61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
31.01.2017 Справа № 905/3364/16
Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи
за позовомПублічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»
до за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаУправління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполь, Донецької області
про за участю представників: від позивача: від відповідача: від третьої особи:cтягнення 77592,59грн. ОСОБА_1 - представник за довіреністю; не з'явився; не з'явився.
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення з Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради основного боргу у розмірі 77572,59грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №330 - 12/200 про відшкодування витрат по надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році в частині здійснення своєчасних розрахунків.
На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надає належним чином засвідчені копії наступних документів: договору №330 - 12/200 про відшкодування витрат по надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році від 17.02.2013, актів звіряння заборгованості станом на 01.08.2015, на 01.09.2015, на 01.10.2015, на 01.11.2015, на 01.01.2016, листів №12І200 - 643 від 22.09.2015, №12І230 - 732 від 12.10.2015, №12І230 - 913 від 11.11.2015, №12І230 - 1005 від 07.12.2015, спільних протокольних рішень №183 від 28.09.2015, №205 від 28.10.2015, №229 від 27.11.2015, №260 від 28.12.2015, актів звірки взаєморозрахунків, банківської виписки, платіжного доручення №514 від 22.12.2015.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.01.2017 строк розгляду справи продовжено на 15 днів на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.12.2016 до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполь та витребувано у останньої письмові пояснення по суті позовних вимог. Третьою особою витребувані судом документи не надані.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядником бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та коштів нижчого рівня. Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів передбачених бюджетного програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів. Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» у частині доходів по вищезазначеним кодам бюджетної класифікації не закладено кошти за цим напрямом. Видатки на відшкодування витрат за рахунок субвенцій з державного бюджету, за користування послугами зв'язку, бюджетом на цей рік не передбачено.
Представник позивача клопотань щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
17.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (постачальник, позивач) та Управлінням соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (платник, відповідач) підписаний договір №930 - 12/200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році (далі - Договір), за умовами якого постачальник здійснює надання телекомунікаційних послуг (абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів, користування радіоточкою) громадянам, які мають відповідні пільги. А платник здійснює фінансування пільг за рахунок субвенцій з державного бюджету, обласного та місцевого бюджету, відповідно до ст.102 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень (п.1.2 Договору).
Відповідно до п.1.1 Договору предметом останнього є відносини сторін щодо фінансування пільг, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.
Розділом 2 Договору передбачені взаємні права та обов'язки сторін. Згідно з п.2.1.1 Договору постачальник зобов'язується надавати населенню обумовлені законодавством України пільги на оплату телекомунікаційних послуг відповідно до затверджених тарифів і в обсязі , передбаченому платником у кошторисі доходів і видатків на фінансування цих пільг.
Відповідно до п.2.1.2 Договору постачальник зобов»язаний щомісяця надавати у відділ персоніфікованого обліку пільговиків платника:
-до 25 - го числа місяця, що настає за звітним, надавати на електронних носіях та на паперових носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих громадянам пільгових категорій у минулому місяці, згідно з формою «2 - пільга» встановленою п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги»;
-до 15 - го числа, що йде за звітним, подавати платнику списки та розрахунки необхідні для фінансування за рахунок місцевого бюджету;
-до 10 - го числа подавати платнику наряди на встановлення телефонів та списки інвалідів 1 - ої та 2 - ої груп, необхідні для фінансування за рахунок обласного бюджету;
- до 3 - го числа місяця, другого за звітним, складати акти звіряння сум заборгованості по наданим телекомунікаційним послугам станом на 1 число місяця, що передує звітному.
Згідно з п.2.2.1 договору платник зобов'язується проводити розрахунки за наданні телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення, які внесені до Єдиного реєстру та звіряти інформацію, що знаходиться в реєстрі, з інформацією, яка надходить від виконавця, а в разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.
Відповідно до п.2.2.2 Договору платник зобов'язується протягом п'яти днів з моменту надходження субвенцій державного бюджету, здійснювати перерахування коштів, передбачених на фінансування пільг, які компенсують витрати виконавця, щодо послуг зв'язку населенню, що мають право на пільги.
Згідно з п.2.2.4 Договору платник зобов'язується здійснювати перерахування коштів, передбачених на проведення розрахунків за надані пільги згідно з кошторисом доходів та видатків в межах запланованих призначень.
Відповідно до п.6.1 Договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків за надані пільги до повного виконання зобов'язань за цим договором. В разі припинення дії Договору сторони повинні виконати зобов'язання, які виникли в них до припинення цього договору (п.6.4 Договору).
