Постанова від 24.01.2017 по справі 916/3733/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р.Справа № 916/3733/15

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.,

суддів: Лисенко В.А., Ліпчанської Н.В.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, за довіреностями;

від відповідача: ОСОБА_4, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Одеський коровай”

на рішення господарського суду Одеської області від 21 листопада 2016 року

по справі №916/3733/15

за позовом Публічного акціонерного товариства “Сбербанк”

до Публічного акціонерного товариства “Одеський коровай”

про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 р. Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" про:

1) звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 12.06.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за №8470, а саме на:

- нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 139,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, пр. Глушка, 22;

- нежитлове приміщення магазину загальною площею 137,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 38/1;

- нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 90,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 3;

- будівлі та споруди загальною площею 8733,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Прохорівська, 47, які складаються з: літ. „АА1” - будівля головного виробничого корпусу загальною площею 7316,6 кв.м; літ. „Б” - будівля котельної загальною площею 213,2 кв.м; літ. „В” - будівля прохідної та відділу кадрів загальною площею 60,5 кв.м; літ. „Д” - будівля трансформаторної підстанції загальною площею 99,5 кв.м; літ. „Ж” - будівля газорегуляторного пункту; літ. „И” - будівля ремонтних майстерень загальною площею 361,9 кв.м; літ. „К” - будівля компресорної станції загальною площею 105,6 кв.м; літ. „Л” - будівля матеріального складу загальною площею 43,6 кв.м; літ. „М” - будівля матеріального складу загальною площею 28,5 кв.м; літ. „О” - будівля столярних майстерень загальною площею 110,5 кв.м; літ. „П” - будівля для зберігання запасів води, загальною площею 108,6 кв.м; літ. „Р” - споруда складу БЗБ загальною площею 136,4 кв.м; літ. „Н” - будівля для солі та матеріалів загальною площею 148,4 кв.м; літ. „С” - рампа з навісом; № 1, 3 - огородження; літ. „І” - мостіння; що належать на праві приватної власності ПАТ „Одеський коровай”, в рахунок часткового погашення заборгованості перед ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії":

- за договором № 17-В/10 від 24.06.2010 р. в сумі 266932680,72 руб. та 27159723,57 грн., у т.ч.: 226333682,00 руб. заборгованості за кредитною лінією, 40598998,72 руб. процентів за користування кредитною лінією, 24326102,51 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 2833621,06 грн. пені за прострочення сплати процентів по кредиту;

- за договором № 18-В/10 від 24.06.2010 р. в сумі 69723056,34 грн., у т.ч.: 45972672,90 грн. заборгованості за кредитом, 9273876,52 грн. процентів за користування кредитом, 12641753,50 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 1834753,42 грн. пені за прострочення сплати процентів по кредиту;

2) про визнання за Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" права власності на:

- будівлі та споруди загальною площею 8733,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Прохорівська, 47, які складаються з: літ. „АА1” - будівля головного виробничого корпусу загальною площею 7316,6 кв.м; літ. „Б” - будівля котельної загальною площею 213,2 кв.м; літ. „В” - будівля прохідної та відділу кадрів загальною площею 60,5 кв.м; літ. „Д” - будівля трансформаторної підстанції загальною площею 99,5 кв.м; літ. „Ж” - будівля газорегуляторного пункту; літ. „И” - будівля ремонтних майстерень загальною площею 361,9 кв.м; літ. „К” - будівля компресорної станції загальною площею 105,6 кв.м; літ. „Л” - будівля матеріального складу загальною площею 43,6 кв.м; літ. „М” - будівля матеріального складу загальною площею 28,5 кв.м; літ. „О” - будівля столярних майстерень загальною площею 110,5 кв.м; літ. „П” - будівля для зберігання запасів води, загальною площею 108,6 кв.м; літ. „Р” - споруда складу БЗБ загальною площею 136,4 кв.м; літ. „Н” - будівля для солі та матеріалів загальною площею 148,4 кв.м; літ. „С” - рампа з навісом; № 1, 3 - огородження; літ. „І” - мостіння, що належать на праві приватної власності ПАТ „Одеський коровай”.

По справі неодноразово призначались судові експертизи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.07.2016 р. по справі № 916/3733/15 було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

26.09.2016 р. до господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта № 3496 по судовій оціночно-будівельній експертизі від 21.09.2016 р. по даній справі, а 13.10.2016 р. - висновок експерта № 6590/6591 по судово-економічній експертизі від 10.10.2016 р..

Рішенням господарського суду Одеської області від 21 листопада 2016 року по справі №916/3733/15 (суддя Петров В.С.) позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" до Публічного акціонерного товариства "Одеський коровай" про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на майно задоволено частково% звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 12.06.2014 р., укладеного між ПАТ "Одеський коровай” та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за №8470, а саме на:

- будівлі та споруди загальною площею 8733,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Прохорівська, 47, які складаються з: літ. „АА1” - будівля головного виробничого корпусу загальною площею 7316,6 кв.м; літ. „Б” - будівля котельної загальною площею 213,2 кв.м; літ. „В” - будівля прохідної та відділу кадрів загальною площею 60,5 кв.м; літ. „Д” - будівля трансформаторної підстанції загальною площею 99,5 кв.м; літ. „Ж” - будівля газорегуляторного пункту; літ. „И” - будівля ремонтних майстерень загальною площею 361,9 кв.м; літ. „К” - будівля компресорної станції загальною площею 105,6 кв.м; літ. „Л” - будівля матеріального складу загальною площею 43,6 кв.м; літ. „М” - будівля матеріального складу загальною площею 28,5 кв.м; літ. „О” - будівля столярних майстерень загальною площею 110,5 кв.м; літ. „П” - будівля для зберігання запасів води, загальною площею 108,6 кв.м; літ. „Р” - споруда складу БЗБ загальною площею 136,4 кв.м; літ. „Н” - будівля для солі та матеріалів загальною площею 148,4 кв.м; літ. „С” - рампа з навісом; № 1, 3 - огородження; літ. „І” - мостіння; що належать на праві приватної власності ПАТ „Одеський коровай”, в рахунок часткового погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством "Сбербанк":

- по договору № 17-В/10 від 24.06.2010 р. в сумі 226333682,00 руб. заборгованості за кредитною лінією, 40598998,37 руб. процентів за користування кредитною лінією, 24318144,04 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 2572375,23 грн. пені за прострочення сплати процентів по кредиту;

- по договору № 18-В/10 від 24.06.2010 р. в сумі 45972672,90 грн. заборгованості за кредитом, 9273875,95 грн. процентів за користування кредитом, 12637085,12 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 1642353,11 грн. пені за прострочення сплати процентів по кредиту;

шляхом набуття Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" (іпотекодержателем) права власності на вищезазначене майно, загальна ринкова вартість якого складає в сумі 57925414,00 грн. без урахування ПДВ, що визначена на підставі висновку судового експерта від 21.09.2016 р.

