Апеляційний суд Житомирської області
Справа №277/29/15-ц Головуючий у 1-й інст. Прищепа Т. П.
Категорія 47 Доповідач Павицька Т. М.
31 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Худякова А.М.,
секретаря Ковальської Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом прокурора Ємільчинського району Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1, Ємільчинської районної державної адміністрації, третя особа - відділ Держземагенства в Ємільчинському районі Житомирської області про визнання неправомірним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку, за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2016 року,
У січні 2015 року прокурор Ємільчинського району Житомирської області в інтересах держави звернувся до суду з уточненим згодом позовом до ОСОБА_1, Ємільчинської РДА про визнання неправомірним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку. Зазначав, що розпорядженням голови Ємільчинської РДА № 313 від 16.11.2009 року вилучено земельну ділянку із земель запасу Рихальської сільської ради Ємільчинського району та затверджено проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки загальною площею 4,5391 га, з них під водою - 4,0091 га, водоохоронна зона - 0,5299 га, під дамбою - 0,0001 га, на умовах оренди ОСОБА_1 для риборозведення терміном на 25 років. На підставі вищевказаного розпорядження між ОСОБА_1 та Ємільчинською РДА укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, згідно якого ОСОБА_1 передано в оренду на 25 років земельну ділянку площею 4,5391 га для риборозведення. Вважає, що вищезазначене розпорядження голови Ємільчинської РДА щодо затвердження проекту землеустрою, надання земельної ділянки в оренду є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки даним розпорядженням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду без наявності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації. У зв'язку з тим, що договір оренди земельної ділянки укладений на підставі неправомірного розпорядження голови Ємільчинської РДА, він підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка загальною площею 4,5391 га, з нормативною грошовою оцінкою 17 186 грн. підлягає поверненню до земель державної власності. Враховуючи вищевикладене, просив визнати неправомірним та скасувати розпорядження голови Ємільчинської РДА № 313 від 16.11.2009 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду від 11.01.2010 року укладеного між Ємільчинською РДА та ОСОБА_1, згідно якого ОСОБА_1 передано в оренду на 25 років земельну ділянку водного фонду із земель запасу Рихальської сільської ради Ємільчинського району загальною площею 4,5391 га, з них під водою - 4,0091 га, водоохоронна зона - 0,5299 га, під дамбою - 0,0001 га; зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку водного фонду, що знаходиться за межами населених пунктів на території Рихальської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області, загальною площею 4,5391 га, з них під водою - 4,0091 га, водоохоронна зона - 0,5299 га, під дамбою - 0,0001 га, до земель запасу Рихальської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області. Під час розгляду справи було залучено до участі в справі третю особу - відділ Держземагенства в Ємільчинському районі Житомирської області.
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2016 року відмовлено прокурору Ємільчинського району Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської ОДА в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі заступник прокурора Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Ємільчинської РДА №313 від 16 листопада 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 4,5391 га, з яких під води 4,0091 га, водоохоронна зона - 0,5299 га, дамба - 0,0001 га на умовах оренди із земель запасу Рихальської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області (зберігається в управлінні Держкомзему у Ємільчинському районі) ОСОБА_1 для риборозведення терміном на 25 років. ОСОБА_1 укласти договір оренди на земельну ділянку водного фонду (ставу) з райдержадміністрацією.
На підставі вказаного розпорядження, 11 січня 2010 року між Ємільчинською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки водного фонду, згідно з умовами якого останньому передано в оренду на 25 років для рибогосподарських потреб земельну ділянку загальною площею 4,5391 га, із них: під водою 4,0091 га, дамба 0,0001 га, водоохоронна зона 0,5299 га.
У позовній заяві прокурор зазначив, що до 15.01.2012 року на спірні правовідносини не поширювалася позовна давність, позов поданий до суду у січні 2015 року, тобто протягом трьох років з дня набрання чинності Законом України №4176-VI від 20.12.2011 року, а тому строк позовної давності не пропущений.
Суд першої інстанції обгрунтовано не погодився з такими доводами прокурора.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п'ятої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності.
Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI) пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.
Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Згідно із частинами першою та третьою ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Положення пункту 4 частини першої ст.268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Отже, зважаючи на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року № 310/1655/14-ц, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації 15 січня 2015 року.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Так, розпорядження голови Ємільчинської районної адміністрації № 313 від 16.11.2009 року прийняте ним у якості керівника органу державної влади.
