03680,м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Вовк Є.І.
№22-ц/796/1953/2017 Доповідач - Українець Л.Д.
Справа №753/14612/16-ц
25 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого Українець Л.Д.
суддів Оніщука М.І.,
ШебуєвоїВ.А.,
за участю секретаря Майданець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України», Державного агентства з питань електронного урядування України про стягнення заборгованості та моральної шкоди,-
01 серпня 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.
У мотивування вимог посилався на те, що наказом Державного агентства з питань електронного урядування України №76-к від 19.12.2014 року його звільнено з посади генерального директора Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених пп. «в» п. 25 Контракту №28 від 29 01.2014 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2016 року визнано неправомірним даний наказ у частині дати і формулювання причини звільнення. Також даним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 звільнений з посади генерального директора ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» з 29.01.2015 року з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку з закінченням терміну дії Контракту.
Однак, на дату його фактичного звільнення йому не виплачено заробітну плату та інші необхідні виплати.
Так, у пп. «а, в» п. 17 Контракту визначено, що за виконання обов'язків, передбачених Контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності, виходячи з установленого керівнику посадового окладу в розмірі 12 000 грн від фактично відпрацьованого часу та щомісячної надбавки за інтенсивність та особливий характер роботи у розмірі 50 відсотків до посадового окладу і фактично відпрацьованого часу.
Виплата посадового окладу та щомісячної надбавки за інтенсивність та особливий характер роботи припинена з 01.08.2014 року з незалежних від нього причин, а тому заборгованість відповідача по заробітній платі у загальному розмірі становить 106 800 грн.
Крім того, відповідно до п. 19 Контракту керівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 31 календарних днів. Оплата відпустки проводиться, виходячи із його середньоденного заробітку, обчисленого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі щорічної відпустки керівникові надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі його середньомісячного заробітку.
Проте, під час роботи йому не надавалась щорічна відпустка, не проводилась її оплата та не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення, тому компенсація за невикористану щорічну оплачувану відпустку тривалістю 31 день складає 18 000 грн, а компенсація матеріальної допомоги на оздоровлення - 18 000 грн.
Також згідно ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2015 року по 01.08.2016 року в розмірі 324 000 грн.
Пунктом 27 Контракту передбачено, що у разі дострокового припинення контракту з незалежних від керівника причин йому виплачуються п'ять посадових окладів.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2016 року визнано неправомірним наказ про звільнення №76-к від 19.12.2014 року та встановлено, що він звільнений з посади генерального директора ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» з 29.01.2015 року з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку з закінченням терміну дії Контракту. Тобто, суд фактично встановив, що дострокове припинення контракту було незаконним та з причин, що не залежали від керівника.
Отже, з відповідача слід стягнути за фактичне дострокове припинення контракту з незалежних від керівника причин 60 000 грн.
Крім того, діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 324 000 грн.
З урахуванням наведеного просив суд:
- стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 106 800 грн, компенсацію за невикористану відпустку та допомогу на оздоровлення в розмірі 36 000 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 324 000 грн, п'ять посадових окладів у розмірі 60 000 грн;
- стягнути солідарно з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» та Державного агентства з питань електронного урядування України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 324 000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України», Державного агентства з питань електронного урядування України про стягнення заборгованості та моральної шкоди у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішення, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 106 800 грн, компенсацію за невикористану відпустку та допомогу на оздоровлення в розмірі 36 000 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 378 000 грн, п'ять посадових окладів у розмірі 60 000 грн;
- стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» та Державного агентства з питань електронного урядування України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 324 000 грн.
Зазначає, що висновок місцевого суду, що позивачу не повинна виплачуватись заробітна плата, оскільки підприємство було збитковим, є таким, що не відповідає дійсним обставинам справа та є помилковим.
Так, нормами трудового законодавства та Контракту №28 від 29.01.2014 року не встановлює залежність між нарахуванням та виплатою заробітної плати позивачу та наявністю або відсутністю доходу у підприємства, яке він очолював. При цьому, оскільки ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» є майже на 100% бюджетним підприємством, в якому заробітні плати працівникам підприємства сплачуються за рахунок коштів, які виділяються з державного бюджету, то відсутність бюджетного фінансування також не є підставою для того аби не виплачувати апелянту зароблені ним грошові кошти.
На дату його фактичного звільнення в порушення умов Контракту, а саме, пп. «а, в» п. 17, п. 19, п. 27, йому не виплачено з 01.08.2014 року заробітну плату, яка складається з посадового окладу та щомісячної надбавки за інтенсивність та особливий характер роботи у розмірі 50 відсотків до посадового окладу, в розмірі 106 800 грн, компенсацію за невикористану щорічну оплачувану відпустку тривалістю 31 день у розмірі 18 000 грн, компенсацію матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 18 000 грн, п'яти посадових окладів у розмірі 60 000 грн за фактичне дострокове припинення контракту з незалежних від керівника причин.
ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» не надано доказів, що заборгованість по заробітній платі виплачена апелянту.
Крім того, з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2015 року по 01.08.2016 року в розмірі 324 000 грн. При цьому, за період розгляду справи в суді, тобто, з 01.08.2016 року по 31.10.2016 року відповідач повинен сплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 54 000 грн. Всього компенсація за затримку у виплаті заробітної плати становить 378 000 грн.
Також, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди є незаконним та необґрунтованим
Так, суд першої інстанції не звернув уваги, на те що Державне агентство з питань електронного урядування України своїми неправомірними та протиправними діями щодо незаконного звільнення позивача з займаної посади, а ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України» своїми неправомірними та тривалими діями щодо невиплати заборгованості по заробітній платі нанесли апелянту та продовжують наносити моральну шкоду шляхом порушення його права на неприпустимість незаконного звільнення, на своєчасне отримання заробітної плати та не здійснення розрахунку при звільнені.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 29 січня 2014 року між ОСОБА_2 та Державним агентством з питань науки, інновацій та інформацій України, як центральним органом виконавчої влади, на який покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі Голови Держінформнауки України ОСОБА_4 було укладено Контракт №28, на підставі якого ОСОБА_2 призначено на посаду генерального директора Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на строк з 29 січня 2014 року по 28 січня 2015 року.
Наказом виконуючого обов'язки Голови Державного агентства з питань електронного урядування України ОСОБА_5 №76-к від 19.12.2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади генерального директора Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених пп. «в» п. 25 Контракту №28 від 29 01.2014 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2016 року визнано неправомірним наказ в.о. Голови Державного агентства з питань електронного урядування України ОСОБА_5 №76-к від 19.12.2014 року в частині дати і формулювання причин звільнення.
Змінено дату та формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» 19 грудня 2014 року відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав підпункту «в» пункту 25 контракту №28 від 29 січня 2014 року, та вважати звільненим ОСОБА_2 з 29 січня 2015 року з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку дії контракту. (а.с. 18-21 т. 1)
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що на дату його фактичного звільнення йому не виплачено заробітну плату та інші необхідні виплати, а томупросив суд стягнути заборгованість по заробітній платі з 01.08.2014 року в розмірі 106 800 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
За положеннями ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
У пп. «а, в» п. 17 Контракту визначено, що за виконання обов'язків, передбачених Контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності, виходячи з установленого керівнику посадового окладу в розмірі 12 000 грн від фактично відпрацьованого часу та щомісячної надбавки за інтенсивність та особливий характер роботи у розмірі 50 відсотків до посадового окладу і фактично відпрацьованого часу.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідачів відсутній обов'язок щодо виплати заробітної плати позивачу, оскільки підприємство на час керівництва ОСОБА_2 було збитковим, а відповідно до п. 17 Контракту така виплата здійснюється за рахунок частки доходу підприємства.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він суперечить закону.
Відповідно ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Умова Контракту, передбачена у п. 17, щодо виплати заробітної плати поставлена в залежність від наявності в підприємства доходу, що суперечить приписам ч. 3 ст. 43 Конституції України, за якою кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Так, основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Главою 3 Контракту визначено умови матеріального забезпечення керівника.
Пунктом 17 Контракту визначено складові заробітної плати, зазначені в підпунктах «а» і «б», якими є посадовий оклад в 12 000 грн, щомісячні та інші премії, що передбачені діючими на підприємстві нормативними актами.
Таким чином, враховуючи умови Контракту та положення ст. 2 Закону України «Про оплату праці», ОСОБА_2 має право на заробітну плату, що складається з посадового окладу та щомісячної надбавки, які визначені підпунктами «а, б» пункту 17 Контракту.
Доводи відповідачів про те, що за відсутності прибутку в підприємстві заробітна плата позивачу не повинна виплачуватися, суперечить засадам трудового законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Так, на підтвердження виплати заробітної плати роботодавець має надати фінансовий документ, який підтверджує виплату заробітної плати (відомості про виплату заробітної плати з підписом працівника) або документи, що підтверджують перерахування заробітної плати на картковий рахунок працівника, або в інший спосіб.
У суді апеляційної інстанції сторони підтвердили, що заробітна плата ОСОБА_2 з серпня 2014 року не виплачувалася, як і не була виплачена при його звільненні.
У позовній заяві ОСОБА_2 просить стягнути заробітну плату з серпня 2014 року по січень 2015 року в розмірі 106 800 грн, з яких: посадовий оклад - 71 200 грн та щомісячна надбавка -35 600 грн.
