м. Миколаїв
25 січня 2017 року Справа № 814/1508/15
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі колегії: головуючого судді Марича Є.В., суддів Біоносенка В.В., Лебедєвої Г.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54052
до відповідачів1: Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601 2: Кабінету Міністрів України, вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008 3: Міністерства фінансів України, вул. М.Грушевського, 12/2, м. Київ, 01001 4: Державного казначейства України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601
третя особаапеляційний суд Миколаївської області, вул. Садова, 2-А, м. Миколаїв, 54001
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач - ОСОБА_1, звернулася до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації щодо непроведення перерахунку та виплати заробітної плати згідно з встановленими діючим законодавством розмірами мінімальної заробітної плати, зобов'язання Державної судової адміністрації провести перерахування заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати, стягнення 292 990,01 грн. боргу по заробітній платі.
Відповідачі подали письмові заперечення проти позову, в яких посилаються на безпідставність позовних вимог.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 р. по справі № 2а-4519/10/1470, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2011 р., позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з липня 2005 р. по квітень 2010 р. у сумі 156318,31 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2015 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2011 р. по справі № 2а-4519/10/1470 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов не належить задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи з 04.10.2004 р. позивач працює на посаді судді апеляційного суду Миколаївської області.
Частиною 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
30.06.2005 р. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постанову № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", якими з 01.06.2005 р. підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами ст. 44 Закону України "Про статус суддів" з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.
Лише 03.09.2005 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів" від 03.09.2005 р. № 865 чинності не з 01.06.2005 р., а з 01.01.2006 р. (п. 5 постанови).
Внаслідок цього з 01.06.2005 р. до 01.01.2006 р. оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам ст. 44 Закону України "Про статус суддів".
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 р. п. 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 03.09.2005 р. № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 р. № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01.06.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" від 31.12.2005 р. № 1310 пункт 5 постанови № 865 був викладений у такій редакції: "ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10.07.1995 р. № 584, від 19.09.1996 р. № 856, від 05.03.2002 р. № 220, від 25.11.2002 р. № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11.12.2002 р. № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23.02.2002 р. № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів".
Зазначеними Указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені укази Президента України втратили чинність з 01.01.2006 р.
Таким чином, Кабінет Міністрів України з 01.06.2005 р. Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 01.01.2006 р. усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у п. 3 постанови № 865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених указів Президента України в частині оплати праці суддів.
При цьому, заробітна плата суддів з 01.01.2005 р. повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 01.01.2006 р., а розміри заробітної плати суддів з 01.06.2005 р. повинні відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 01.01.2006 р., тому підстав для перерахунку заробітної плати позивача за цей період немає.
Відносно позовних вимог в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за період з січня 2006 р. по березень 2010 р. у встановленому ст. 44 Закону України "Про статус суддів" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 розмірі колегія суддів виходить із наступного.
Так, відповідно до ст. 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 р. № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006 р.) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя, та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 03.09.2005 р. № 865, яка набрала чинності з 01.01.2006 р., було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21.12.2005 р. № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р . визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 р. № 865.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправним та скасування п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 р. № 865 залишено без змін.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 р., визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21.12.2005 р. № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865" від 31.12.2005 р. № 1310 та п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 р. № 865.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 р. постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 р. скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За правилами ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р. була обов'язковою з 03.12.2007 р. (дати набрання нею законної сили) до 01.01.2012 р. (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р. - з 19.08.2009 р. (дати набрання нею законної сили) до 13.04.2011 р., дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.
Проте постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р. не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 р. № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21.12.2005 р. № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р. постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.
Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 р. № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865" від 31.12.2005 р. № 1310 були визнані незаконними постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р. (набрала законної сили 19.08.2009 р.). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог КАСУкраїни.
У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень ч. 11 ст. 171 КАС України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень ст. 171 КАС України втрачає чинність лише при умові зазначення про це у резолютивній частині рішення суду.
У резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р. суд визнав незаконними відповідні постанови Кабінету Міністрів України, однак рішення про визнання їх нечинними судом не ухвалювалось.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.
Наведене свідчить, що зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались і підлягали виконанню.
Крім того, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.
Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.
Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України (постанова від 24.06.2015 р. по справі № К/9991/71151/11).
Враховуючи викладене, вимоги позивача про перерахунок заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р. та постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 р. задоволенню не підлягають.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, ч. 3 ст. 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Головуючий суддя Є.В. Марич
Судді В.В. Біоносенко
Г.В. Лебедєва