"24" січня 2017 р. Справа № 922/3717/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Барбашова С.В.
при секретарі - Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 04.02.2015 р.;
1-го відповідача ОСОБА_2, паспорт серія АМ819945 від 24.04.2002 р. (директор);
2-го відповідача ОСОБА_3, за довіреністю б/н від 04.03.2015 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського товариства "Нива" (вх. № 66 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 13 грудня 2016 року по справі №922/3717/16
за позовом Приватного сільськогосподарського товариства "Нива"
до: 1. Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва
2. Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет"
про стягнення 30489,48 грн.,-
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2016 року у справі №922/3717/16 (суддя Пономаренко Т.О.) визнано недійсним договір №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні від 01.08.2015 року, укладений між Приватним сільськогосподарським підприємством "Нива" та С/Д б/н від 26.01.2012 року між Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва та Товариством з обмеженою відповідальністю афгрофірма "Рассвет". В позові Приватного сільськогосподарського товариства "Нива" до Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва, Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" про солідарне стягнення заборгованості за договором №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні від 01.08.2015 року -відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне сільськогосподарське товариство "Нива" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 року у справі №922/3717/16 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що оскаржуване рішення прийняте з порушеннями норм матеріального та процесуального права, та без доведеності обставин, що мають значення для справи.
Державне підприємство навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва відзиву на апеляційну скаргу не надало, представник в судовому засіданні зазначив, що рішення суду є законним, обґрунтованим і таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства і матеріалів справи. Просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.
Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Державним підприємством "Науково-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (Сторона-1, перший відповідач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" (Сторона-2, другий відповідач по справі) укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки б/н від 26.01.2012 року, відповідно до умов якого сторони об'єднали зусилля для досягнення господарських цілей, а саме: спільно обробляти земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 1 500,00 га.
Надалі, між сторонами було укладено додатки №№ 1, 2, 3, 4 до договору про спільний обробіток земельної ділянки б/н від 26.01.2012 року.
За умовами п.1.1, п.1.2 додатку №3 від 01.03.2012 року до даного договору сторони погодили, що керівництво спільною діяльністю, ведення спільних справ доручається першому відповідачу, рішення щодо спільних справ, пов'язаних з виконанням цього договору, приймаються сторонами за спільною згодою.
Як зазначає позивач у позовній заяві, між Приватним сільськогосподарським підприємством "Нива" (перевізник, позивач у справі) та Державним підприємством "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, Товариством з обмеженою відповідальністю афгрофірма "Рассвет" (замовник, перший та другий відповідачі) було укладено договір №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні від 01.09.2015 року, відповідно до предмету якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов даного договору послуги по перевезенню наступних типів вантажів замовника: озимої пшениці, кукурудзи, соняшнику, сої автомобільним транспортом перевізника (пункт 1.1 договору зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 04.09.2015 рок).
Згідно пункту 1.3. договору, дані, необхідні для надання послуг, вказуються у заявках на перевезення вантажу, що є невід'ємними частинами даного договору. Погоджені сторонами заявки регулюють взаємовідносини сторін щодо кожного окремого перевезення.
Пунктом 3.2. договору зазначено, що розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх підписання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, зазначений в даному договорі.
У відповідно до пункту 4.1. договору, прийомка-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі послуг, що надається перевізником замовнику після проведення звірки обсягу наданих послуг уповноваженими представниками сторін.
Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 10 грудня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного проведення розрахунків (пункт 9.1. договору).
Даний договір зі сторони перевізника підписано генеральним директором Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту, зі сторони замовника - директором Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва ОСОБА_5
Як зазначає позивач у позовній заяві, ним на виконання умов договору виконано роботи по перевезенню вантажів (автопослуги) на загальну суму 27235,23 грн., що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг по договору №01-08/15-ТР від 01.08.2015 року на надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні №1 від 31.08.2015 року на суму 20347,47 грн. та №2 від 25.09.2015 року на суму 6887,76 грн. (т. 1, арк. с. 23-24)
Проте, відповідачем не виконано свого обов'язку щодо оплати їх вартості в порядку і строки, визначені договором.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Суд апеляційної інстанції встановив, що договір №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні було укладено між позивачем та Державним підприємством навчально-дослідним господарством "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва, ТОВ агрофірма «Расвет» (перший та другий відповідачі).