Оспорюваний договір оренди земельної ділянки водного фонду у встановленому порядку зареєстрований органами державної влади.
Таким чином, є підстави для висновку, що держава, як універсальний суб'єкт правовідносин, мала повну інформацію про обставини оформлення відповідачем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки водного фонду.
Крім того, прокурор у даній справі не є самостійним суб'єктом, який захищає власні інтереси, а відповідно до ст. 45 ЦПК України діє в інтересах держави. Отже, матеріальне право прокурора на судовий захист у даному випадку є похідним від права держави, а його права і обов'язки як сторони по справі є тотожними правам даного суб'єкта, за винятком права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК України).
На підставі ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Саме до таких правових висновків щодо застосування ст.261 ЦК України дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року (справа № 487/10132/14-ц).
Суд першої інстанції обгрунтовано відхилив посилання прокурора на відсутність відомостей про факт порушення земельного законодавства в межах строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи є лист Житомирської міжрайонної природоохоронної прокуратури від 16.09.2010 року № 1203 про те, що в Ємільчинському районі ПП ОСОБА_1 (с. Рихальськ), використовує водні об'єкти для риборозведення з відсутнім дозволом на спеціальне використання (т. 1, а.с. 189), на підставі якого Житомирським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства 22.09.2010 року ОСОБА_1 було надіслано повідомлення про проведення позапланової (на вимогу прокуратури) перевірки дотримання вимог водного законодавства (т. 1, а.с. 190).
Крім того, матеріали справи містять підтвердження від 07.09.2010 року № 1137 про те, що Житомирська міжрайонна природоохоронна прокуратура у зв'язку з закінченням перевірки повернула відділу Держкомзему у Ємільчинському районі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 4,5391 га із земель водного фонду Рихальської сільської ради ОСОБА_1 для риборозведення (т. 1, а.с. 207), що підтверджує, що станом на 07.09.2016 року Житомирською міжрайонною природоохоронною прокуратурою проводилася перевірка відносно спірного водного об'єкту. Разом з тим продовжуючи перевірку Житомирська міжрайонна природоохоронна прокуратура направляла різні за змістом листи (запити) до відділу Держземагенства в Ємільчинському районі, щодо надання тої чи іншої інформації (документів) по зазначеному водному об'єкту (т. 1, а.с. 220, 222, 228). Також до матеріалів справи долучено листування прокуратури Ємільчинського району Житомирської області з управлінням держкомзему в Ємільчинському районі від 18.11.2010 року (т. 1, а.с. 224), Ємільчинською районною державною адміністрацією від 15.08.2011 року (т. 1, а.с. 226), щодо спірного водного об'єкту.
Таким чином, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Житомирській міжрайонній природоохоронній прокуратурі, прокуратурі Ємільчинського району Житомирської області ще у вересні 2010 році було відомо про розпорядження голови Ємільчинської РДА № 313 від 16.11.2009 року та договір оренди земельної ділянки водного фонду від 11.01.2010 року, їх зміст та документальне підтвердження підстав їх виникнення.
В силу ст.60 ЦПК України прокурором не надано доказів на обґрунтування того, що з вересня 2010 року існували якісь обставини, які позбавили його можливості протягом трьох років звернутися до суду за захистом інтересів держави з позовом про визнання неправомірним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку.
З огляду на зазначені норми закону та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позов до суду подано 15 січня 2015 року з пропущенням строку позовної двності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1, перебіг якої розпочався з вересня 2010 року, коли у вересні 2010 року Житомирською міжрайонною природоохоронною прокуратурою проводилась перевірка відносно спірного водного об'єкта.
Доводи апеляційної скарги про те, що перевірка у 2010 році проводилась органами прокуратури щодо дотримання водного, а не земельного законодавства, тобто оскаржувані розпорядження і договір оренди вивчались з інших підстав, а тому строк позовної давності не пропущений, є безпідставними. Встановлено, що між сторонами укладений договір оренди змельної діянки водного фонду, а тому в силу Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури зобов'язані були здійснити перевірку спірного розпорядження та договору оренди вимогам чинного законодавства України, зокрема ЗК України та ВК України.
При встановлені зазначених вище фактів судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні рішення правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилити.
Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді