33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 січня 2017 року Справа № 906/664/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Мамченко Ю.А. ,
судді Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.16р. у справі №906/664/16 (суддя Маріщенко Л.О.)
за позовом Міністерства оборони України (м.Київ)
до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (смт.Новогуйвенське Житомирського району Житомирської області)
про стягнення 906670,56 грн.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність №220/416/д від 22.12.2016 р.;
відповідача: ОСОБА_2 - представник, довіреність №2485 від 01.07.2016р.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. у справі №906/664/16 задоволено частково позов Міністерства оборони України до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 906670,56 грн.
Стягнуто з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, смт.Новогуйвинське, вул.Дружби народів, 1, код 07620094) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код 00034022): 136467,92 грн. пені; 2047,16 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами п.7.3.1 договору №342/3/6/8 від 28.05.2015р. сума штрафу обчислюється аналогічно сумі пені, яка має триваючий характер, отже, договором передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, а тому в стягненні штрафу слід відмовити.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Міністерство оборони України звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№3458/16, арк.справи 197-199).
Апелянт вважає висновки суду першої інстанції, про те, що умовами договору №342/3/6/8 від 28.05.2015р. передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем (що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України), зробленими без врахування вимог статті 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно пункту 7.3.1 договору визначено, що за порушення строків поставки продукції відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка ціни продукції щодо якої порушені строки поставки за кожен день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості договору за кожен місяць прострочення.
Скаржник звертає увагу, що пункт 7.3.1 договору узгоджується з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України згідно якої у разі порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Крім того, відповідно статті 549 Цивільного кодексу України штраф та пеня є різними видами неустойки, а тому одночасне їх стягнення з боржника за неналежне виконання зобов'язання не є одночасним притягненням до цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Тому апелянт вважає, що з відповідача за порушення термінів постачання продукції більше 30 днів підлягає стягненню, крім пені, додатково штраф в розмірі 678280,56 грн.
Просить Рівненський апеляційний господарський суд рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. у справі №906/664/16 змінити в частині відмови стягнення штрафу, а саме - задоволити позов в цій частині та стягнути з відповідача штраф в розмірі 678280,56 грн.
Ухвалою від 17.11.2016р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на "14" грудня 2016р. о 12:00 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.
14.12.2016р. на адресу суду від ДП «Житомирський бронетанковий завод» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№32177/16 від 14.12.2016р., арк.справи 210-212).
Відповідач у відзиві зазначає про відмінності між пунктом 7.3.1 договору та ст.231 Господарського кодексу України як у встановленні суми, від якої визначається штраф («вартість договору» - згідно договору та «вартість послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання - згідно ч.2 ст.232 ГК України) так і щодо додаткового встановлення договором триваючого терміну сплати штрафу («за кожен місяць прострочення»), що суперечить як ч.2 ст.232 ГК України, так і самому визначенню штрафу.
З положень ст.549 Цивільного кодексу України вбачається, що штрафом є фіксована сума, а пенею - сума, яка має триваючий характер та застосовується протягом усього періоду невиконання зобов'язання (із обмеженнями, встановленими п.6 ст.232 ГК України).
Відповідач вважає правильним висновок суду першої інстанції, що штраф згідно п.7.3.1 договору обчислюється аналогічно розміру пені, розмір стягнення якої вже передбачений договором, а тому стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7% вартості договору за кожен місяць прострочення є фактичним подвійним стягненням пені. Вказаний висновок суду кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 24.12.2013р. у справі №3-37гс13.
На підставі викладеного відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. - без змін.
Ухвалою суду від 14.12.2016р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. у справі №906/664/16 на 15 днів, розгляд справи відкладено на "25" січня 2017 року об 14:45 год.
25.01.2017р. від представника Міністерства оборони України надійшла заява (вх.№2024/17, арк.справи 231, 232).
У заяві позивач зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Дана позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 09.04.2012р. у справі №3-88гс11.
У заяві просить суд задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 25.01.2016р. представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених в ній; пояснив, що штраф та пеня є окремими видами стягнення та можуть застосовуватись одночасно; просив суд апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Житомирської області змінити, а саме - задоволити позов в цій частині та стягнути з відповідача штраф в розмірі 678280,56 грн.
Представник відповідача надав пояснення в обґрунтування своєї позиції; рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. вважає законним та обґрунтованим, таким, що прийняте із дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
28.05.2015р. між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (постачальник) укладено договір №342/3/6/8 про закупівлю за державні кошти (договір) (арк.справи 12-23), за умовами якого постачальник зобов'язується до 30.08.2015р. поставити замовникові запасні частини до БМП за процедурою закупівлі, танки та інші бойові самохідні броньовані транспортні засоби й частини до них (30.40.1) (запасні частини до БМП) (далі - продукція) у кількості та в терміни, які зазначені у специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію за договірними (фактичними) цінами (п.1.1 договору).