Визнано за Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" право власності на:

У задоволенні решти частини вимог Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" відмовлено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Одеський коровай” на користь Публічного акціонерного товариства „Сбербанк" витрати по сплаті судового збору в сумі 73080,00 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ПАТ „Сбербанк” обґрунтовані частково з урахуванням встановлення судом іншої суми відсотків за користування кредитом та суми пені, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

Так, судом встановлено, що суми основної заборгованості та суми процентів за користування кредитом підтверджуються матеріалами справи та висновком судової економічної експертизи від 10.10.2016 №6590/6591(т.7 а.с.3-45), а саме :

- за кредитним договором № 17-В/10 від 24.06.2010 р.: 226333682,00 рос.руб.- заборгованість відповідача за основною сумою кредиту, 40598998,37 рос.руб. - заборгованість відповідача за нарахованими відсотками за користування кредитом;

- за кредитним договором № 18-В/10 від 24.06.2010 р.: 45972672,90 грн. - заборгованість відповідача за основною сумою кредиту, 9273875,95 грн. - заборгованість відповідача за нарахованими відсотками за користування кредитом.

Також господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість застосування позивачем санкцій у вигляді пені за прострочку повернення кредиту і сплати нарахованих відсотків. Врахувавши умови укладених між сторонами договорів про відкриття кредитних ліній та направлених на адресу відповідача вимог про дострокове повернення всієї заборгованості за договорами, суд першої інстанції застосував здійснений судовим експертом альтернативний розрахунок, починаючи з 17.03.2015 року по 28.08.2015 року, з аналізу якого випливає, що виявлені розбіжності в розмірі нарахованої пені за порушення позичальником сплати кредиту та нарахованих відсотків між даними розрахунку банку та даними альтернативного розрахунку експерта пояснюються не застосуванням банком при здійсненні розрахунку до даних правовідносин положень ч. 6 ст. 232 ГК України стосовно припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, врахувавши висновок судової економічної експертизи від 10.10.2016 №6590/6591 та умови укладених між сторонами договорів, суд дійшов висновку про те, що розмір пені за порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 року складає 26890519,27 гривень, з яких: пеня за простроченим основним боргом за період з 02.12.2014 р. по 28.08.2015 р. - 24318144,04 грн., а пеня за простроченими нарахованими процентами за період з 19.12.2014 року по 28.08.2015 року - 2572375,23 грн.; за договором про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010 року - 14279438,23 грн., у т.ч. пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту за період з 07.01.2015 року по 28.08.2015 року - 12637085,12 грн., а пеня за несвоєчасне повернення суми нарахованих процентів за період з 19.12.2014 року по 28.08.2015 р. - 1642353,11 грн..

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, до суду звернулось Публічне акціонерне товариство “Одеський коровай” з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначав, що судом першої інстанції оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження та встановлення фактів, що мають суттєве значення для розгляду даного спору, без дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у цій господарській справі.

Серед доводів апеляційної скарги наведене наступне:

- звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в рамках даного спору неможливо;

- судом безпідставно та необґрунтовано відмолено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі;

- суд безпідставно послався в оскаржуваному рішенні на судові рішення у справах №520/543/15-ц та № 911/1154/15;

- суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі додаткової судової експертизи.

Також апелянт вказав, що жодного листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність згідно п. 6.4.1. та 9.10. іпотечного договору банк не направляв та ПАТ "Одеський коровай" не отримувало.

У наданому ПАТ „Сбербанк” відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

23.01.2017 року до Одеського апеляційного господарського суду через канцелярію надійшло клопотання ПАТ “Одеський коровай” про зупинення провадження у справі №916/3733/15 до розгляду пов'язаної господарської справи № 910/18506/16. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилався на те, що 28.11.2016 року господарським судом міста Києва прийнято рішення по справі № 910/18506/16, яким позов ПАТ “Одеський коровай” до ПАТ „Сбербанк” задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення, зокрема, іпотечний договір від 12.06.2014, укладений між названими товариствами, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано за номером 3007. Вказане судове рішення було оскаржене банком в апеляційному порядку. Розгляд справи № 910/18506/16 призначено Київським апеляційним господарським судом на 02.02.2017 року. За таких обставин, на думку відповідача, розгляд даної господарської справи по суті є неможливим до закінчення розгляду спору пов'язаної господарської справи № 910/18506/16, тому провадження у справі №916/3733/15 підлягає зупиненню.

Судова колегія відхиляє вказане клопотання з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 79 ГПК України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом,

Як зазначено у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим зумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

З аналізу вищевикладеного слідує, що для зупинення провадження на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України необхідна одночасна наявність двох складових: пов'язаність справ та неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом.

Колегія суддів зазначає, що, дійсно, дана справа та вищезгадана справа № 910/18506/16 пов'язані між собою, оскільки в останній вирішуватиметься спір про визнання недійсним правочину (господарського договору), на якому ґрунтуються позовні вимоги у справі № 916/3733/15.

Однак, оскільки рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2016 року по справі № 910/18506/16 не набрало законної сили, то в силу положення ст. 204 ЦК України вищезгаданий договір іпотеки на час вирішення спору у даній справі є правомірним, а отже, дану справу можливо розглядати до вирішення справи № 910/18506/16 Київським апеляційним господарським судом.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що у випадку визнання вказаного договору недійсним відповідач має право вчинити відповідні процесуальні дії у відповідності до приписів ГПК України.

Крім того, апелянтом не доведено належним чином, що дану справу неможливо розглянути до вирішення справи № 910/18506/16 Київським апеляційним господарським судом, оскільки, на думку судової колегії, обставини, які розглядаються названим судом, можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

У судовому засіданні 24.01.2017 року представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного рішення.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. При цьому, суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 24.01.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 червня 2010 року між Публічним акціонерним товариством “Дочірній банк Сбербанку Росії” (банк), яким у подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство “Сбербанк”, та Відкритим акціонерним товариством „Одеський коровай” (позичальник), яким у подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство „Одеський коровай”, було укладено договір про відкриття кредитної лінії №17-В/10, відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в російських рублях, та на підставі додаткових угод до цього договору, окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. позичальник, у свою чергу, зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконувати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором або додатковими угодами до цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору визначено ліміт кредитної лінії, а саме: починаючи з червня 2010 року по грудень 2010 в розмірі 327908186,00 рос.руб.; починаючи з січня 2011 року по 05.06.2016 року ліміт кредитної лінії щомісячно зменшується згідно графіку.

