"23" січня 2017 р. Справа №922/3142/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
прокуратури Харківської області - ОСОБА_1, посвідчення №032956 від 10.04.2015 року;
позивачів - не з'явилися;
відповідача - ОСОБА_2 (особисто);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м.Харків, (вх.№3058Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2016 року по справі №922/3142/16,
за позовом Заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури, м.Зміїв, Харківська область,
в інтересах держави в особі: 1. Відділу освіти Зміївської районної державної адміністрації, м.Зміїв, Харківська область,
2. Зміївської районної ради Харківської області, м.Зміїв, Харківська область,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Зміїв, Харківська область,
про визнання недійсним договору оренди приміщень та повернення майна,-
У вересні 2016 року Заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір оренди №28 від 23.04.2016 року, укладений між Відділом освіти Зміївської районної державної адміністрації та ФОП ОСОБА_2; зобов'язати звільнити нежитлові приміщення площею 192,2 кв.м., які розташовані за адресою: м.Зміїв, майдан Соборний, буд. 6 (вартістю 150070,00 грн.) та повернути їх Зміївській районній раді Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.11.2016 року по справі №922/3142/16 (суддя Пономаренко Т.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Прокуратура Харківської області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2016 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Як зазначає апелянт, судом першої інстанції невірно застосовано норми ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 63 Закону України «Про освіту».
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 року апеляційну скаргу заступника прокуратури Харківської області прийнято до провадження та призначено до розгляду.
09.12.2016 року від Зміївської районної ради надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.№12441), в яких зазначає, що згодна з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, Зміївська районна рада надала до суду заяву (вх.№12442), в якій просить розглядати справу без її участі.
Ухвалою суду від 13.12.2016 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05.01.2017 року з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, враховуючи зміну складу колегії суддів, нез'явлення в судове засідання представників позивача та відповідача, розгляд справи відкладено на іншу дату.
Вказані ухвали суду про відкладення розгляду справи та виправлення описки були направлені позивачам - Відділу освіти Зміївської районної державної адміністрації та Зміївській районній раді Харківської області рекомендованими листами 13.12.2016 року та 06.01.2010 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримані ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які долучено до матеріалів справи. Однак, позивачі у судове засідання не з'явилися, а Відділ освіти Зміївської районної державної адміністрації про причини не з'явлення суд не повідомив.
Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про відкладення розгляду справи та про виправлення описки направлялись рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників позивача у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача.
У судовому засіданні 23.01.2017 року представник прокуратури Харківської області (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника прокуратури Харківської області та відповідача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 19.04.2016 року між Відділом освіти Зміївської районної державної адміністрації (перший позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, орендар) укладено договір оренди частини нежитлових приміщень, який зареєстровано у виконавчому апараті Зміївської районної ради 22.04.2016 року за №28.
Згідно п. 1.1. договору (предмет договору) сторони погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 192,2 кв. м, яка розташована в будівлі за адресою: Харківська обл., майдан Соборний (колишній майдан Радянський), буд. 6 (майно), що знаходиться на балансі відділу освіти Зміївської районної державної адміністрації, склад і вартість якого визначена згідно зі звітом з незалежної оцінки станом на 17.03.2016 року і становить 150070,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення ресторану з нічним режимом роботи (п. 1.2. договору оренди).
У відповідності до пункту 2.2. договору оренди, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишаються територіальні громади сіл, селищ, міста району, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Згідно з пунктом 3.1. договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міста району, затвердженої рішенням LXX сесії VI скликання Зміївської районної ради від 05.06.2015 року і становить за перший місяць оренди 2016 року 3715,75 грн. Ставка орендної плати становить 30% за рік.
У пункті 10.1. договору оренди сторони передбачили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 19 квітня 2016 року до 18 березня 2019 року включно.
20.04.2016 року між Відділом освіти Зміївської районної державної адміністрації та ФОП ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста Зміївського району в уособленні Зміївської районної ради, загальною площею 192,2 кв.м.
За положеннями ч. 1 ст. 759, ч. 3 ст. 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про освіту», місцеві органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріально-технічної бази та господарське обслуговування.
Статтею 28 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
У відповідності до положень статті 29 Закону України «Про освіту», структура освіти включає, зокрема, позашкільну освіту.
Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про освіту», до позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Спірна орендована частина нежитлового приміщення, що знаходиться на балансі відділу освіти Зміївської районної державної адміністрації та перебуває у спільній власності територіальної громади Зміївського району є складовою частиною приміщення, в якому на 1-му поверсі розташований КЗ «Зміївський краєзнавчий музей» Зміївської районної ради Харківської області, на 2-му поверсі - Зміївська дитячо-юнацька спортивна школа.
Частинами 1, 4 ст. 61 Закону України «Про освіту» передбачено, що фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації з місцевих бюджетів; кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.
Тобто, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів абз. 5 ч.4 ст. 61 Закону України «Про освіту» передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Відповідно ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту», об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Отже, з метою отримання додаткових джерел фінансування, в оренду можуть бути надані приміщення навчального закладу, що технологічно не пов'язані з навчальним та науковим процесом.
