79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
31.01.2017р. Справа№ 914/31/17
За позовом: Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Сілець Сокальського району Львівської області
про: стягнення 74037,69 грн. заборгованості за Договором поставки вугілля №31-14/КПП від 08.05.2014 р.
Суддя Кидисюк Р.А.
Секретар Зусько І.С.
За участю представників сторін:
від позивача: Вовченко О.С. (довіреність №04-01/306-Д від 04.01.2017 року)
від відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 31.01.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Державного підприємства «Вугілля України» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 74037,69 грн. заборгованості за Договором поставки вугілля №31-14/КПП від 08.05.2014 р.
Ухвалою суду від 05.01.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 31.01.2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов Договору поставки вугілля №31-14/КПП від 08.05.2014 р. в частині повної оплати вартості поставленого позивачем вугілля, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.
Представник позивача в судове засідання з'явився, подав заяву (вх.№3997/17 від 31.01.2017 р.) про відсутність спору в інших судових органах, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду від 05.01.2017 р. не виконав, проти позову у встановленому законом порядку не заперечив, причин неявки не повідомив.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
08.05.2014 р. між Державним підприємством «Вугілля України» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки вугілля №31-14/КПП (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язався поставити вугілля, а Покупець прийняти його і оплатити його вартість.
На підставі укладеного Договору позивач поставив відповідачу вугілля на загальну суму 2443341,69 грн. з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними та скріпленими печатками підприємств.
Відповідач частково оплатив вартість поставленого вугілля на суму 2380465,34 грн. з ПДВ, що підтверджується банківським виписками, Актом взаємних розрахунків станом на 01.05.2015 р. та карткою рахунку 361.
Як зазначив позивач у позовній заяві, у зв'язку з неповною оплатою вартості поставленого вугілля, станом на 16.01.2015 р. у відповідача виникла заборгованість у розмірі 62876,35 грн.
На виконання п.6.1. Договору, з метою досудового вирішення спору позивач звертався до відповідача із претензією №06-11/2-Ю від 06.11.2015 р. із вимогою сплатити суму боргу, яка залишена відповідачем без відповіді.
Окрім суми основного боргу у розмірі 62876,35 грн., відповідно до розрахунку розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 2118,84 грн. 3 % річних та 9042,50 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідач доказів погашення заборгованості не подав, про наявність таких не повідомив, проти задоволення позову не заперечив.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі Договору поставки вугілля №31-14/КПП від 08.05.2014 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Вказане кореспондується з положеннями ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором щодо поставки відповідачу вугілля на загальну суму 2443341,69 грн. з ПДВ підтверджене долученими до матеріалів справи копіями актів приймання-передачі вугільної продукції, які підписані та скріплені печатками сторін.
У свою чергу відповідач повністю не оплатив вартість поставленого позивачем вугілля.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 3.4. Договору визначено, що розрахунки за вугілля проводяться на умовах 100 % передоплати. Дату внесення передоплати Покупець зобов'язаний додатково погодити з Постачальником. При наявності згоди Постачальника можливі інші терміни розрахунків.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 62876,35 грн. основного боргу та 2118,84 грн. 3 % річних.
Що стосується стягнення 9042,50 грн. інфляційних нарахувань за період з листопада 2015 р. по листопад 2016 р., то слід зазначити , що відповідно до положень п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п.3.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перерахунок розміру інфляційних нарахувань за період з листопада 2015 р. по листопад 2016 р. за кожен місяць окремо виходячи із суми основного боргу у розмірі 62876,35 грн., суд дійшов висновку про підставність стягнення з відповідача 8551,18 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень ст.49 ГПК України судовий збір у розмірі 1378,00 грн. слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з боржника - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь стягувача - Державного підприємства «Вугілля України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ 32709929) 62876,35 грн. основного боргу та 2118,84 грн. 3 % річних, 8551,18 грн. інфляційних нарахувань та 1368,86 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
4. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 491,32 грн. інфляційних нарахувань.
У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.02.2017 р.
Суддя Кидисюк Р.А