33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
01 лютого 2017 р. Справа № 918/1200/16
Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення в сумі 29 006 967 грн. 30 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Сидоренко (дов. №14-100 від 18.04.2014 р.);
Від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 03-05/3/3 від 03.01.2017 р.).
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення в сумі 29 006 967 грн. 30 коп., з яких 19 940 206 грн. 30 коп. - основного боргу, 6 545 122 грн. 99 коп. - пені, 670 697 грн. 80 коп. - 3 % річних та 1 850 940 грн. 21 коп. - інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду від 09 листопада 21016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/1200/16.
21 листопада 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою господарського суду від 21 листопада 2016 року, розгляд справи відкладено в судовому засіданні на 05 грудня 2016 року.
05 грудня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти вимог Позивача заперечив в повному обсязі, пославшись на те, що заборгованість та штрафні санкції нараховані на суму заборгованості за поставлений газ мають бути реструктуризовані та списані, що прямо передбачено Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
В судовому засіданні 05 грудня 2016 року оголошено перерву в судовому засіданні до 19 грудня 2016 року.
19 грудня 2016 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
До канцелярії суду 19 грудня 2016 року від представника позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача, відповідно до яких останній зазначив, що договір про реструктуризацію сторонами не укладався, а відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1730 , нарахування не здійснюється саме на реструктуризовану заборгованість. Тому, на думку позивача, відсутні підстави для припинення зобов'язання відповідача з оплати річних, пені, інфляційних втрат та основного боргу.
Ухвалою господарського суду від 19 грудня 2016 року розгляд справи відкладено в судовому засіданні на 10 січня 2017 року.
05 січня 2017 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву в якому зазначив, що предметом позову є заборгованість та штрафні санкції нараховані на суму заборгованості за поставлений газ для ТОВ "Рівнетеплоенерго" та які мають бути реструктуризовані та списані, що прямо передбачено Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
10 січня 2017 року від відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір стягнення пені у справі до 01 грн. 00 коп.
В судовому засіданні 10 січня 2017 року оголошено перерву в судовому засіданні до 25 січня 2017 року.
25 січня 2017 року до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та задовольнити позов у повному обсязі, пославшись на те, що положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з'ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
В судовому засіданні 25 січня 2017 року оголошено перерву в судовому засіданні до 01 лютого 2017 року.
В судовому засіданні 01 лютого 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав зазначених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні 01 лютого 2017 року позовні вимоги заперечив з підстав зазначених у відзиві.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.
У судовому засіданні 01 лютого 2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
29 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Покупець) уклали Договір купівлі-продажу природного газу № 4064/15-КП-28 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.
Згідно п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (далі - споживачам Покупця).
Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 7 639,00 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.). (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно п. 5.1. Договору, ціна (граничний рівень цін) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.
Відповідно до п.6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов Договору позивач з січня по грудень 2015 року передав, а відповідач отримав природний газ на суму 40 906 649 грн. 54 коп.
Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2015 року на суму 7 232 611 грн. 14 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2015 року на суму 5 865 340 грн. 91 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2015 року на суму 6 598 627 грн. 64 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2015 року на суму 4 012 055 грн. 50 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 травня 2015 року на суму 879 454 грн. 20 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 серпня 2015 року на суму 3 390 грн. 90 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2015 року на суму 169 123 грн. 24 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2015 року на суму 3 204 802 грн. 03 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2015 року на суму 5 366 440 грн. 99 коп.; акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2015 року на суму 7 565 803 грн. 80 коп.
Суд зазначає, що відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1 Договору.
Відповідно до вищевказаного основна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 19 940 206 грн. 30 коп.
У зв'язку із порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6 545 122 грн. 99 коп. - пені, 670 697 грн. 80 коп. - 3 % річних та 1 850 940 грн. 21 коп. - інфляційних втрат.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу природного газу № 4064/15-КП-28 від 29 грудня 2014 року.
Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до пункту 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як визначено приписами статті 520 ЦК України, боржник у зобов'язані може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Положеннями статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України унормовано, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На час розгляду справи доказів оплати основного боргу, матеріали справи не містять, доказів в підтвердження спростування факту поставки природного газу на зазначену суму відповідачем не подано та не зазначено про їх існування.