Згідно п. 1.3. договору розмір процентів за користування кредитом визначається в порядку, передбаченому в додатках цього договору.

За приписами п.1.4. договору останній день дії кредитної лінії - 05 червня 2015 року. У цьому договорі терміном „останній день дії кредитної лінії” позначається термін, з настанням якого зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються.

Кредит надається для рефінансування кредитів в АТ „Укрексімбанк” № 6308К11 від 07.08.2008 року, № 6308К18 від 03.06.2008 року, № 6309К5 від 27.04.2009 року в розмірі не більше 83751030,00 грн. (п. 1.5. договору).

Розділом 2 та 3 договору передбачені основні умови забезпечення зобов'язань позичальника та його гарантії на момент укладання цього договору.

За умовами п.4.1. договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору укладеної між позичальником і банком у строк не пізніше 3 днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за відкриття та ведення позичкового рахунку згідно п. 4.1. цього договору позичальник зобов'язаний сплатити банку комісію за відкриття та ведення позичкового рахунку в розмірі 0,5% від суми ліміту кредитної лінії, зазначеної в п.1.2 цього договору (без ПДВ) одноразово.

Згідно п. 6.1. договору позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.

Відповідно до п. 6.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році; нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно); нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.

У пункті 6.3. договору сторони узгодили, що проценти, нараховані відповідно до п.п.6.1.-6.2. цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.

У розділі 7 договору передбачений контроль за фінансовим станом і діяльністю позичальника з боку банку.

Пунктом 8.1. договору встановлено обов'язок позичальника повернути банку кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у п. 1.2. договору.

Позичальник має право достроково повернути закрити ліміт кредитної лінії або повернути частину загальної заборгованості за кредитною лінією за умови, що не пізніше, ніж за 3 робочих дні до дострокового закриття ліміту кредитної лінії або повернення частини загальної заборгованості за кредитною лінією, він повідомив про це банк (п. 8.2. договору).

Відповідно до п.п. „д” п. 8.3 договору банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договорами, а також інші права, передбачені законодавством України та/або цими договорами та або договором/ами забезпечення у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цими договорами.

За умовами п. 8.4 договору у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника. В такому повідомленні банк зазначає повну суму заборгованості. В зазначеній вимозі банк може вимагати дострокового розірвання цього договору після повернення повної суми заборгованості за цим договором. У такому випадку цей договір вважається розірваним з моменту повернення повної суми заборгованості за цим договором.

Згідно п.8.5. договору позичальник, у разі направлення банком письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов'язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії,: тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 календар днів з дня отримання такого повідомлення.

У відповідності до п. 9.1. договору повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в валюті, в якій надається кредит. Передбачена цим договором комісія за відкриття та ведення позичкового рахунку сплачується в гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного України на день її сплати - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в іноземній валюті. Пеня за прострочення виконання зобов'язань за цим договором розраховується банком щоденно за кожен день прострочення: в національній валюті - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в національній валюті; в гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в іноземній валюті, та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Штрафи, передбачені цим договором, сплачуються в гривнях в еквіваленті по офіційному курсу Національного Банку України на день їх сплати.

За умовами п. 10.1. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за цим договором, банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені відповідно до договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, які визначені ст.5 цього договору. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році.

У силу п. 10.3 договору, сплата пені та/або штрафів, передбачених п.п.10.1-10.2 цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вони передбачені, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені та/або штрафів відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору.

За умовою пункту 10.4 договору у разі несвоєчасного повернення кредиту або процентів за користування кредитом банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання.

Пунктом 11.3 договору передбачено, що останній набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання зобов'язань позичальника по цьому договору.

До вищевказаного договору №17-В/10 між банком та позичальником були укладені додаткові угоди, а саме: №1 від 04.08.2010 р., № 2 від 13.08.2010р., № 3 від 30.08.2010 р. з додатком № 1, та договори про внесення змін №4 від 20.12.2010р., № 5 від 08.02.2011 р. з додатками №1 і № 2, № 6 від 12.09.2011 р., № 7 від 05.01.2012 р., № 8 від 21.03.2012 р., № 9 від 22.05.2012 р., № 10 від 17.08.2012 р., № 11 від 15.11.2012 р., № 12 від 21.06.2013 р. з додатком № 1 (додаток №2 до договору 17), № 13 від 03.12.2013 р., № 14 від 19.02.2014 р., якими до договору № 17-В/10 вносились відповідні зміни.

При цьому, в договорі про внесення змін від 03.12.2013 року № 13 в остаточній редакції викладено п. 1.2. кредитного договору №17-В/10.

Також в договорі про внесення змін № 8 від 21.03.2012 року визначено розмір процентної ставки за користування кредитом, наданим відповідно до кредитного договору. Так, процентна ставка за користування кредитом в іноземній валюті (російський рубль) до 30 вересня 2012 року складає 14,0 % річних. Процентна ставка за користування кредитом в національній валюті (гривні) до 30 вересня 2012 року складає 18,0% річних. Починаючи з 01 жовтня 2012 року, тип процентної ставки, яка застосовується в цьому договорі - змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування Кредитом в іноземній валюті (російський рубль) визначається як сума погодженого сторонами індексу (надалі - “Базова процентна ставка”) і маржі Банку та розраховується за наступною формулою: R = МOSРRIМЕ RАТЕ 6М + М (п. 1.3.1 кредитного договору). Максимальний розмір збільшення змінюваної процентної ставки від розміру змінюваної процентної ставки, складає 16% річних. Таким чином, у разі максимального збільшення змінюваної процентної ставки, максимальний розмір змінюваної процентної ставки за цим Договором буде дорівнювати 30% річних (п. 1.3.1.1 кредитного договору).

Крім того, 24 червня 2010 року ПАТ “Дочірній банк Сбербанку Росії” (банк), яким у подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство “Сбербанк”, та ВАТ „Одеський коровай”, яким у подальшому змінено найменування на ПАТ „Одеський коровай”, (позичальник) був укладений ще один договір про відкриття кредитної лінії №18-В/10, згідно п. 1.1. якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в російських рублях та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. позичальник, у свою чергу, зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені договором та/або додатковими угодами цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору, ліміт кредитної лінії складає 20551153,05 рос.руб.

Розмір процентів за користування кредитом визначається в порядку, передбаченому в додатку №1 до цього договору (п.1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що останній день дії кредитної лінії - 23 червня 2015 року. Під терміном „останній день дії кредитної лінії” в договорі позначається термін, з настанням якого зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються.

Пунктом 1.5. договору визначено, що кредит надається для поповнення обігових коштів позичальника.