Згідно Зведених розрахунково-платіжних відомостей Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» за серпень 2014 року, вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року в серпні 2014 року ОСОБА_2 нараховано 18 427,52 грн, у вересні 2014 року - 18 019,49 грн, у жовтні 2014 року -18 143,72 грн, у листопаді 2014 року - 17 133,14 грн, у грудні 2014 року (по 19 грудня 2014 року) - 11 925,21 року. (а.с. 205-206, 213-214, 216, 219 т. 1)
Таким чином, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 з 01.08.2014 року по 19.12.2014 року становить 83 649,09 грн.
При цьому, колегія суддів враховує й те, що з 19.12.2014 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному, а тому із зазначеної вище суми слід вирахувати заробітну плату за один робочий день.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
За вимогами абз. 3 п. 2, п. 4, 5, абз. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
Так, у жовтні 2014 року ОСОБА_2 відпрацював 23 дні з 23 робочих днів, за які йому нараховано 18 143,72 грн, а в листопаді 2014 року - відпрацював 3 дні з 20 робочих днів, за які йому нараховано 2 776,75 грн.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить - (18 143,72 грн + 2 776,75 грн) : 26 відпрацьованих робочих днів = 804,63 грн.
Отже, заборгованість по заробітній платі Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» перед ОСОБА_2 становить 82 844,45 грн.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вимога ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі з 20.12.2014 по 29.01.2015 року не підлягає задоволенню, оскільки зазначений період є вимушеним прогулом, а таких вимог позивач не пред'являв.
Не заслуговують на увагу посилання представників відповідача на те, що в день звільнення позивач перебував на лікарняному, а з вимогами про розрахунок він не звертався, оскільки у ОСОБА_2 був відкритий зарплатний картковий рахунок і Державне підприємство «Державний центр інформаційних ресурсів України» мало реальну можливість провести остаточний розрахунок із позивачем у день видачі наказу про звільнення з роботи шляхом перерахування належних йому коштів на його зарплатний картковий рахунок.
Посилання представників відповідачів на те, що картковий рахунок відповідача був вподальшому заблокований в зв'язку з його звільненням, не заслуговують на увагу, оскільки це мало значення для отримання коштів власником карткового рахунку та не мало перешкод для перерахування коштів на рахунок роботодавцем.
Також ОСОБА_2 просив стягнути компенсацію за невикористану відпустку та допомогу на оздоровлення в розмірі 36 000 грн.
У п. 19 Контракту визначено, що керівнику надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 31 календарних днів. Оплата відпустки проводиться, виходячи із його середньоденного заробітку, обчисленого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі щорічної відпустки керівникові надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі його середньомісячного заробітку.
Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Матеріалами справи підтверджено та не запечено сторонами, що щорічна оплачувана відпустка ОСОБА_2 не надавалася, грошова компенсація не виплачувалася.
За нормами ч. 1 ст. 83 КЗпП України (в редакції, чинній на дату звільнення) та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» (в редакції, чинній на дату звільнення) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
У абз. 1 п. 2, абз. 4 п. 3, абз .1 п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, роз'яснено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Відповідно до Зведених розрахунково-платіжних відомостей Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» з січня 2014 року по грудень 2014 року ОСОБА_2 нарахована заробітна плата у таких розмірах: 12 900 грн, 18 000 грн, 18 000 грн, 9 000 грн, 9 000 грн, 9 000 грн, 18 000 грн, 18 427,52 грн, 18 019,49 грн, 18 143,72 грн, 17 133,14 грн, 11 925,21 року. (а.с. 184, 188, 190, 193, 197, 199, 202, 205-206, 213-214, 216, 219 т. 1)
Отже, сукупний дохід ОСОБА_2 з січня 2014 року по грудень 2014 року становить 177 549,08 грн, а кількість календарних днів відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством) - 354.
Звідси, середньоденна заробітна плата для обчислення компенсації за невикористану відпустку складає 177 549,08 грн / 354 к.дн. = 501,55 грн.
Таким чином, із Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку в розмірі 15 548,08 грн (501,55 грн * 31 к.дн. = 15 548,08 грн).
При цьому, не підлягає задоволенню позовна вимога щодо компенсації матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 18 000 грн, оскільки позивач не використав відпустку в 2014 році, а тому він не має права на отримання допомоги на оздоровлення за 2014 рік, адже матеріальна допомога на оздоровлення виплачується працівникові лише при наданні щорічної відпустки.
У випадку виплат за невикористану відпустку компенсація не надається.
У позовній заяві ОСОБА_2 просив також стягнути п'ять посадових окладів у розмірі 60 000 грн за дострокове припинення контракту з незалежних від керівника причин, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2016 року фактично встановлено, що дострокове припинення контракту було незаконним та з причин, що не залежали від керівника.
Однак зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно п. 27 Контракту в разі дострокового припинення контракту з незалежних від керівника причин йому виплачуються п'ять посадових окладів.
