ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
22.09.2009 р. 17:03 № 2а-859/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління
юстиції в місті Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 22 вересня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві (надалі -Відповідач) про визнання протиправними дій Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві щодо відмови у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 3/389, виданого 14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва; зобов'язання Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 3/389, виданим 14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва про стягнення з Головного управління Державного казначейства України в місті Києві 1000 грн. на відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями; витребування у Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві виконавчий лист № 3/389, виданий 14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва; стягнення з Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві за неправомірні дії на користь Позивача моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відмова Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві у відкритті виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого 14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва, є незаконною та такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.
В судовому засіданні Позивачем було зазначено про те, що виконавчий лист № 3/389, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва від 14 жовтня 2008 року, відповідає вимогам пункту 1 статті 3, пункту 1 статті 18, статті 9, пункту 1 статті 20-1 та статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»та був пред'явлений на виконання за належним місцем виконання рішення відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 «Про порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ», а тому у Відповідача були відсутні правові підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Неправомірними діями Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, на думку Позивача, йому було завдано моральної шкоди в розмірі 2000 грн., оскільки з вини Відповідача Позивача було залучено до судової тяганини, що вимагає нераціонального витрачання часу.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представник Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві зазначила про те, що виконання судових рішень про стягнення коштів з боржника - Головного управління державного казначейства в місті Києві, не віднесено до компетенції Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві.
Таким чином, на думку представника Відповідача, державним виконавцем правильно прийнято процесуальне рішення про відмову у відкритті виконавчого провадження, а виконавчий документ повернуто стягувачу, про що в журналі реєстрації вихідної кореспонденції Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві за 2008 рік міститься відповідний запис за № 8707 від 3 грудня 2008 року.
Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн., як зазначила представник Відповідача, не доведена належними засобами доказування та є необґрунтованою.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження»(надалі також -«Закон»).
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону).
Відповідно до статті 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Частиною 1 статті 3 Закону визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (пункт 1 частини 2 статті 3 Закону).
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок відкриття виконавчого провадження визначено Главою 3 Закону.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
26 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 3/389, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 14 жовтня 2008 року.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом , та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення .
Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження визначено статтею 26 Закону.
Так, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону; 7) наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.
Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець у 3-денний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові.
Постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві від 1 грудня 2008 року Позивачу було відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 3/389, виданого 14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва.
Відповідно до частини 4 статті 26 Закону постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її одержання.
В судовому засіданні Позивач посилався на факт невідправлення Відповідачем та неотримання ним Постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві від 1 грудня 2008 року.
Представником Відповідача не надано суду жодних доказів на підтвердження отримання Позивачем вищевказаної постанови.
В матеріалах справи наявна копія витягу із Журналу реєстрації вихідної кореспонденції Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві, з якої вбачається, що 3 грудня 2008 року на адресу ОСОБА_1 було направлено поштове відправлення за № 507/1.
Однак, Суд звертає увагу на те, що підтверджений факт відправлення поштової кореспонденції Позивачу не є доказом отримання її останнім.
Крім того, як підтверджується матеріалами справи, а саме -Довідкою Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» № 303/15-414 від 7 вересня 2009 року «на ім'я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 за вказаний період з 1 грудня 2008 року по 5 грудня 2008 року кореспонденція в надходженні та врученні не значиться».
Відтак, в судовому засіданні не доведено факту отримання Позивачем оскаржуваного рішення у встановлений законодавством строк.
Суд також звертає увагу на наступне.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини Постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві від 1 грудня 2008 року, підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження (відмови в прийнятті до провадження виконавчого документу) є:
- непідвідомчість Відповідачу даного виконавчого документа (відповідно до статті 20-1 Закону);
- підвідомчість даного виконавчого документа органам Державного казначейства України.
Статтею 19 Закону встановлено вимоги до виконавчого документу.
Так, у виконавчому документі повинні бути зазначені: 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; 3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Частиною 2 статті 20-1 Закону визначено, що на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень: 1) за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади ; 2) за якими підлягає стягненню сума боргу від п'яти до десяти мільйонів гривень або еквівалента сума в іноземній валюті.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 21 Закону виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи -протягом трьох років.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 (надалі також -«Порядок»).
Відповідно до пункту 16 Порядку примусове виконання рішень державних органів про стягнення коштів з рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, здійснює державний виконавець у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та матеріали справи, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 3/389 по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Головного управління державного казначейства в місті Києві про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди.
Боржником за вказаним виконавчим листом є Головне управління державного казначейства в місті Києві.
Статус та повноваження Державного казначейства України визначено Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232.
Відповідно до пункту 1 вищевказаного Положення Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується.
Відповідно до Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 4 квітня 2006 року № 332, Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальним органом Державного казначейства України, який утворюється Державним казначейством України за погодженням з Міністром фінансів України.
Відтак, Суд звертає увагу на те, що Головне управління державного казначейства в місті Києві є територіальним підрозділом Державного казначейства України.
Таким чином, в розумінні частини 2 статті 20-1 Закону України «Про виконавче провадження»Головне управління державного казначейства в місті Києві є іншим територіальним підрозділом органу державної влади , а тому виконання рішення, за яким вказаний орган є боржником, відповідно до вказаної статті покладається на Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві.
Судом встановлено, що виконавчий лист № 3/389, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва, відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», поданий за належним місцем виконання та у встановлений пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону строк.
Відтак, у відповідності до вимог частини 1 статті 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, оскільки не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та матеріали справи, Суд приходить до висновку про те, що відмова Відповідача у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 3/389, виданого 14 жовтня 2008 року Окружним адміністративним судом міста Києва, є протиправною.
Відтак, керуючись вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, Суд зобов'язує Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві повторно розглянути питання щодо прийняття до провадження виконавчого листа по адміністративній справі № 3/389, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 14 жовтня 2008 року, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Щодо решти позовних вимог, а саме -про стягнення з Відповідача моральної шкоди в розмірі 2000 грн., Суд звертає вагу на наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Позивачем не надано обгрунтованих пояснень з приводу того, в чому полягає моральна шкода, яка нанесена йому діями Відповідача, а також не надано жодних доказів в обгрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди в 2000 грн.
При цьому Судом не приймаються до уваги твердження Позивача про заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає у зверненні до суду, що зумовило необхідність вимушеної нераціональної витрати часу при підготовці та зверненні до суду та для участі у судових засіданнях, оскільки звернення до суду є правом Позивача та було здійснено ним за власним бажанням. Водночас, Суд звертає увагу на те, що Позивач не вважав за необхідне скористатись правом заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, передбаченим статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на вищевикладене, вимога Позивача про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 2000 грн. є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є частково обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню частково.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 181 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 1 грудня 2008 року ВП 10297827 Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві.
3. Зобов'язати Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві повторно, відповідно до вимог чинного законодавства України, розглянути питання щодо прийняття до провадження виконавчого листа по адміністративній справі № 3/389, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 14 жовтня 2008 року.
4. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н. Є. Блажівська