Розділом 2 та 3 договору передбачені основні умови забезпечення виконання зобов'язань позичальника та його гарантії на момент і впродовж дії даного договору. Так, згідно п.п. „а” п. 3.2 договору позичальник гарантує, що під час дії цього договору він використовуватиме всі кошти, отримані за цим договором, на цілі, що вказані в п.1.5. договору. Згідно п.п. „а” п. 3.3. договору позичальник гарантує, що підписання та виконання умов цього договору не призведе до порушень зобов'язань позичальника перед третіми особами і не створить зобов'язань позичальника, виконання яких призведе до неплатоспроможності позичальника.

Згідно п. 4.1. договору в день підписання договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.

У відповідності до п. 4.2. договору банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання траншу в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору укладеної між позичальником і банком у строк не пізніше 3 днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною цього договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити: розмір траншу кредиту у межах розміру ліміту кредитної лінії; строк надання і повернення траншу кредиту; реквізити для надання кредиту, якщо вони відрізняються від зазначених у п.9.2. цього договору.

За приписами п. 4.5. договору після укладення додаткової угоди згідно з п. 4.2. цього договору банк здійснює кредитування позичальника за умови, що: заява позичальника про надання кредиту оформлена відповідно до вимог цього договору; виконані умови, передбачені п. 4.4 та відсутні обставини, які відповідно до п. 8.3. цього договору надають право банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, а також інші права, передбачені законодавством України та/або цим договором та/або договором/ами забезпечення; укладені всі договори забезпечення, щодо поруки фізичної/юридичної особі застави/іпотеки майна/майнових прав вказаних у п.2.1. даного договору. Банк зобов'язаний надавати позичальнику кредитні кошти на підставі його заяви не пізніше 3 робочих днів з дня її отримання або протягом більш тривалого строку, зазначеного в такій заяві, яка подається в банк в письмовому вигляді або передається в письмовому вигляді засобами системи „Клієнт-Банк” з використанням електронних підписів в порядку та на умовах, передбачених відповідним договором, укладеним позичальником з банком.

У відповідності до п. 5.1 договору за відкриття та ведення позичкового рахунку згідно з п. 4.1. договору 18 позичальник зобов'язаний сплатити банку комісію за відкриття та введення позичкового рахунку в розмірі 0,5% від суми ліміту кредитної лінії, зазначеної в п. 1.2. цього договору (без ПДВ) одноразово.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.

Відповідно до п. 6.2. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році; нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно); нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі; день повернення - не враховується при нарахуванні процентів.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що проценти, нараховані відповідно до п.п.6.1-6.2 цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.

Згідно п. 6.6. договору у випадку (а) зміни облікової ставки Національного банку України (НБУ), а також у випадку (б) порушення позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цим договором, - процентна ставка за користування Кредитом в першому випадку (а) збільшується прямо пропорційно збільшенню облікової ставки НБУ, а в другому випадку (б) збільшується на 2% (два відсотки) річних. Зазначеним пунктом позичальник погоджує зміну процентної ставки, що не потребує укладення додаткової угоди між сторонами даного договору. Про настання подій, наслідком яких стало збільшення процентної ставки за користування кредитом, банк повідомляє позичальника письмово із зазначенням дати, з якої змінюється процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за 10 днів до застосування нової процентної ставки за користування кредитом.

Позичальник зобов'язується повернути банку кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у відповідній додатковій угоді до цього договору (п. 8.1. договору).

Пунктом 8.2. договору встановлено, що позичальник має право достроково повернути закрити ліміт кредитної лінії або повернути частину загальної заборгованості за кредитною лінією за умови, що не пізніше, ніж за 3 робочих дні до дострокового закриття ліміту кредитної лінії або повернення частини загальної заборгованості за кредитною лінією, він повідомив про це банк.

У п.8.5. договору сторони обумовили, що позичальник у разі направлення банком письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості зобов'язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії,: тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 календарних днів з дня отримання такого повідомлення.

У відповідності до п. 9.1. договору повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в валюті, в якій надається кредит. Передбачена цим договором комісія за відкриття та ведення позичкового рахунку сплачується в гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного України на день її сплати - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в іноземній валюті. Пеня за прострочення виконання зобов'язань за цим договором розраховується банком щоденно за кожен день прострочення: в національній валюті - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в національній валюті; в гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку - у випадку, якщо кредит за цим договором надавався в іноземній валюті, та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Штрафи передбачені цим договором сплачуються в гривнях в еквіваленті по офіційному курсу Національного Банку України на день їх сплати.

За умови п. 10.1. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за цим договором банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені відповідно до договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, які визначені ст.5 цього договору. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році.

Сплата пені та/або штрафів, передбачених п.п.10.1-10.2 цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вони передбачені, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені та/або штрафів відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору (п.10.3 договору).

Згідно п. 10.4 договору у разі несвоєчасного повернення кредиту або процентів за користування кредитом банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання.

До вказаного договору кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010 р. протягом періоду з 04.08.2010 р. по 03.12.2013 р. сторонами вносились відповідні зміни, про що свідчать укладені між ними додаткові угоди № 1 від 04.08.2010 р. і № 2 від 30.08.2010 р. з додатком № 1, а також договори про внесення змін № 3 від 20.12.2010 р., № 4 від 08.02.2011 р. з додатком № 1, № 5 від 12.09.2011 р., № 5 від 14.06.2011 р.; № 6 від 16.06.2011 р., № 7 від 03.10.2011 р., № 8 від 05.01.2012 р., № 9 від 21.03.2012 р., № 10 від 28.04.2012 р., № 11 від 22.05.2012 р., № 12 від 17.08.2012 р., № 13 від 15.11.2012 р., № 14 від 21.06.2013 р. з додатком № 2, № 15 від 03.12.2013 р.

Остаточний розмір процентної ставки за користування кредитом, наданим відповідно до кредитного договору № 18-В/10 від 24.06.2010 р., визначено в п. 1.3. договору в редакції договору про внесення змін № 9 від 21.03.2012 року. Так, процентна ставка за користування кредитом в іноземній валюті (російський рубль) до 30 вересня 2012 року складає 14,0 % річних. Процентна ставка за користування кредитом в національній валюті (гривні) до 30 вересня 2012 року складає 18,0% річних. Починаючи з 01 жовтня 2012 року, тип процентної ставки, яка застосовується в цьому договорі - змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування Кредитом в іноземній валюті (російський рубль) визначається як сума погодженого сторонами індексу (надалі - “Базова процентна ставка”) і маржі Банку та розраховується за наступною формулою: R = МOSРRIМЕ RАТЕ 6М + М (п. 1.3.1 кредитного договору). Максимальний розмір збільшення змінюваної процентної ставки від розміру змінюваної процентної ставки, складає 16% річних. Таким чином, у разі максимального збільшення змінюваної процентної ставки, максимальний розмір змінюваної процентної ставки за цим Договором буде дорівнювати 30% річних (п. 1.3.1.1 кредитного договору).