У частині 2 п.8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» від 27.08.2010 року №796 зазначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
До матеріально-технічної бази позашкільного навчального закладу належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв'язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власності або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником) (ч.2 ст.27 Закону України «Про позашкільну освіту»).
Зміївська районна рада Харківської області зазначала, що частина нежитлового приміщення, що знаходиться на балансі Відділу освіти Зміївської районної державної адміністрації та перебуває у спільній власності територіальної громади та яку орендує ФОП ОСОБА_2, є підвальною частиною приміщення, яке має окремий ізольований вхід. Зазначена частина нежитлового приміщення не використовується в навчальному процесі, не містить обладнання та комунікацій для забезпечення утримання навчального закладу, не є суміжним приміщенням з приміщеннями, що використовуються позашкільним навчальним закладом. При цьому, Зміївська районна рада Харківської області вказала на те, що Зміївська районна державна адміністрація жодного разу не зверталася до районної ради щодо використання спірного орендованого приміщення в навчально-виховному процесі. Крім того, другий позивач зазначив, що спірне приміщення до передачі в оренду знаходилось в стані не придатному до використання.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що прокурором фактично не доведено обставин, які б свідчили про те, що спірний об'єкт оренди безпосередньо використовувався у навчальному процесі, і внаслідок укладення договору оренди не може використовуватись за призначенням; або укладення даного договору погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються чи працюють у цьому навчальному закладі. Матеріали справи не містять також фактів спричинення перешкод або унеможливлення надання освітніх послуг чи зменшення обсягу цих послуг внаслідок укладання договору (та яким саме способом).
Натомість, матеріалами справи підтверджується, що за договором оренди частини нежитлових приміщень від 19.04.2016 року в оренду передано не об'єкт, не підрозділ та не цілісний майновий комплекс, а частина нежитлових приміщень, які безпосередньо не використовувалися в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності. Отже, зазначені обставини спростовують твердження прокурора щодо відношення спірного об'єкта (частини приміщення) до об'єктів освіти та використання даного приміщення у навчальному процесі.
Колегія суддів зазначає, що спірне орендоване приміщення технологічно не пов'язано з навчальним та науковим процесом, а тому з метою отримання додаткових джерел фінансування може надаватись в оренду іншим суб'єктам господарювання (аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду від 27.04.2016 року у справах №922/5058/15 та №916/2451/15).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Пункт 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №12 від 19.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, і Загальний порядок укладення господарських договорів визначено ст. 181 Господарського кодексу України, згідно якої господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Матеріалами справи підтверджується, що сторони підписали спірний договір оренди при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами оренди щодо передачі майна в користування позивача на умовах оренди, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву.
Таким чином, посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає статті 203 Цивільного кодексу України не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції вірно встановив, що прокурором не доведено, що орендована за спірним договором частина приміщення до його укладення використовувалась навчальним закладом у навчально-виховній роботі або технологічно пов'язане з навчально-виховним процесом; не доведено факт порушення прав вихованців та осіб, які працюють у даному навчальному закладі. Крім того, до матеріалів справи прокурором не надано доказів фінансування на утримання орендованого приміщення за рахунок коштів відповідного бюджету.
Також місцевим господарським судом правомірно відхилено посилання прокурора на порушення приписів ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», якою встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, оскільки правило вказаного пункту не містить обмежень щодо можливості використання частини приміщень. Вказана правова позиція викладена також в постанові Вищого господарського суду України від 14.05.2014 року по справі №925/1800/13.
Крім того апелянт посилався на те, що спірним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під розміщення ресторану з нічним режимом роботи.
Проте, матеріали справи свідчать, що з 1 січня 2016 року в орендованому за спірним договором приміщені не здійснюється торгівля спиртними напоями, припинено нічний режим роботи, що підтверджується, зокрема фактом закінчення дії відповідної ліцензії і на даний час у спірному приміщенні знаходиться фіто- кафе.
Виходячи з положень статей 41, 143 Конституції України, статті 181, глави 58 Цивільного кодексу України, 283, 287 Господарського кодексу України, Закону України «Про освіту», нерухоме майно, яке перебуває у комунальній власності, є об'єктом цивільного права, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у відносинах користування та розпорядження комунальним майном з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав осіб, у віданні яких знаходиться вказане майно.
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частинами 5, 7 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду; майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Таким чином, із вищевказаних норм закону випливає, що орган виконавчої влади та місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження майном комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника комунального майна.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру».
Однак, прокурором при поданні позовної заяви, як і при зверненні з апеляційної скарги не обґрунтовано, яким чином укладення спірного договору порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі першого або другого позивачів, в чому полягає таке порушення, враховуючи, що позивачі не належать до навчальних закладів. Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити нежитлове приміщення та повернути його позивачу, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про визнання договору недійсним.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Прокуратури Харківської області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2016 року по справі №922/3142/16 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.11.2016 року по справі №922/3142/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 26 січня 2017 року.
Головуючий суддя Хачатрян В.С.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.