"25" січня 2017 р.Справа № 916/21/17
Господарський суд Одеської області у складі:
суддя Зайцев Ю.О.
при секретарі судового засідання Себовій О.О.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 12.01.2017р. №152);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 177 190,55 грн.,-
Суть спору: 03.01.2017р. позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 177 190,55 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.01.2017р. було порушено провадження у справі № 916/21/17 з призначенням її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні 25.01.2017р. представником позивача було надано суду заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за зобов'язанням, а не збитки.
Відповідач засідання суду призначене на 25.01.2017р. не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвала господарського суду Одеської області від 06.01.2017р. була направлена за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 25.01.2017р. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4. Проте, поштове відправлення ухвали суду від 06.01.2017р. було повернене до суду (поштове повідомлення вх.№2482/17 від 23.01.2017р.) із зазначенням того, що адресат за даною адресою не прживає.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача зазначеною в позовній заяві та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 25.01.2017р., суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
25.01.2017р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення, суд встановив:
16 вересня 2015 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі - поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (надалі - зберігач) був укладений Договір зберігання № 33 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання Майно, відповідно до актів приймання-передачі, накладних або інших документів про передачу Майна, складених на підставі цього Договору, і зобов'язується його зберігати та повернути це майно поклажодавцю в схоронності.
Згідно п. 5.1. Договору, зберігач несе відповідальність за втрату або недостачу Майна та відшкодовує збитки, завдані мені втратою (недостачею), в тому числі, але не винятково в розмірі вартості втраченого Майна (чи Майна, що не вистачає) на день звернення до суду з позовом про відшкодування збитків.
За умовами п. 5.1.2. Договору, крім відшкодування збитків, Зберігай зобов'язаний сплатити поклажодавцю штраф у розмірі 20% від вартості втраченого (неповернутого) Майна.
На виконання умов Договору ФОП ОСОБА_5 передала, а ФОП ОСОБА_4 прийняв на відповідальне зберігання Майно загальною вартістю 149 114,59 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі на відповідальне зберігання №№ 208221, 208232, 208241 від 28.09.2015р.
Однак, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства, передане на зберігання ФОП ОСОБА_4 майно було ним втрачене.
У зв'язку із вищезазначеним, 29.07.2016 р. між сторонами була підписана Додаткова угода № 2 до Договору, за умовами якої ФОП ОСОБА_4 зобов'язався відшкодувати позивачу вартість втраченого Майна в сумі 147 658,79 (сто сорок сім тисяч шістсот п'ятдесят вісім грн. 79 коп.) гривень в строк до 16.11.2016р. згідно наступного графіку платежів: 20 000,00 грн. - до 02.08.2016р.; 20 000,00грн. - до 16.08.2016р.; 20 000,00грн. - до 02.09.2016р.; 20 000,00 грн. - до 16.09.2016р.; 20 000,00 грн. - до 03.10.2016р.; 20 000,00 грн. - до 17.10.2016р.; 20 000,00 грн. - до 02.11.2016р.; 7 658,79 грн. - до 16.11.2016р.
Відповідно до п. 5. Додаткової угоди №2 до Договору, у випадку порушення зберігачем п.3 даної Додаткової угоди, сторони погодили, що поклажодавець має право застосувати до зберігача штрафні санкції передбачені договором та чинним законодавством.
Проте, в порушення умов Додаткової угоди №2 до Договору та вимог чинного законодавства, відповідач зобов'язання за Додатковою угодою № 2 від 29.07.2016р. не виконав.
18.10.2016р. ФОП ОСОБА_5 направила ФОП ОСОБА_4 вимогу про відшкодування шкоди № 36 від 17.10.2016р. за юридичною адресою та за адресою місця зберігання Майна, відповідно до якої, просила протягом десяти днів з моменту її отримання компенсувати спричинену шкоду в сумі 147 658,79 грн.
Проте, ФОП ОСОБА_4 на мою вимогу не відреагував та оплату не здійснив.
На підставі п. 5.1.2. Договору, позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі, передбаченому п. 5.1.2. Договору, а саме: 29 531,76 грн.
З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 177 190,55 грн.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Правовідносини між сторонами склались на підставі укладеного між ними договору Договір зберігання № 33 від 16.09.2015р. та Додаткової угоди № 2 від 29.07.2016р. до Договору.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В порушення умов вищезазначеної додаткової угоди договору та вимог чинного законодавства відповідач свої зобов'язання за зі сплати коштів не виконав, в наслідок чого за останнім утворилась заборгованість у загальній сумі 147 658,79 грн.
Перевіривши надай позивачем розрахунок суми заборгованості, дослідивши докази у їх сукупності суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 29 531,75грн. штрафу, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5. Додаткової угоди №2 до Договору, у випадку порушення зберігачем п.3 даної Додаткової угоди, сторони погодили, що поклажодавець має право застосувати до зберігача штрафні санкції передбачені договором та чинним законодавством.
За умовами п. 5.1.2. Договору, крім відшкодування збитків, Зберігай зобов'язаний сплатити поклажодавцю штраф у розмірі 20% від вартості втраченого (неповернутого) Майна.
На підставі п. 5.1.2. Договору, позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі, передбаченому п. 5.1.2. Договору, а саме: 29 531,76 грн. за прострочення виконання зобов'язання за додатковою угодою №2 до договору.
За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обґрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.
Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.
За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.
Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 33,34,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 177 190,55 грн., - задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2; код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (03115, АДРЕСА_1; код НОМЕР_2; рахунок № НОМЕР_3 в AT «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, код банку 380805) заборгованість в сумі - 147 658 /сто сорок сім тисяч шістсот п'ятдесят вісім/ грн. 79 коп., штраф в сумі 29 531 /двадцять девять тисяч п'ятсот тридцять одну/ грн.76 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 657 /дві тисячі шістсот п'ятдесят сім/ грн. 86 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст складено та підписано 30 січня 2017 р.
Суддя Ю.О. Зайцев