Ціна договору становить 4844861,15 грн. (без ПДВ) за КПКВ 2101020/7, КЕКВ 2260 стаття 3639, яка встановлена сторонами під час проведення переговорів щодо укладення договору (протокол засідання комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України від 22.05.2015р. №75/286/5, з них: ціна за одиницю продукції - відповідно специфікації (п.3.1 договору).
Згідно додатку №1 (специфікації) до договору відповідач мав поставити 168 найменувань продукції на суму 4 844 861,15 грн.
Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки з постачальником проводяться за фактично поставлену продукцію протягом 10-ти банківських днів з дати підписання замовником акту приймання продукції (форма № 4), згідно з наданими постачальником рахунками за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та проведення платежів Державною казначейською службою України після отримання представником замовника наступних документів: акту прийому (форма № 4), видаткової накладної; посвідчення ВП; копії довіреностей про отримання майна вантажоодержувачем.
Згідно п.4.4 договору, замовник на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 №117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (зі змінами) може здійснювати попередню оплату продукції на строк, що не перевищує терміну поставки у розмірі до 70% від ціни договору протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання замовником рахунка-фактури, наданого постачальником.
Термін поставки продукції (або її частини) по погашенню попередньої оплати не пізніше 30.08.2016р. Продукція (або її частина) вважається поставленою з моменту затвердження акту прийому поставленої продукції (форма - додаток №4 до договору) замовником в установленому порядку.
Якщо продукція (або її частина) своєчасно не поставлена, то постачальник несе відповідальність відповідно до п.7.3.2 договору, а попередня оплата повертається замовнику протягом двох робочих днів.
Відповідно п.5.1 договору, строк поставки продукції, передбаченого специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1), не пізніше 30.08.2015р. Дозволяється дострокове постачання продукції партіями.
Належним виконанням сторонами цього договору є підписаний акт взаєморозрахунків (поставка продукції), який є невід'ємною частиною договору (додаток № 3) (п.5.7 договору).
На виконання умов договору ДП "Житомирський бронетанковий завод" було поставлено позивачу відповідні запасні частини до БМП, а саме:
- акт приймання №130/15 від 29.08.2015р. на суму 1 361 934,20 грн.;
- акт приймання №138/15 від 08.09.2015р. на суму 884 333,95 грн.;
- акт приймання №154/15 від 24.09.2015р. на суму 562 707,75 грн.;
- акт приймання №172/15 від 21.10.2015р. на суму 1 177 669,95 грн.;
- акт приймання №184/15 від 06.11.2015р. на суму 405 811,75 грн.;
- акт приймання №196/15 від 26.11.2015р. на суму 152 817,00 грн.;
- акт приймання №195/15 від 26.11.2015р. на суму 299 620,55 грн.;
- акт приймання №37/16 від 30.03.2016р. на суму 598 970,37 грн.
Станом на 30.08.2016р. відповідачем було поставлено продукції на загальну суму 1361934,20 грн. (акт приймання №130/15 від 29.08.2015р.).
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на 01.09.2015р. відповідачем не було поставлено продукції на загальну суму 3482926,95 грн.
Пунктом 7.3.1 договору визначено, що за порушення строків поставки продукції постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка ціни продукції щодо якої порушені строки поставки за кожен день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості договору за кожен місяць прострочення.
Згідно пункту 7.3.3 договору сплата пені, штрафів, а також відшкодування збитків за невиконання або неналежне виконання договору не звільняють сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань.
Станом на 10.11.2015р. відповідачем не було поставлено продукцію позивачу на суму 452403,55 грн.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором позивачем на адресу відповідача направлялася претензія (вих.№342/3/6/5252 від 10.11.2015р.) щодо вжиття заходів з термінового постачання продукції та сплати штрафних санкцій (пеня, штраф) за порушення термінів постачання продукції, яка залишилась без відповіді та задоволення.
В подальшому, сторонами було підписано додаткову угоду №1 від 14.12.2015р., якою змінено ціну договору в розмірі 3932211,27 грн., внесено зміни до специфікації, яку викладено в іншій редакції (арк.справи 24-26).
30.12.2015р. сторонами укладено додаткову угоду №2, згідно якої термін дії договору від 28.05.2015р. №342/3/6/8 продовжено до 30.03.2016р. (арк.справи 27).
Підписаний сторонами акт взаєморозрахунків, складений станом на 01.01.2016р. (арк.справи 69), свідчить, що продукція на загальну суму 3932211,27 грн. згідно договору про закупівлю за державні кошти №342/3/6/8 від 28.05.2015р. поставлена в повному обсязі, заборгованість за поставлену продукцію відсутня, про що також не заперечувалось представниками сторін.