Перший та другий відповідачі перебувають у взаємовідносинах на підставі договору б/н від 26.01.2012 року про спільний обробіток земельної ділянки, умовами якого передбачено спільне отримання прибутку за рахунок обробітку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, вирощування зернових, олійних культур та буряків, здійснення оптової торгівлі зерном, насінням та кормами для тварин, заготівлі виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, надання послуг у сфері сільського господарства (а.с. 25, том 1).
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України).
Згідно п.5.2 наведенного договору керівництво ведення спільних справ за даним договором доручається ТОВ агрофірма «Рассвет», яка на підставі довіреності здійснює всі необхідні юридичні дії і акти для досягнення поставлених за даним договором цілей, зокрема, представляє інтереси сторін по обумовленій в договорі діяльності перед третіми особами, беручи на себе відповідальність перед Державним підприємством навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва за їхні дії та вчиняє інші дії.
Однак, з наявних в матеріалах справи довіреностей вбачається, що з 2012 року ТОВ агрофірма «Рассвет» уповноважила Державне підприємство навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва в особі ОСОБА_5 здійснювати всі необхідні юридичні дії пов'язані з веденням спільних справ по договору б/н від 26.01.2012 року про спільний обробіток земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач надав копію договору №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом, додаткові угоди до договору та акти приймання-передачі наданих послуг за договором №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом та вважає, що перший та другий відповідач не належним чином виконували умови договору перевезення та просить суд стягнути солідарно з відповідачів наявну заборгованість за договором перевезення.
Колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом недійсним у повному обсязі, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Згідно з ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З аналізу зазначених положень закону вбачається, що у разі коли договір укладено у письмовій формі, одним із обов'язкових реквізитів є підпис сторін, який відображає волевиявлення сторони і щодо надання договору письмової форми і щодо укладення договору.
Так, договір №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні від 01.08.2015 року з боку перевізника підписано генеральним директором Приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" ОСОБА_4, яка діяла на підставі Статуту, та з боку Замовника - директором Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва ОСОБА_5
Згідно з частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною 3 цієї статті визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2., 6.3. Статуту Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва, управління підприємством здійснює його керівник. Наймання керівника здійснюється Органом управління майном шляхом укладення з ним контракту. Керівник підприємства, зокрема, діє без довіреності від імені підприємства, представляє його на підприємствах, в установах та організаціях, укладає договори.
При визначенні поняття «керівник підприємства» слід виходити з норм ст. 65 Господарського кодексу України. Згідно із п. 3 вказаної статті керівником підприємства є особа, яка призначається (обирається) власником (власниками) підприємства або уповноваженим ним органом для керівництва господарською діяльністю підприємства.
Відповідно до Статуту Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва, воно засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України.
При цьому, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено повноваження уповноважених органів управління, які відповідно до покладених на них завдань, зокрема: приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності; ініціюють створення господарських структур, розробляють проекти їх установчих документів; затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням; укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснюють контроль за їх виконанням; розробляють стратегію розвитку державних підприємств і господарських структур.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.01.2015 рок №8-п ОСОБА_5 звільнено з посади директора Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва у зв'язку із закінченням дії контракту від 23.01.2012 року реєстраційний №4642, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Отже, трудовий договір із ОСОБА_5 припинився з 27.01.2015 року, тобто з наступного дня після дня видання наказу, відповідно до порядку обчислення строків, визначеного ч. 5 статті 241-1 Кодексу законів про працю України.