12 червня 2014 р. між ПАТ „Одеський коровай” (іпотекодавець) та ПАТ „Дочірній банк СберБанку Росії” (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 3007, в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця, які випливають із:

- договору про відкриття кредитної лінії №17-В/10, укладеного між боржником і іпотекодержателем 24 червня 2010 року, з додатковою угодою № 1 від 04 серпня 2010 року, з додатковою угодою № 2 від 13 серпня 2010 року, з додатковою угодою №3 від 30 серпня 2010 року, з договором про внесення змін № 4 від 20 грудня 2010 року, з договором про внесення змін № 5 від 08 лютого 2011 року, з договором про внесення змін № 6 від 12 вересня 2011 року, з договором про внесення змін № 7 від 05 січня 2012 року, з договором про внесення змін № 8 від 21 березня 2012 року, з договором про внесення змін № 9 від 22 травня 2012 року, з договором про внесення змін № 10 від 17 серпня 2012 року, з договором про внесення змін № 11 від 15 листопада 2012 року, з договором про внесення змін № 12 від 21 червня 2013 року, з договором про внесення змін № 13 від 03 грудня 2013 року, з усіма змінами і доповненнями, що укладені наданий момент ( надалі - основний договір 1)

- договору про відкриття кредитної лінії № 18-В/10 від 24 червня 2010 року з додатковою угодою № 1 від 04 серпня 2010 року, з додатковою угодою № 2 від 30 серпня 2010 року, з договором про внесення змін № 3 від 20 грудня 2010 року, з договором про внесення змій № 4 від 08 лютого 2011 року, з договором про внесення змін № 5 від 14 червня 2011 року, з договором про внесення змін №5 від 12 вересня 2011 року, з додатковою угодою №6 від 16 червня 2011 року, з додатковою угодою № 7 від 03 жовтня 2011 року, з договором про внесенім змін № 8 від 05 січня 2012 року, з договором про внесення змін № 9 від 21 березня 2012 року, з договором про внесення змін № 10 від 28 квітня 2012 року, з договором про внесенім змін № 11 від 22 травня 2012 року, з договором про внесення змін № 12 від 17 серпня 2012 року з договором про внесення змін № 13 від 15 листопада 2012 року, з договором про внесення змін № 14 від 21 червня 2013 року, з договором про внесення змін № 15 від 03 грудня 2013 року (надалі основний договір 2).

Відповідно до п. 3.1. - 3.1.4. іпотечного договору предметом іпотеки є:

- нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 139,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, пр. Глушка (проспект Димитрова), буд. 22;

- нежитлове приміщення магазину загальною площею 137,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 38/1;

- нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 90,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 3;

- будівлі та споруди загальною площею 8733,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Прохорівська (вул. Хворостіна), буд. 47, які складаються з: літ. „АА1” - будівля головного виробничого корпусу загальною площею 7316,6 кв.м; літ. „Б” - будівля котельної загальною площею 213,2 кв.м; літ. „В” - будівля прохідної та відділу кадрів загальною площею 60,5 кв.м; літ. „Д” - будівля трансформаторної підстанції загальною площею 99,5 кв.м; літ. „Ж” - будівля газорегуляторного пункту; літ. „И” - будівля ремонтних майстерень загальною площею 361,9 кв.м; літ. „К” - будівля компресорної станції загальною площею 105,6 кв.м; літ. „Л” - будівля матеріального складу загальною площею 43,6 кв.м; літ. „М” - будівля матеріального складу загальною площею 28,5 кв.м; літ. „О” - будівля столярних майстерень загальною площею 110,5 кв.м; літ. „П” - будівля для зберігання запасів води, загальною площею 108,6 кв.м; літ. „Р” - споруда складу БЗБ загальною площею 136,4 кв.м; літ. „Н” - будівля для солі та матеріалів загальною площею 148,4 кв.м; літ. „С” - рампа з навісом; № 1, 3 - огородження; літ. „І” - мостіння.

Згідно п. 4.2.3 та п. 4.2.7 іпотечного договору іпотекодержатель має право за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги у відповідності з цим договором, в тому числі шляхом прийняття предмета іпотеки у власність або продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; вимагати дострокового виконання зобов'язань, зазначених в ст. 2 цього договору, забезпечених предметом іпотеки у випадках, передбачених чинним законодавством України та/або цим договором.

Положеннями п. 6.1 вказаного договору встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою, згідно ст. 2 цього договору у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування (задоволення). Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання Боржником будь-якого із зобов'язань, зазначених в ст. 2 цього договору, вони не будуть виконані або будуть виконані неналежним чином (п. 6.2 договору).

У відповідності до п. 6.3 договору іпотекодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов'язань, зазначених в ст. 2 договору, а якщо його вимога не буде задоволена в 30-денний строк - звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання Боржником будь-якого із зобов'язань за основним договором 1,2, а також з інших підстав, передбачених основним договором 1,2, які дають право іпотекодержателю на дострокове стягнення заборгованості боржника за основним договором 1,2.

Пунктом 6.4 договору встановлено, що у разі настання випадків, передбачених в п. 6.2-6.3 договору, іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду, вчиненого виконавчого напису нотаріуса. Також у разі настання випадків, передбачених в п. 6.2-6.3 договору, іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом:

- передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому чинним законодавством України;

- права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України.

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. До іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, за умови, що до цього терміну іпотекодержателю не буде повернено (сплачено) заборгованість за усіма зобов'язаннями, зазначеними в ст. 2 цього договору в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого призначає іпотекодержатель. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених даною іпотекою вимог іпотекодержателя. При цьому розмір забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя на момент набуття права власності на предмет іпотеки (п. 6.4.1 договору).

Згідно п. 6.4.2 договору ціна продажу предмета іпотеки встановлюється на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого призначає іпотекодержатель, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що останній набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та є дійсним до припинення дії основного договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов вказаних кредитних договорів банк перерахував відповідачу за заявами останнього кредитні кошти у сумах 343344843,00 рос.рублів/88967515,72 грн. (за договором № 17-В/10 від 24.06.2010 р.) та 49564367,14 грн. (за договором № 18-В/10 від 24.06.2010 р.), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та меморіальними ордерами, що свідчить про неповне виконання зобов'язань за кредитними договорами.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Укладені між банком та відповідачем по справі кредитні договори є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 („Позика”), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Дані правовідносини регулюються нормами ч. 1 статті 1054, 1046, ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049, п. 1 ст. 1056, ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Як свідчать матеріали справи та перевірено судом апеляційної інстанції, ПАТ „СберБанк” свої зобов'язання за кредитними договорами № 17-В/10 та № 18-В/10 від 24.06.2010 р. виконав в повному обсязі, однак відповідач прийняті на себе зобов'язання не виконав, отримані за вказаними договорами кредитні кошти в обумовлені строки у повному обсязі не повернув та не сплатив відсотки за весь час користування кредитом.