Однак, у зв'язку з порушенням строків поставки продукції та на підставі п.7.3.1 договору позивач нарахував відповідачу на вартість невчасно поставленої продукції пеню за період прострочення з 01.09.2015р. по 09.11.2015р. в розмірі 228390,00 грн. та штраф у розмірі 678280,56 грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, заяви позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Як вірно зазначено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договір №342/3/6/8 про закупівлю за державні кошти від 28.05.2015р., укладений між сторонами - є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом І Господарського кодексу України та главою 54 розділом І Цивільного кодексу України (ч.6 ст.265 ГК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).
Згідно ч.1, 6 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено ч.1 ст.610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідач допустив неналежне виконання своїх зобов'язань, що дає підстави позивачу застосувати заходи цивільно-правової відповідальності до відповідача.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
У відповідності до норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідальність відповідача, як постачальника за Договором, у вигляді сплати пені та її розмір (0,1 % ціни продукції) визначена у п.7.3.1 Договору.
Колегія суддів, здійснивши в апеляційному провадженні перерахунок заявленої позивачем пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, відповідно до якого, пеня яка підлягає стягненню становить 136467,92 грн., а саме:
на суму 3 482 926,95 грн. за період з 01.09.2015р. по 07.09.2015р. у сумі 24380,48 грн.;
на суму 2 598 593,00 грн. за період з 08.09.2015р. по 23.09.2015р. у сумі 41577,49 грн.;
на суму 2 035 885,25 грн. за період з 24.09.2015р. по 20.10.2015р. у сумі 54968,90 грн.;
на суму 858 215,30 грн. за період з 21.10.2015р. по 05.11.2015р. у сумі 13731,44 грн.;
на суму 452 403,55 грн. за період з 06.11.2015р. по 09.11.2015р. у сумі 1809,61 грн.
Враховуючи викладене в частині стягнення 91922,08 грн. пені господарським судом Житомирської області відмовлено правомірно.
Щодо застосування позивачем штрафу до відповідача в розмірі 7% вартості договору за кожен місяць прострочення, господарський суд Житомирської області прийшов до висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст. 230 ГК України). Відповідно ч.2 ст.231 Господарського суду України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Водночас, при розрахунку суми штрафу позивачем застосовано п.7.3.1 Договору, у якому розмір останнього - 7% визначається від вартості договору за кожен місяць прострочення. Тобто, сума штрафу обчислюється аналогічно сумі пені, яка має триваючий характер. Однак, штраф за своєю правовою природою визначається у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У свою чергу п.7.3.1 договору від 28.05.2015р. №342/3/6/8 сторони вже передбачили нарахування пені. Правом на стягнення пені позивач скористався шляхом звернення з окремою позовною вимогою.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому, на думку суду першої інстанції, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Господарський суд зазначив, що умовами договору від 28.05.2015р. №342/3/6/8 передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Посилається на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 21.10.2015р. у справі №6-2003цс15, та постанові від 12.12.2011р. у справі №07/238-10.
Отже, відмовляючи у позові в частині стягнення штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку, що пункт 7.3.1 договору від 28.05.2015р. №342/3/6/8 суперечить ст.61 Конституції України, тому не підлягає застосуванню в якості підстави позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 678280,56 грн.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком господарського суду Житомирської області з огляду на наступне.
Як вбачається з пункту 4 ОСОБА_3 господарського суду України від 29.04.2013, №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань") одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі N 06/5026/1052/2011).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Верховного Суду України від 09.04.2012р. у справі №3-88гс11).
Згідно ч.1 ст.111-28 ГПК України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок заявленого позивачем штрафу за період з 01.09.2015р. по 02.11.2015р., колегія суддів вважає розрахунок вірним, а штраф таким, що підлягає стягненню в наступному розмірі: 4844861,15 грн. * 7% * 2 місяці = 678280,56 грн.
Згідно ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
При цьому, судовий збір розподіляється у відповідності до положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Міністерства оборони України - рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.16р. у справі №906/664/16 підлягає скасуванню в частині відмови у позові про стягнення штрафу у розмірі 678280,56 грн. та в частині стягнення судового збору у розмірі 2047,16 грн. та прийняттю в цих частинах нового рішення про задоволення позову, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 678280 грн. 56 коп. - штрафу та 12222 грн. 07 коп. - судового збору; в решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.33, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. у справі №906/664/16 задоволити.
Рішення господарського суду Житомирської області від 18.10.2016р. у справі №906/664/16 скасувати в частині відмови у позові про стягнення штрафу у розмірі 678280,56 грн. та в частині стягнення судового збору у розмірі 2047,16 грн.
Прийняти в цих частинах нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, смт.Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1, код 07620094) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код 00034022):
- 678280 (шістсот сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят) грн. 56 коп. - штрафу;
- 12222 (дванадцять тисяч двісті двадцять дві) грн. 07 коп. - судового збору;
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, смт.Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1, код 07620094) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код 00034022):
- 14962 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити господарському суду Житомирської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Дужич С.П.