При цьому колегія суддів зазначає, що звільнення ОСОБА_6, яка була найманим працівником відповідно до ч.4 ст.65 Господарського кодексу України, є підставою для закінчення її трудових прав, обов'язків та відповідальності за трудовим договором укладеним із Державним підприємством навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва.
Колегія суддів наголошує на тому, що цивільна дієздатність ОСОБА_6, як директора Державного підприємства навчально-дослідне господарство "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва припинилась на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.01.2015 рок №8-п.
Наразі, позивачем не надано суду доказів того, що вказаний наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.01.2015 рок №8-п визнано судом незаконним (протиправним) та скасовано.
Крім того, позивач не надав суду доказів поновлення Міністерством аграрної політики та продовольства України, як органом управління Державним підприємством навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва на посаді директора Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва ОСОБА_6, та докази укладання з нею контракту, на підставі якого вона мала б право обіймати посаду керівника підприємства.
Встановлення особи, яка виконувала обов'язки керівника з 27.01.2015 року не входить до предмета розгляду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів встановила, що під час укладення договору керівник не мав правових підстав на його підписання.
Отже, твердження позивача, що належним підтвердженням наявності повноважень керівника на укладення договору перевезення є довіреність від 01.01.2015 року, є безпідставним.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 років N 755-ІV у переліку відомостей, які повинні бути внесені в Єдиний державний реєстр щодо юридичної особи є, зокрема, дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
Згідно з ч. 1 статті 17 цього Закону відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору, до Єдиного державного реєстру також включаються відомості щодо ліцензування видів господарської діяльності згідно із Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", що становлять його складову.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Матеріали справи містять ОСОБА_4 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з якого вбачається, що керівником Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва з 02.09.2015 року є ОСОБА_2, якій повноважений представляти державне підприємство у правовідносинах з третіми особами.
Встановлені вище обставини дають підстави колегії суддів дійти висновку, що на момент укладення договору №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні від 01.08.2015 року ОСОБА_5 не мала повноважень діяти від імені Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва та укладати спірний договір №01-08/15-ТР надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні від 01.08.2015 року, оскільки звільнена з посади директора.
Наявність печатки Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва на договорі перевезення не є свідченням наділення зазначеної в договорі особи - ОСОБА_5, повноваженнями на представництво інтересів першого відповідача.
В матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про визнання першим відповідачем обставин скріплення спірного договору. Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Як зазначив Пленум ВГС України в п. 3.4. постанови від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Таким чином, із змісту норми ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів, так званих конклюдентних дій, особи - сторони правочину, наприклад, прийняття документів від повіреного. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГС України від 17.12.2015 року у справі №910/11420/15.
Надані позивачем акти приймання-передачі послуг до договору №01-08/15-ТР від 01.08.2015 року, які покладені в основу позовних вимог, датовані 31.08.2015 року, 25.09.2015 року, та підписані ОСОБА_5 без відповідних повноважень директора Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва, оскільки як вже було зазначено вище з 27.01.2015 року ОСОБА_5 була звільнена з посади директора державного підприємства.
У постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року по справі № 3-68гс14 колегія суддів дійшла висновку, що у разі виконання сторонами умов договору він вважається погодженим та не підлягає визнанню недійсним.
Позивач не надав до матеріалів справи жодних доказів, які б свідчили про виконання/часткове виконання умов договору перевезення з боку першого відповідача.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що презумпція правомірності правочину може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.
Так, зокрема, згідно з п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
При цьому застосування даної статті господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.
Встановивши, що зміст договору суперечить чинному законодавству, господарський суд, керуючись ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, може за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або частково. Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 09.12.2003 року у справі №32/206 та від 20.01.2004 року у справі №8/113-2003.
Недійсний правочин згідно ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
В силу ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року).
Доводи апеляційної скарги фактично збігаються з доводами позовної заяви та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.
Скаржник ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надав, а тому зазначені вище факти під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилається як на підставу своїх доводів та вимог.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 року у справі №922/3717/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського товариства "Нива" не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського товариства "Нива" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 року у справі №922/3717/16 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Барбашова С.В.