Таким чином, судова колегія цілком погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановленого розміру сум основної заборгованості та сум процентів за користування кредитом, які підтверджуються висновком судової економічної експертизи від 10.10.2016 №6590/6591(т.7 а.с.3-45) та становлять:

- 226333682,00 рос.руб. - заборгованість відповідача за основною сумою кредиту, 40598998,37 рос.руб. - заборгованість відповідача за нарахованими відсотками за користування кредитом (за кредитним договором № 17-В/10 від 24.06.2010 р.);

- 45972672,90 грн. - заборгованість відповідача за основною сумою кредиту, 9273875,95 грн. - заборгованість відповідача за нарахованими відсотками за користування кредитом (за кредитним договором № 18-В/10 від 24.06.2010 р.).

Також, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість застосування позивачем санкцій у вигляді пені за прострочку повернення кредиту і сплати нарахованих відсотків та зазначає наступне.

За умовами вказаних договорів № 17-В/10 та № 18-В/10 від 24.06.2010 р., зміст яких є ідентичним, відповідач зобов'язався сплачувати нараховані відсотки, здійснити погашення кредиту, проте порушив вказані умови.

За умовами п. 10.1. кредитних договорів у за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за цими договорами банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені відповідно до договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, які визначені ст. 5 договорів. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році.

У силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За розрахунками позивача нарахована відповідачу як позичальнику пеня по договору № 17-В/10 від 24.06.2010 р. за несвоєчасне повернення кредиту складає 24326102,51 грн., а за прострочення сплати процентів по кредиту - 2833621,06 грн., по договору № 18-В/10 від 24.06.2010 р. за прострочення повернення кредиту - 12641753,50 грн., за прострочення сплати процентів по кредиту - 1834753,42 грн.

Врахувавши умови укладених між сторонами договорів про відкриття кредитних ліній та направлених на адресу відповідача вимог про дострокове повернення всієї заборгованості за договорами, суд першої інстанції вірно застосував здійснений судовим експертом альтернативний розрахунок, починаючи з 17.03.2015 року по 28.08.2015 року, з яким погодився позивач у своїх поясненнях.

З аналізу здійсненого судовим експертом альтернативного розрахунку випливає, що виявлені розбіжності в розмірі нарахованої пені за порушення позичальником сплати кредиту та нарахованих відсотків між даними розрахунку банку та даними альтернативного розрахунку експерта пояснюються не застосуванням банком при здійсненні розрахунку до даних правовідносин положень ч. 6 ст. 232 ГК України стосовно припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, з урахуванням проведеної судової експертизи та умов укладених між сторонами договорів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір пені за порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 року складає 26890519,27 гривень, з яких: пеня за простроченим основним боргом за період з 02.12.2014 р. по 28.08.2015 р. - 24318144,04 грн., а пеня за простроченими нарахованими процентами за період з 19.12.2014 року по 28.08.2015 року - 2572375,23 грн.; за договором про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010 року - 14279438,23 грн., у т.ч. пеня за несвоєчасне повернення суми кредиту за період з 07.01.2015 року по 28.08.2015 року - 12637085,12 грн., а пеня за несвоєчасне повернення суми нарахованих процентів за період з 19.12.2014 року по 28.08.2015 р. - 1642353,11 грн..

Щодо вартості майна, яке є предметом спірного іпотечного договору від 12.06.2014 р., необхідно зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 37 Закону “Про іпотеку” іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Згідно висновку експерта № 3496 від 21.0.2016 р. по судовій оціночно-будівельній експертизі ринкова вартість всього майна, що є предметом іпотеки згідно іпотечного договору від 12.06.2014 р. за реєстр. № 3007, дорівнює 57925414,00 грн. без урахування ПДВ, у т.ч.:

- ринкова вартість об'єкту нерухомості (нежилі будівлі та споруди) загальною площею 8733,2 кв.м, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Прохорівська, 47, визначена порівняльним підходом, складає 1964970,0 доларів США або 50707033,0 грн. (з урахуванням ПДВ, по курсу НБУ на дату оцінки: 100 доларів США = 2580,55 грн.);

- ринкова вартість нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 139,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, пр. Глушка, 22, визначена порівняльним підходом, складає: 2675150,0 грн. або 88557,0 доларів США (без ПДВ, курс долара НБУ на 21.09.2016р. складає 2580,55 грн./100 доларів США);

- ринкова вартість нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 90,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, Пироговська, З, визначена порівняльним підходом, складає: 1763981,0 грн. або 68357,0 доларів США (без ПДВ, курс долара НБУ на 21.09.2016р. складає 2580,55 грн./100 доларів США);

- ринкова вартість нежитлового приміщення магазину, загальною площею 137,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 38/1, визначена порівняльним підходом, складає 2779250,00 грн. або 107700,00 доларів США (без ПДВ, курс долара НБУ на 21.09.2016 р. складає 2580,55 грн./100 доларів США).

Отже, визначена експертизою ринкова вартість предмету іпотеки значно перевищує загальну заставну вартість, визначену сторонами у п.3.2 договору іпотеки, що дорівнює 22873930,00 грн.

Вказаний висновок експерта відповідачем не оспорювався, жодних доказів на підтвердження невідповідності зазначеної оцінки обставинам справи відповідачем не надано.

Враховуючи те, що відповідачем порушені права позивача на повернення основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, позивач вважає, що його права підлягають захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Слід звернути увагу, що основним доводом апеляційної скарги є неможливість вирішення спору про визнання права власності на іпотечне майно в судовому порядку, а лише в позасудовому порядку.

Однак, судова колегія відхиляє дане твердження апелянта, з огляду на наступне.

З метою часткового задоволення вимог банку за кредитними договорами № 17-В/10 та №18-В/10 від 24.06.2010 року, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за укладеним між банком і відповідачем іпотечним договором від 12.06.2014 р. шляхом визнання за позивачем права власності на іпотечне майно.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов укладених договорів щодо своєчасної сплати кредиту та відсотків за його користування, банком на адресу відповідача 24.02.2015 року було направлено вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості (вих. №277/28 та вих. №278/28), які були отримані останнім 04.03.2015 року, проте залишені без задоволення (т.1 а.с. 186-194).