Дійсно, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2016 року визнано неправомірним наказ в.о. Голови Державного агентства з питань електронного урядування України ОСОБА_5 №76-к від 19.12.2014 року в частині дати і формулювання причин звільнення.
Водночас, даним рішенням суду змінено дату та формулювання причини звільнення позивача, а саме, ОСОБА_2 звільнено з 29 січня 2015 року з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку дії контракту.
Із зазначеного вбачається, що дострокове припинення контракту не відбулося, а тому підстав для стягнення з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» 60 000 грн за дострокове припинення контракту з незалежних від керівника причин немає.
Також позивачем заявлена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 324 000 грн за період з 28.01.2015 року по 01.08.2015 року.
Так, колегія суддів зазначає, що у позовній заяві ОСОБА_2 визначив період для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - з 28.01.2015 року по 01.08.2015 року та розмір такого заробітку - 324 000 грн.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не змінював та не збільшував позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 збільшив зазначені позовні вимоги та просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2015 по 31.10.2016 року в розмірі 378 000 грн (а.с. 154, 157 т. 1).
У письмових поясненнях до апеляційної скарги позивач також змінював період для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та збільшував його розмір. (а.с. 13, 18 , 117, 134-135, 166 т. 2)
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів розглядає вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах заявлених ОСОБА_2 у суді першої інстанціїпозовних вимог, а саме, за період з 28.01.2015 року по 01.08.2015 року та в межах суми 324 000 грн, що відповідає вимогам ч.1 ст. 11 ЦПК України.
У рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 року в справі №1-5/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Матеріалами справи підтверджено, що і при звільненні, і на дату подання позову з ОСОБА_2 не було проведено фактичного розрахунку, а тому тримісячний строк для пред'явлення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримкирозрахунку при звільненні позивачем не пропущено.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 05.10.2016 року в справі №6-2405цс15.
Як зазначено вище, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 804,63 грн.
При визначенні кількості робочих днів колегія суддів виходить з того, що за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2016 року ОСОБА_2 вважається звільненим з 29.01.2015 року, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід обчислювати з 30.01.2015 року.
Так, з 30.01.2015 року по 01.08.2016 року було 378 робочих днів.
Звідси, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.01.2015 року по 01.08.2016 року становить - 804,63 грн * 378 р.дн. = 304 150,14 грн.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в даній справі, який підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує розмір невиплаченої заробітної плати та розмір компенсації за невикористану відпустку, істотність цих часток порівняно із середнім заробітком ОСОБА_2, дії Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» щодо виплати даних сум, принципи справедливості та співмірності та приходить до висновку, що з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 150 000 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про солідарне стягнення з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» та Державного агентства з питань електронного урядування України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 324 000 грн колегія суддів зазначає таке.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивач не надав суду допустимих та переконливих доказів, які б свідчили про спричинення йому значних моральних страждань та їх наслідків.
Враховуючи ступінь моральних страждань внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем заробітної плати та виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500 грн.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення моральної шкоди заявлені до Державного агентства з питань електронного урядування України, оскільки заробітна плата ОСОБА_2 як керівнику підприємства виплачувалася за рахунок коштів Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України», а не за рахунок Державного агентства з питань електронного урядування України, і саме підприємством були порушені його права.
На зазначене вище суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, заявлених до Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України», про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення допомоги на оздоровлення і п'яти посадових окладів та про відмову в задоволенні позову до Державного агентства з питань електронного урядування України про стягнення моральної шкоди.
У ч. 1, 3, 5 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 4170,32 грн, з яких: 3564 грн - за вимогу про стягнення середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 606,32 грн - за вимогу про стягнення моральної шкоди.(а.с. 167, 168 т. 2)
При поданні позовної заяви судовий збір не сплачувався.
Враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог, з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3567 грн 10 коп. за подання позовної заяви та апеляційної скарги та на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 1650 грн 94 коп. за подання апеляційної скарги.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 17 299 грн 62 коп. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст. 9, ч. 3 ст. 21, ст. 74, ч. 1 ст. 83, ч. 1, 2 ст. 94, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 116, ст. 117, 237-1, ст. 2, 21Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», Постановою Пленуму «Про практику застосування судами про оплату праці» № 3 від 24 грудня 1999 року, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 367 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 82 844 грн 45 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 15 548 грн 08 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 150 000 грн, а всього -248 392 грн 53 коп. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 17 299 грн 62 коп. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів - підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» про стягнення допомоги на оздоровлення та п'яти посадових окладів відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного агентства з питань електронного урядування України про стягнення моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3567 грн 10 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Державний центр інформаційних ресурсів України» на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1650 грн 94 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Л.Д. Українець
Судді М.І. Оніщук
В.А. Шебуєва