"31" січня 2017 р. Справа №917/2581/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №14-94 від 18.04.2014 року;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №10-73/2121 від 22.02.2016 року; ОСОБА_3, за довіреністю №10-73/12417 від 24.10.2016 року;
розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача (стягувача) - Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, (вх.№229П/1-40) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року по справі №917/2581/16,
за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,
до Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м.Полтава,
про стягнення 41292923,07 грн.,-
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року по справі №917/2581/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Погрібна С.В., суддя Паламарчук В.В., суддя Гетя Н.Г.) скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» (вх.№968 від 21.10.2016 року) на неправомірні дії Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено.
Скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження №52579101 від 06.10.2016 року по примусовому виконанню наказу господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року по справі №917/2581/15.
Скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 про арешт коштів боржника від 10.10.2016 року ВП№52579101.
Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить:
- скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року в частині скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 від 06.10.2016 року про відкриття виконавчого провадження №52579101 з примусового виконання рішення суду по справі №917/2581/15;
- у задоволені скарги ПАТ «Полтаваобленерго» в частині оскарження постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 від 06.10.2016 року про відкриття виконавчого провадження №52579101 з примусового виконання рішення суду по справі №917/2581/15 - відмовити;
- витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» прийнято до провадження та призначено до розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено тієї обставини, що заява про відкриття виконавчого провадження була подана 30.09.2016 року, тобто в період дії попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» (нова редакції набрала законної сили 05.10.2016 року). Отже, як вказує скаржник висновки суду викладені ним в оскаржуваній ухвалі є невірними, зокрема це стосується визначення органу який має виконувати наказ суду у даній справі та відсутності положень щодо надання доказів сплати авансового внеску.
31.01.2017 року відповідач (боржник) надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№1042), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні 31.01.2017 року представник стягувача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
Представники боржника проти позиції скаржника заперечували з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 2530800,14 грн. 3% річних, 29641249,83 грн. інфляційних втрат та 142734,37 грн. судового збору. Відмовлено в частині стягнення 9120873,31грн. інфляційних втрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Полтаваобленерго» звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 року у справі №917/2581/15.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року повернуто апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 року по справі №917/2581/15.
18.08.2016 року на виконання рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 року по справі №917/2581/15 видано наказ про примусове виконання.
Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач (боржник) 11.08.2016 року подав заяву про розстрочку виконання рішення на дванадцять місяців рівними частинами, яка ухвалою від 15.09.2016 року була задоволена та розстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 року по справі №917/2581/15 на дванадцять місяців рівними частинами з дня винесення ухвали.
Листом вих.№10-74/11504 від 29.09.2016 року боржник звернувся до Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яким повідомив про розстрочення суми заборгованості стягнутої за рішенням господарського суду Полтавської області від 15.09.2016 року по справі №917/2581/15.
У той час, 06.10.2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52579101 з виконання наказу господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року по справі №917/2581/15. Крім того даною постановою стягнуто виконавчий збір у розмірі 3321478,43 грн.
В подальшому, 10.10.2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України була винесена постанова про арешт коштів боржника - ПАТ «Полтаваобленерго».
Боржник не погодившись з прийнятими постановами від 06.10.2016 року та 10.10.2016 року звернувся до господарського суду Полтавської області зі скаргою на неправомірні дії органу державної виконавчої служби, в якій просив скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження №52579101 від 06.10.2016 року та про арешт коштів від 10.10.2016 року.
Підставами звернення зі скаргою на дії органу ДВС заявник вказав на те, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби в супереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» було здійснено: порушення підвідомчості відкриття виконавчого провадження; порушення строків надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження; відкриття виконавчого провадження без урахування ухвали про розстрочку від 15.09.2016 року виконання рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/2581/15.
За результатами розгляду вищевказаної скарги місцевим господарським судом внесено оскаржувану ухвалу, мотивуючи її тим, що доводи скарги є обґрунтованими та належними і допустимими доказами доведеним є той факт, що державний виконавець діяв з порушенням чинних норм права.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
У ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» вказано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Суд першої інстанції встановив, що на момент винесення оскаржуваних постанов була чинна нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» від 05.10.2016 року, яка в подальшому і застосовувалася судом при розгляді скарги.
