І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
24 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Кравець В.А.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року
у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, -
У вересні 2014 року позивачі звернулись до Святошинського районного суду м. Києва з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати недійсними кредитний договір № ML-009/321/2008, укладений 30.05.2008 між Закритим акціонерним товариством ПАТ «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», Банк) та ОСОБА_1; іпотечний договір № ML-009/321/2008, укладений 30.05.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2; договір поруки № ML-009/321/2008, укладений 30.05.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, та правочини, укладені між ПАТ «ОТП Банк» та «ОТП Факторинг Україна», а саме: договір факторингу, договір уступки права вимоги, договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір комісії в частині передачі прав вимоги до ОСОБА_2 та просили здійснити одностороннє розірвання кредитного договору та договору поруки.
Також позивачі просили зупинити нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредиту з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис № 2338 про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, зобов'язати позивача повернути до ПАТ «ОТП Банк» у натурі все, що було ним отримано на виконання кредитного договору; зобов'язати ПАТ «ОТП Банк» повернути позивачам у натурі все, що ним було отримано на виконання договору про надання кредиту, за іпотечним договором, а також рухоме і нерухоме майно, незаконно вилучене виконавчою службою в рахунок виконання кредитного договору.
Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, внаслідок чого позивач не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, що мала забезпечити можливість його свідомого і правильного вибору, відповідач в односторонньому порядку і без повідомлення позивача порушив умови договору і змінював відсоткову ставку за кредитним договором.
Крім цього, в своїй позовній заяві посилались на те, що несправедливі умови кредитного договору є істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг. Після девальвації гривні до 8,0 у 2008 році, до 13,0 у 2014 році, і знеціненні землі, позивач не може а ні продати землю за купівельну вартість, а ні своєчасно платити кредит. Все, що сплачував позивач, Банк зараховував на штрафні санкції і відсотки.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року в задоволені позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи без надання належної оцінки доказам, поданим сторонами.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог, передбачених ч. 3 ст. 10, ст. 143 ЦПК України відмовив в проведенні бухгалтерсько-економічної експертизи, про призначення якої неодноразово заявлялося клопотання зі сторони позивача. Судом належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи докази та надано перевагу одним доказам над іншими. При ухваленні рішення поза увагою суду також залишилася та обставина, що відповідачем неправомірно нараховувалися підвищені відсотки на кредит. Крім цього, судом також не розглянуто три клопотання про відвід судді.
Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15.11.2016 просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, з підстав наведених в ній та просив задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.
Відповідач ПАТ «ОТП Банк» в судове засідання свого представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачами обставини для визнання договорів недійсними не ґрунтуються на вимогах закону та не порушують принципу справедливості цивільно-правових відносин, які склалися між сторонами та дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним за наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 30 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ML-009/321/2008, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит на суму 350 000 доларів США на купівлю нерухомого майна із сумою першочергово внеску 8,97% вартості нерухомого майна у відповідності до Договору купівлі-продажу з датою остаточного повернення кредиту 30 травня 2017 року. Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процента ставка (фіксований відсоток 5,99% + FIDR). Повернення кредиту та сплати процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів.
В забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором 30.05.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № SR-009/321/2008, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Також в забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором 30.05.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки № PML-009/321/2008/1 (майнова порука), за умовами якого іпотекодавець надав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2
ПАТ «ОТП Банк» належним чином виконав свої зобов'язання за договором кредиту та надав кредитні кошти.
У зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2010 року позов задоволено та солідарно стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 412 623,03 доларів США.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь Банку позивачі неодноразово зверталися до суду з позовами з різних підстав про визнання окремих пунктів договору кредиту недійсними.
Крім справи, яка переглядається колегією суддів, в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 759/1751/15-ц за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та договору поруки, які є предметом у справі яка переглядається, недійсними.
Судом також встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.06.2015, в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору уступки права вимоги недійсним було відмовлено.
Суд першої інстанції встановивши відповідні правовідносини, в межах позову повно і всебічно дослідивши обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такий висновок є правильним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального права, які судом застосовані вірно.
Згідно ст. 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
В порядку визначеному ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії. Договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення іншої дії.
Беручи до уваги наведені норми, слід зазначити, що при підписанні оспорюваних договорів кредиту, поруки та іпотеки, позивачі погодилися з їх умовами та не заперечували проти надання кредиту в іноземній валюті - доларах США. Умови договору кредиту не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника.
Таким чином, судова колегія вважає вірними висновки суду, що з моменту прийняття позивачем кредитних коштів та виконання зобов'язань щодо їх повернення слід вважати погодженими умови договору щодо виду валюти, в якій має виконуватися зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що у Банку не було індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (т. 1, а.с. 208, 209).
Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відсутності порушень при укладанні даного договору Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, як вбачається з матеріалів справи, до укладення кредитного договору позивач був повідомлений про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що підтверджується його особистим підписом на спірному кредитному договорі.
Також слід зазначити, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання кредитного договору недійсним на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Отже, доводи позивачів про те, що вони не могли знати про істотну зміну обставин, а саме зміну курсу долару США до гривні, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказані доводи не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного нарахування розміру відсотків та в більшому розмірі не мають правового значення у даній справі про захист прав споживачів.
За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки, та договору уступки права вимоги позивачі посилалися, зокрема, на незаконність дій Банку щодо зміни розміру процентної ставки.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
За положеннями частини пятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентнгої ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов'язанні в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).
Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.
Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.
Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 5,99 % річних) + FIDR. При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.
Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.
Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.
Колегія суддів не приймає до уваги долучену позивачем до пояснень від 24.01.2016 року копію Висновку експерта № 57/16-45 за результатами проведення судово-економічної експертизи, проведеної у іншій справі № 759/1751/15-ц, що перебуває в провадженні Святошинського районного суду м. Києва.
Повноваження суду апеляційної інстанції обмежено ст. 303 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно правового висновку, висловленого Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.
За наведених обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, відмова у задоволенні клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору (правовий висновок ВСУ у справі № 6-1341цс15 від 2 грудня 2015 року).
Судом встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачем не доведено порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. ОСОБА_1 отримавши кредит за оспорюваний кредитним договором в подальшому виконував його умови.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Як вбачається з матеріалів справи договір відступлення права вимоги був укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до якого позовні вимоги не заявлялися. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що такі вимоги вже були предметом розгляду у суді. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.06.2015, в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору уступки права вимоги недійсним було відмовлено.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не розглянуто заяви про відвід судді спростовуються матеріалами справи (т. 2, а.с. 9-10; т. 3, а.с. 71-73).
Не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т. 3, а.с. 78-83).
В суді апеляційної інстанції не заявлялися клопотання про дослідження нових доказів або доказів, які були досліджені судом першої інстанції з порушенням чи в дослідженні яких було безпідставно відмовлено.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 759/15091/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/457/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Миколаєць І.Ю.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.