У зв'язку з невиконанням позичальником - ПАТ „Одеський коровай” зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами, банком на адресу іпотекодавця було надіслано вимоги від 11.04.2015 р. за вих. № 3473/5/28-2, № 3474/5/28-2, № 3475/5/28-2, № 3476/5/28-2, № 3477/5/28-2, № 3478/5/28-2, № 3479/5/28-2 та № 3483/5/28-2 щодо повернення повної суми заборгованості за вищевказаними кредитними договорами від 24.06.2010 р.. При цьому, позивач наголосив, що у випадку непогашення заборгованості він залишить за собою право звернення на вищезазначене іпотечне майно. Вказані вимоги були отримані іпотекодержателем, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, однак залишені без задоволення (т.1 а.с. 195-238).

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови, іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку майно (ст. 4 Закону України „Про іпотеку”).

Слід зазначити, що відповідні записи про обтяження належного відповідачу нерухомого майна, прийнятого банком в іпотеку, були внесені в Єдиний державний реєстр іпотек та в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Так, як вбачається з даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.09.2016 р. № 69437572 спірні об'єкти нерухомого майна перебувають у власності відповідача, а право іпотекодержателя даного майна зареєстроване за позивачем.

Звертаючись до господарського суду із вищевказаним позовом, банк послався на невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань, а також наявність правових підстав для застосування ст.ст. 36, 37 Закону України “Про іпотеку”, оскільки останні не виключають можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. При цьому, позивач зазначив, що, оскільки відповідач оспорював іпотечний договір, що свідчить про невизнання ним можливості набуття позивачем взагалі права власності на предмет іпотеки відповідно до іпотечного договору, тому у позивача виникло право в силу положень іпотечного договору, ч.2 ст. 16 ЦК України, ст. 33, ст. 36, ст. 37 Закону України "Про іпотеку" звернути стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться в ст. 20 ГК України.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Звертаючись з позовом до суду, позивач на свій розсуд обирає спосіб захисту порушеного права, у той час як на суди покладено обов'язок перевірки відповідності обраного позивачем способу захисту приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Предметом даного спору є вимоги позивача про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на предмет договору іпотеки, які мотивовані невиконанням позичальником зобов'язань щодо повернення позивачу кредитних коштів та сплати процентів за користування цими коштами, з посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 625, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 33, 36, 37 Закону України “Про іпотеку”.

Згідно ст. 3 Закону України „Про іпотеку” у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону України „Про іпотеку”).

За положенням ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 36 Закону України “Про іпотеку” сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідне застереження міститься в статті 6 іпотечного договору, згідно п. 6.4 якого сторони встановили, що у разі настання випадків, передбачених п. 6.2-6.3 іпотечного договору, іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду. Також у разі настанні вказаних випадків іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом, зокрема, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, визначеному чинним законодавством України. Так, у положеннях п. 6.4 іпотечного договору сторонами було конкретизовано умови та порядок переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

З аналізу положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України “Про іпотеку”, 328, 335, 376, 392 ЦК України слідує, що законодавцем визначено три способи захисту вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу, позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

У постановах Верховного Суду України №6-1851цс15 від 30.03.2016р., №6-1685цс16 від 21.09.2016 р., які в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для застосування, зазначено, що для правильного вирішення даної категорії справ суду слід з'ясувати чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, або до нотаріуса для здійснення виконавчого напису, чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чи встановлено його теперішню ринкову вартість, тощо.

Оскільки відповідач не виконав умови кредитних договорів № 17-В/10 та №18-В/10, у в зв'язку з чим у нього утворилася відповідна заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 6.4 іпотечного договору) в порядку, встановленому, зокрема, п. 6.4.1 вказаного договору, згідно з яким право власності переходить на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, за умови, що до цього терміну іпотекодержателю не буде повернено (сплачено) заборгованість за усіма зобов'язаннями, зазначеними в ст. 2 цього договору в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості.

Згідно пояснень позивача, банк не звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно у зв'язку з тим, що відповідачем було оспорено згаданий вище іпотечний договір в межах цивільної справи № 520/543/15-ц, що розглядалась Київським районним судом міста ОСОБА_3.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2015 р. про забезпечення позову у справі № 911/1154/15 було заборонено Державній реєстраційній службі України вносити зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, яке належить ПАТ „Одеський коровай”, яке є предметом спірного іпотечного договору.

Докази скасування, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, вказаних заходів забезпечення позову на час звернення банком з позовом у даній справі у матеріалах справи відсутні та сторонами суду апеляційної інстанції не надано.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.09.2016 р. № 69437572, все нерухоме майно ПАТ „Одеський коровай”, до якого відносяться спірні об'єкти нерухомого майна, перебуває під арештом згідно постанови про арешт майна Малиновського ВДВС м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

За таких обставин, колегія суддів вважає, про що й вірно зазначено судом першої інстанції, що позивач не мав реальної можливості в позасудовому порядку оформити (підтвердити) право власності на предмет іпотеки, яке перейшло до нього згідно договору від 12.06.2014 р. в порядку ст. 37 Закону „Про іпотеку”.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на постанови Верховного суду України від 30.03.2016р. у справі № 6-1851 цс15 та від 21.09.2016р. у справі № 6-1685 цс16 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у даному випадку обставини справи не є аналогічними та судом було з'ясовано обставини, про які зазначав Верховний суд, направляючи справи на новий розгляд.

Відтак, як цілком вірно вказав господарський суд Одеської області, у даному випадку позивач не мав іншого ефективного засобу юридичного захисту своїх прав, у зв'язку з чим формальне обмеження способу такого захисту, про необхідність якого зазначає відповідач, суперечить статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, правомірним є звернення ПАТ „Сбербанк” до суду із заявленим позовом для захисту інтересів банку з урахуванням встановленого судом факту нездійснення відповідачем як позичальником з грудня 2014 р. погашення ані основного боргу, ані процентів за користування кредитними коштами, та зважаючи на фактичне ухилення відповідача від виконання прийнятих на себе зобов'язань за кредитними договорами та вчинення дій, спрямованих на уникнення відповідальності за порушення виконання цих зобов'язань.

Крім того, можливість у випадку невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором захисту порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно підтверджується постановами Верховного Суду України від 26.10.2016р. у справі № 6-1625цс16, від 28.09.2016р. у справі №6-1243цс16, від 14.09.2016р. у справі №6-1219цс16, від 26.12.2011р. у справі №3-139гс11 та від 19.08.2014р. у справі №3-43гс14.

Згідно вказаних постанов, у разі встановлення в договорі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно, останній вправі вимагати застосування такого способу звернення стягнення у судовому порядку.