На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 19 940 206 грн. 30 коп. основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 6 545 122 грн. 99 коп. - пені, 670 697 грн. 80 коп. - 3 % річних та 1 850 940 грн. 21 коп. - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.2 Договору встановлено відповідальність за невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
На підставі вищевказаних норм законодавства та Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 545 122 грн. 99 коп. - пені, нарахованої за період прострочення з 15 лютого 2015 року по 24 червня 2016 року від сум заборгованості за кожний період сплати, передбаченої умовами договору, 670 697 грн. 80 коп. - 3 % річних, нарахованих за період прострочення з 15 лютого 2015 року по 15 липня 2016 року та 1 850 940 грн. 21 коп. - інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 15 січня 2015 року по 31 липня 2016 року.
30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", (далі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 2 Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.
Наведені вище положення Закону передбачають, що у такому випадку неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються.
У даній справі предметом спору є пеня, інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в період з січня по грудень 2015 року природний газ, в тому числі на заборгованість, яка була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Здійснивши перерахунок пені, суд (з урахуванням п. 3 ст. 7 вищезазначеного Закону), визнає обґрунтованим нарахування пені на суму заборгованості, яка не сплачена відповідачем 19 940 206 грн. 30 коп.. Відтак, до стягнення підлягає пеня в сумі 2 937 771 грн. 92 коп.
Заява відповідача про зменшення розміру пені, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 статті 551 Цивільного Кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правила застосування господарськими судами зазначених положень ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визначені рядом роз'яснювальних листів з цього питання та практикою суду, що наведено нижче.
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" (п. 1 ч. 3) - "Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України".
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.03.2009 р. №01-08/183 "Про Перелік питань, порушуваних господарськими судами протягом 2002 - 2009 років щодо застосування деяких норм процесуального права, на які Вищим господарським судом України надано відповіді в інформаційних листах" (п. 11.22) - "Норма пункту 3 статті 83 ГПК є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального".
Постанова Вищого господарського суду України від 08.04.2015 року у справі № 902/1568/14: "Відповідно ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокій розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з'ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності
розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
Однак, відповідно до вищевказаних норма, відповідач не довів належними доказами наявності істотних обставин для зменшення розміру неустойки.
Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 670 697 грн. 80 коп. та інфляційні втрати в розмірі 1 850 940 грн. 21 коп.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд (з урахуванням п. 3 ст. 7 вищезазначеного Закону), визнає обґрунтованим нарахування 3 % річних та інфляційні втрати на суму заборгованості 19 940 206 грн. 30 коп., яка не була сплачена відповідачем ні до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", ні після. Відтак, до стягнення підлягає 3 % річних в сумі 413 516 грн. 05 коп. та інфляційні втрати в сумі 857 358 грн. 50 коп.
В частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних нарахованих на суму заборгованості які були сплачені до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Посилання позивача на те, що відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, який повинен сформувати КМУ, тому списання заборгованості є неправомірним, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, додаткові умови для списання сум неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних при відсутності кредиторської заборгованості на день набрання чинності законом, не вимагаються.
Також, суд зазначає, що провадження у справі, в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних на суму заборгованості, яка була сплачена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" слід припинити у зв'язку із її погашенням.
Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі за відсутності предмету спору.
Як роз'яснено в пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі в частині вимог про стягнення 2 937 771 грн. 92 коп. - пені, 257 181 грн. 75 коп. - 3 % річних та 993 581 грн. 71 коп. - інфляційних втрат слід припинити в порядку пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір згідно вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вище викладене та керуючись статтями 32 - 34, 43, 44, 49, 81-1, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Провадження у справі в частині позовних вимог про 2 937 771 грн. 92 коп. - пені, 257 181 грн. 75 коп. - 3 % річних та 993 581 грн. 71 коп. - інфляційних втрат - припинити.
3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 19 940 206 (дев'ятнадцять мільйонів дев'ятсот сорок тисяч двісті шість) грн. 30 коп. - основної заборгованості, 3 607 351 (три мільйони шістсот сім тисяч триста п'ятдесят один) грн. 07 коп. - пені, 413 516 (чотириста тринадцять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 05 коп. - 3 % річних, 857 358 (вісімсот п'ятдесят сім тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 50 коп. - інфляційних втрат та 176 853 (сто сімдесят шість тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 02 коп. - судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 03 лютого 2017 року.
Суддя Войтюк В.Р.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6);
3 - відповідачу рекомендованим (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 27).