АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 755/5357/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Катющенко В.П.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2037/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
23 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Головачова Я.В., Слюсар Т.А.
при секретарі Крічфалуши С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» про оскарження неправомірних дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування завданої моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У березні 2016 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» (далі - ЖБК «Буревісник-3»), в якому просила визнати незаконними дії та бездіяльність голови правління ЖБК «Буревісник-3», що проявилася у відмові в прийнятті заяв, наданні інформації та відсутності реагування на її заяви у порушення Законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію»; зобов'язати голову правління ЖБК «Буревісник-3» надати їй вичерпну інформацію по будинку АДРЕСА_1, яка зазначена в її заяві від 09 січня 2015 року, а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 5 000 грн.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року позовна заява ОСОБА_4, що діє в інтересах ОСОБА_5 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків не більше ніж три дні з дня отримання позивачем ухвали.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року позовну заяву ОСОБА_5 до Житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» про оскарження неправомірних дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування завданої моральної шкоди, визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав невиконання вимог закону, визначених ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції від 12 квітня 2016 року представник позивача подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, мотивуючи тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при поданні позову позивач керувався двома підставами звільнення від сплати судового збору, це п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ „Про судовий збір", та ст. 22 ЗУ „Про захист прав споживачів", проте судом першої інстанції ці норми проігноровані.
Позивач в судове засіданні не з'явився, про час і місце розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що у строки вказані в ухвалі про залишення позову без руху, позивачем не усунуті недоліки, що є підставою для повернення заяви.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою статті 119 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору (частина п'ята статті 119 ЦПК), не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК).
З матеріалів справи вбачається, що у березні 2016 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до житлово-будівельного кооперативу «Буревісник-3» (далі - ЖБК «Буревісник-3»), в якому просила визнати незаконними дії та бездіяльність голови правління ЖБК «Буревісник-3», що проявилася у відмові в прийнятті заяв, наданні інформації та відсутності реагування на її заяви у порушення Законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію»; зобов'язати голову правління ЖБК «Буревісник-3» надати їй вичерпну інформацію по будинку АДРЕСА_1, яка зазначена в її заяві від 09 січня 2015 року, а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 5 000 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_5 посилалася на те, що вона є власником квартири у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1. На її адресу надходять рахунки про сплату житлово-комунальних послуг, у тому числі на утримання будинку та прибудинкової території від ЖБК «Буревісник-3». 10 жовтня 2015 року були внесені зміни до Закону України від 10 квітня 2014 року № 1198-VІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», якими передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. У зв'язку з цим 09 січня 2015 року вона звернулася до голови правління ЖБК «Буревісник-3» з заявою про надання відомостей, що стосується укладення таких договорів. Однак відповідач відмовляється отримувати та реєструвати цю заяву. Враховуючи викладене та посилаючись на положення Законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію» та статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просила задовольнити її вимоги у судовому порядку.
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_5, з наступним її поверненням, суд першої інстанції виходив із того, що до позовної заяви не надано доказів оплати судового збору за ставками, встановленими Законом України «Про судовий збір», при цьому суд зазначав, що у даному спорі заявник не звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір», який набув чинності пізніше, містить вичерпний перелік пільг щодо сплати судового збору, до якого заявник не відноситься.
Перевіряючи матеріали позовної заяви, а також додержання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання заяв, скарг до суду на всій території України справляється судовий збір.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закону N 1023-XII ) споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відсутність пільг з правовідносин, які виникають із захисту прав споживачів.
Таким чином, у разі встановлення із змісту позовних вимог, що між сторонами виник спір, пов'язаний із застосування Закону України «Про захист прав споживачів», суд повинен застосувати положення ч. 3 ст. 22 Закону N 1023-XII щодо звільнення споживачів за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, від сплати судового збору.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду не можна вважати законною та обґрунтованою, вона підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року скасувати, і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: