодо залізничного тарифу, було отримано відповідачем 04.03.2015.
Отже, 11.03.2015 є останнім днем компенсування відповідачем позивачу витрат щодо залізничного тарифу.
Підприємством при розрахунку періодів нарахування 3% річних і втрат від інфляції було враховано положення частини другої статті 530 ЦК України.
Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних і втрат від інфляції, судом встановлено, що позивачем вірно розраховано суму 3% річних, проте сума втрат від інфляції розрахована неправильно.
За перерахунком суду сума втрат від інфляції за період з 12.03.2015 по 31.10.2015 (дата, визначена позивачем у розрахунку) становить 61 111,94 грн.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 4 332,60 грн. 3% річних за розрахунком позивача та 61 111,94 грн. втрат від інфляції за розрахунком суду; у стягненні ж решти суми втрат від інфляції (2 785,66 грн.) слід відмовити.
Згідно з пунктом 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
За приписами статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Центренерго» (03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, літера «Є»; адреса для листування: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 4; ідентифікаційний код 22927045) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь державного підприємства «Вугілля України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4; ідентифікаційний код 32709929): 214 281 (двісті чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят одну) грн. 60 коп. компенсації витрат з оплати транспортування вугілля (залізничного тарифу); 4 332 (чотири тисячі триста тридцять дві) грн. 60 коп. 3% річних; 61 111 (шістдесят одну тисячу сто одинадцять) грн. 94 коп. втрат від інфляції; 4 195 (чотири тисячі сто дев'яносто п'ять) грн. 90 коп. судового збору; 4 615 (чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 30 коп. судового збору за подання апеляційної скарги і 5 034 (п'ять тисяч тридцять чотири) грн. 88 коп. судового збору за подання касаційної скарги.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.02.2017.
Суддя О. Марченко