Апеляційний суд міста Києва
30 січня 2017 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , перевіривши апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 , прокурора і захисника ОСОБА_3 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 у кримінальних провадженнях №№ 12016100060002460, 12016100060005105, 12016100060003939,
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2016 року ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.185 КК України, і йому призначено покарання: за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України - 6 місяців арешту; за ч.2 ст.185 КК України - 1 рік позбавлення волі; на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
07.11.2016 року обвинувачений подав апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що він просить вирок суду першої інстанції змінити і звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
14.11.2016 року заступник прокурора м. Києва ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання: за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України - 6 місяців арешту; за ч.2 ст.185 КК України - 1 рік позбавлення волі; на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст.ст.71, 72 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10.11.2015 року і за сукупністю вироків призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Свої апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме, не застосував положення ст.71 КК України, оскільки злочин, передбачений ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, ОСОБА_5 вчинив після ухвалення вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 10.11.2015 року, але до повного відбуття покарання за цим вироком, внаслідок чого призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі і є явно несправедливим внаслідок м'якості.
14.11.2016 року захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції змінити і пом'якшити ОСОБА_5 покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком 1 рік.
Вивчивши апеляційні скарги та матеріали кримінального провадження, вважаю, що апеляційні скарги прокурора і захисника підлягають прийняттю до розгляду апеляційним судом.
Апеляційні скарги прокурора і захисника відповідають вимогам ст.396 КПК України, подані у встановлений законом строк особами, які мають на це право. Підстави для повернення апеляційних скарг або відмови у відкритті апеляційного провадження відсутні.
А тому апеляційне провадження належить відкрити.
Що стосується апеляційної скарги обвинуваченого, то у заяві від 20.12.2016 року ОСОБА_5 , фактично, відмовився від неї, вважаючи неактуальною. А тому підстав для відкриття апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.398 КПК України,
Відкрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами прокурора і захисника ОСОБА_3 на Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_2 .
Надіслати учасникам судового провадження копії ухвали з копіями апеляційної скарги та інформацією про їхні права та обов'язки.
Встановити строк, протягом якого учасники судового провадження можуть подати заперечення на апеляційну скаргу, до 9 лютого 2016 року включно.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду
міста Києва ОСОБА_1