Апелянт заперечує проти висновків суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 05.10.2016 року і вказує, що ним було подано заяву про відкриття виконавчого провадження 30.09.2016 року, тобто в період дії попередньої редакції Закону, а отже в силу приписів ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону виконавчі дії повинні провадитись згідно положень Закону в редакції до 05.10.2016 року.
Так, ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 05.10.2016 року визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що виконавчі дії - це визначений законом перелік можливих чи обов'язкових способів діяльності державного виконавця за участю необхідних осіб (сторони, поняті, перекладач, спеціаліст), спрямованих на неупереджене, своєчасне та повне виконання рішення.
Таким чином, надання заяви про відкриття виконавчого провадження за своїм правовим змістом не є виконавчими діями, а є дією стягувача направленою на ініціювання вчинення уповноваженим суб'єктом виконавчих дій.
Отже, доводи апелянта про необхідність застосування попередньої редакції Закону є необґрунтованими, а місцевим господарським судом здійснено вірний висновок з яким погоджується колегія суддів про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 05.10.2016 року, оскільки відкриття виконавчого провадження відбулося вже на момент нової редакції Закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно положень ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Як вже зазначалося, у зв'язку із пред'явленням ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» наказу господарського суду Полтавської області від 18.08.2016 року по справі №917/2581/15 до виконання, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 було винесено 06.10.2016 року постанову, якою відкрито виконавче провадження №52579101 щодо його виконання.
Відповідно до ч.1, ч.2, ч.4 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред'явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
15.09.2016 року господарським судом Полтавської області по справі №917/2589/15 винесено ухвалу про розстрочення виконання рішення суду від 07.07.2016 року на 12 місяців рівними частинами з дня винесення ухвали. Вказана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили.
Відповідно до п.6 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін'юсту №512/5 від 02.04.2012 року (в редакції наказу №2832/5 від 29.09.2016 року, зареєстрованого в Мін'юсті 30.09.2016 року за №1302/29432), визначено, що у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати.
Відомості про наявність ухвали господарського суду Полтавської області, як і сама ухвала, були направлені ПАТ «Полтаваобленерго» до органу державної виконавчої служби 29.09.2016 року і отримані ним 03.10.2016 року.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ПАТ «Полтаваобленерго» своєчасно та в повному обсязі здійснює платежі в строки встановлені ухвалою суду від 15.09.2016 року про що свідчать платіжні доручення №595570 від 13.10.2016 року на суму 2692898,70 грн. та №600685 від 14.11.2016 року на суму 2692898,70 грн.
Проте, державним виконавцем в порушення вимог підпункту 5 частини 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 6 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, не було враховано ухвалу господарського суду Полтавської області від 15.09.2016 року. У той час, стягувачем (позивачем у справі) всупереч норм ст. 33 Господарського процесуального кодексу України необґрунтовано та не надано доказів того, що ПАТ «Полтаваобленерго» (боржник) здійснив прострочення платежу.
Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Однак, у постанові про відкриття виконавчого провадження про факт сплати авансового внеску стягувачем, не відображено та відповідних доказів даного факту не надано. При цьому, стягувач не є тим суб'єктом, який від сплати авансового внеску звільняється.
Крім того, ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 06.10.2016, а направлена була боржнику лише 12.10.2016 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи, поштовим конвертом, тобто з порушенням строку визначеним ст. 28 Закону.
Також слід зазначити, що згідно вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» місце виконання рішення, а саме, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Однак, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України всупереч вимог ст. 24 Закону ініційовано виконання рішення шляхом відкриття виконавчого провадження та винесення відповідних постанов не за територіальним принципом, оскільки на оскаржуваних постановах прямо вказано місце їх вчинення - місто Київ, а не місто Полтава, де фактично знаходиться боржник - ПАТ «Полтаваобленерго» (код ЄДРПОУ 00131819).
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу (лист Мін'юсту від 30.01.2009 року №Н-35267-18).
Таким чином, керуючись принципом законності та загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, необхідно застосовувати положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення місця виконання за територіальним принципом, а не за принципом розміру стягнення, про що зазначено Інструкції з організації примусового виконання рішень в редакції наказу №2832/5 від 29.09.2016 року.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, а судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року по справі №917/2581/15 має бути залишена без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105, ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 01.12.2016 року по справі №917/2581/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2017 року.
Головуючий суддя Хачатрян В.С.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Терещенко О.І.