Належним чином засвідчена копія Договору підписана сторонами, скріплена печатками їх підприємств та наявна в матеріалах справи.
Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою містить елементи договору надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм
глави 63 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно частин 1, 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
В Законі України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законі України від 23.03.2000 № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», Законі України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, я, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законі України від 24.03.2008 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законі України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).
На виконання умов Договору позивачем надані відповідачу послуги зв'язку на пільгових умовах населенню у 2015 році, що підтверджується актами звіряння заборгованості, підписаними як з боку позивача, так і з боку відповідача. Вказані акти скріплені печатками підприємств сторін.
Отже, відповідно до п.2.1.2 Договору відповідач розрахунки приймав, акти звіряння з наростаючим підсумком за 2015 рік погоджував.
Згідно актів звіряння, як встановлено вище, підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, заборгованість відповідача по договору за 2015 рік станом на 01.01.2016, за даними позивача, становить 77572,59 грн., а за даними відповідача - 77140,81 грн. Оплата згідно з п.2.2.2 Договору повинна бути здійснена до 22.01.2016.
Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з підпунктом б пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі- постанова №256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Приморського району м.Маріуполь є Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Відповідно до частини 1 пункту 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками відповідних послуг (частина 2 пункт 8 Порядку № 256).
Проте відповідач у встановлений строк за надані телекомунікаційні послуги у повному обсягу не розрахувався. Розрахунок здійснений частково, а саме відповідно до Постанови КМУ №20 від 11.01.2005 проведений взаємозалік на загальну суму 266244,02грн., що підтверджується зведеним реєстром щодо централізованого перерахування субвенції з державного бюджету України, банківською випискою від 09.10.2015 та платіжним дорученням №514 від 22.12.2015, які наявні в матеріалах справи.
За таких обставин, за даними підприємства позивача станом на час звернення до суду заборгованість відповідача складає 77572,59грн.
Судом встановлено, що оскільки заборгованість у актах звірки відображена по наростаючому принципу, то у акті станом на 01.01.2016 сторонами зафіксована остаточна сума заборгованості. Як вже зазначалося вище, позивач вказує - 77572,59грн., проте відповідач, підписуючи вказаний акт зазначає - 77140,81грн.
Окрім того, позивачем до матеріалів справи наданий акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2017, підписаний сторонами та скріплений печатками їх підприємств. Відповідно до вказаного акту позивач повторно вказав наявність заборгованості на суму 77572,59грн., а відповідач на суму 77140,81грн.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Отже, судом неодноразово витребовувалися у позивача письмові пояснення та належні докази на підтвердження різниці у сторін відповідно до даних бухгалтерського обліку суми основного боргу на 431,78грн., проте останнім таких не надано.
За таких обставин, оскільки позивачем не доведена правомірність нарахування з його боку заборгованості на 431,78 грн. більше ніж визнає відповідач, то суд приходить до висновку про наявність у відповідача заборгованості саме у розмірі 77140,81грн.
Відповідач не заперечує проти наявності у нього вказаної заборгованості, проте зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» у частині доходів не закладено кошти за цим напрямком. Відтак на відшкодування витрат за рахунок субвенцій з державного бюджету, за користування послугами зв'язку, бюджетом на цей рік не передбачено.
Судом відхиляються вказані доводи відповідача з наступних підстав.
Позивачем до матеріалів справи наданий лист Міністерства фінансів України № 31-05120-13-10/28603 від 11.10.2016 у якому зазначено, що відповідно до статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України зокрема, надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку передбачено здійснювати з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших. Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" таку субвенцію не передбачено, отже, надання вказаних пільг може бути здійснено місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011.
Згідно частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.
Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Отже, оскільки відповідачем наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 77140,81грн. не спростована, а матеріали справи останніх не містять, то суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 77140,81грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
У зв'язку із задоволенням позову частково, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарськогопроцесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (юридична адреса: 87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Адм. Нахімова, буд.86, фактична адреса: 87510, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Адм. Луніна, буд.89, код ЄДРПОУ 25987680) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м.Київ, б - р ОСОБА_2, буд.18, код ЄДРПОУ 21560766, адреса філії: 49600, м.Дніпропетровськ, вул.Херсонська, буд.26, код ЄДРПОУ 25543196) основний борг у розмірі 77140(сімдесят сім тисяч сто сорок)грн. 81коп. та судовий збір у розмірі 1370(одна тисяча триста сімдесят)грн. 33коп.
3.В іншій частині позовних вимог відмовити.
4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України
Дата складення повного рішення: 06.02.2017.
Суддя Д.М. Огороднік