Доводи апелянта щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в судовому порядку спростовуються приписами ч.1 ст.37 Законом України «Про іпотеку», наявністю відповідного застереження, що міститься в п.п.6.3, 6.4 спірного іпотечного договору. Крім того, позивачем направлено листи-повідомлення з вимогою дострокового повернення кредитних коштів та попередженням про звернення стягнення на заставне майно у разі непогашення заборгованості (т.1 а.с.186-238)

Між тим, судова колегія звертає увагу на те, що позасудовий порядок визнання права власності у даному випадку є неможливим, у зв'язку з арештом предмету іпотеки в рамках цивільної справи №520/543/15-ц та оспорюванням відповідачем спірного договору іпотеки в рамках господарської справи №911/1154/15.

Позасудовий порядок визнання права власності виключає наявність спору між сторонами відносно об'єкту іпотеки.

Наявні в матеріалах справи листи повідомлення, судова колегія вважає доказом належного виконання вимог, передбачених п.п. 6.3, 6.4 договору іпотеки з боку іпотекодержателя.

Доводи апелянта, що зазначені повідомлення-вимоги свідчать лише про намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки у майбутньому, не відповідають дійсності, оскільки містять вимогу про погашення суми заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованість у спосіб, передбачений законом або договором іпотеки.

Доводи ПАТ «Одеський коровай» стосовно того, що судом всупереч імперативному припису ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не встановив у резолютивній частині рішення пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 39 названого Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Як вище згадувалось, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.09.2016 р. № 69437572, все нерухоме майно ПАТ „Одеський коровай”, до якого відносяться спірні об'єкти нерухомого майна, перебуває під арештом згідно постанови про арешт майна Малиновського ВДВС м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Будь-яких доказів обтяження предмета іпотеки іншими зобов'язаннями на час розгляду спору у господарському судах першої та апеляційної інстанції, як вказує скаржник, ним не надано.

Що стосується тверджень скаржника про безпідставну та необґрунтовану відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі у зв'язку з порушенням провадження господарським судом міста Києва у господарській справі №910/18506/16, предметом спору якій є визнання вказаного іпотечного договору від 12.06.2014 недійсним, судова колегія зазначає, що аналогічне клопотання було заявлено ПАТ „Одеський коровай” в процесі апеляційного перегляду справи №916/3733/15, в задоволенні даного клопотання було відмовлено з мотивів, викладених вище в зазначеній постанові.

Відтак, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції було правильно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, враховуючи наведені вище судом апеляційної інстанції підстави.

Доводи ПАТ „Одеський коровай” щодо безпідставного посилання місцевого господарського суду на судові рішення у справах № 520/543/15-ц та № 911/1154/15 судова колегія вважає необґрунтованими, так як банк у своєму позові посилався на наявність вказаних рішень, які набули законної сили, при доведенні тих обставини, що, по-перше, оспорення відповідачем іпотечного договору від 12.06.2014 свідчить про невизнання останнім можливості набуття банком права власності на предмет іпотеки за вказаним іпотечним договором, по-друге, наявність прямої заборони Державній реєстраційній службі України вносити зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, яке належить ПАТ „Одеський коровай”, яке є предметом даного іпотечного договору.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що через наведені вище обставини позивач не мав можливості в позасудовому порядку оформити (підтвердити) право власності на предмет іпотеки, яке перейшло до нього згідно договору від 12.06.2014 р. в порядку ст. 37 Закону „Про іпотеку”.

Також в апеляційній скарзі ПАТ „Одеський коровай” вказало, що судом безпідставно та необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судової експертизи у справі. При цьому, скаржник зазначив, що висновок судового експерта від 10.10.2016 р. № 6590/6591 є неповним з причини непредставлення позивачем всіх необхідних документів для проведення судової економічної експертизи та визначення дійсних сум, заявлених до стягнення позивачем у справі, що призвело до прийняття судом неправильного рішення із визначенням невірних сум грошових зобов'язань.

Згідно ч.ч. 3, 5 ст. 42 ГПК України у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" П. 11 У разі коли для вирішення поставлених перед експертом питань йому необхідні додаткові матеріали (документи, зразки тощо) він з огляду на положення частини четвертої статті 31 ГПК вправі просити господарський суд про їх надання. Водночас законом не передбачено повноважень судового експерта щодо витребування та одержання додаткових матеріалів безпосередньо від учасників судового процесу. Тому господарський суд не може покладати на останніх обов'язок надавати додаткові матеріали безпосередньо експертові на його вимогу. Клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів розглядається господарським судом після поновлення провадження у справі; за необхідності для розгляду такого клопотання суд може витребувати матеріали справи з експертної установи, а також повідомити учасників судового процесу про час і місце проведення відповідного судового засідання. Після розгляду клопотання провадження у справі знову зупиняється, а матеріали справи, якщо вони були витребувані судом, надсилаються до експертної установи. При цьому, господарським судам слід мати на увазі можливість настання передбачених пунктами 1.13 і 4.9 Інструкції наслідків у вигляді повернення матеріалів справи суду, який призначив експертизу, або повідомлення експертом суду про неможливість надання висновку.

Згідно до п. 15.1 вказаної постанови додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо. Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось вище, експертом неодноразово були витребувані додаткові матеріали, необхідні для виконання судово-економічної експертизи, які задовольнялись судом, який зобов'язував сторін надати до суду відповідні додаткові документи, необхідні для проведення експертизи. Сторонами надавались витребувані матеріали, які направлялись експерту.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції зазначає, що ПАТ «Одеський коровай жодним чином не наведені докази, які вказують на недостатню ясність чи неповноту вказаного висновку експерта, як передбачено вимогами ч. 3 ст. 42 ГПК України.

У п. 18 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Прийнявши до уваги, що експертне дослідження проведене відповідно до Закону України "Про судову експертизу" судовим експертом, який має відповідну кваліфікацію та освіту, містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставленого запитання, враховуючи, що експерт, згідно до ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, несе кримінальну відповідальність за відомості, викладені у висновку, місцевий господарський суд, оцінивши висновок за правилами ст. 43 ГПК України, не знайшов обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність, неповноту висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, з чим погоджується колегія суддів.

Відтак, враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає про відсутність необхідності у призначенні додаткової судової експертизи у справі, тому місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ПАТ „Сбербанк” обґрунтовані частково, з урахуванням встановлення судом іншої суми відсотків за користування кредитом та суми пені, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому задоволені судом частково.

Отже, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказане рішення відповідає приписам норм матеріального та процесуального права, а також обставинам справи, тому дане рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, п. 1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Одеський коровай” - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 21 листопада 2016 року по справі №916/3733/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 30.01.2017 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська

Попередній документ

64369807

Наступний документ

64369809

Інформація про рішення:

№ рішення:	64369808
№ справи:	916/3733/15
Дата рішення:	24.01.2017
Дата публікації:	02.02.2017
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Одеський апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; забезпечення виконання зобов’язань