33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
25 січня 2017 р. Справа № 918/1203/16
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 19 713 698,17 грн.;
за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання недійсним пункту 9.3 Договору №4063/15-БО-28 від 29.12.2014 року купівлі-продажу природного газу в частині формулювання визначення строку позовної давності, щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних тривалістю у 5 (п"ять) років
За участю представників:
від позивача: представник ОСОБА_1
від відповідача: представник ОСОБА_2
Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - Позивач або ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (надалі - Відповідач) в якому просить стягнути з останнього борг в сумі 15 126 319,12 грн. (п'ятнадцять мільйонів сто двадцять шість тисяч триста дев'ятнадцять гривень 12 коп.), пеню в сумі 3 390 139,57 грн. (три мільйони триста дев'яносто тисяч сто тридцять дев'ять гривень 57 коп.); три проценти річних в сумі 347 075,16 грн. (триста сорок сім тисяч сімдесят п'ять гривень 16 коп.); інфляційні втрати в сумі 856 164,32 грн. (вісімсот п'ятдесят шість тисяч сто шістдесят чотири гривень 32 коп.), а всього 19 719 698,17 грн. (дев'ятнадцять мільйонів сімсот дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 13 коп.).
Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору № 4063/15-БО-28 від 29.12.2014 року купівлі-продажу природного газу протягом січня-грудня 2015 р. він поставив Відповідачу природний газ на суму 82 324 291,62 грн., однак останній оплатив його вартість з простроченням.
Відповідач надав суду письмовий відзив на позов в якому проти вимог Позивача заперечив в повному обсязі, пославшись на те, що заборгованість та штрафні санкції нараховані на суму заборгованості за поставлений газ для ТОВ "Рівнетеплоенерго" мають бути реструктуризовані та списані, що прямо передбачено Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Проте, позивачем до суду надано заперечення на відзив, відповідно до якого останній зазначив, що договір про реструктуризацію сторонами не укладався, а відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1730 , нарахування не здійснюється саме на реструктуризовану заборгованість. Тому, на думку позивача, відсутні підстави для припинення зобов'язання відповідача з оплати річних, пені, інфляційних втрат та основного боргу.
Разом з тим, відповідачем до суду надано доповнення до відзиву на позовну заяву в якому зазначив, що предметом позову є заборгованість та штрафні санкції нараховані на суму заборгованості за поставлений газ для ТОВ "Рівнетеплоенерго" та які мають бути реструктуризовані та списані, що прямо передбачено Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, відповідач надав суду заяву в якій просить суд, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір стягнення пені у справі до 1 грн. 00 коп.
До початку розгляду справи по суті до суду Відповідач подав до Позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зустрічний позов в якому просить суд визнати недійсним пункт 9.3. Договору № 4063/155-БО-28 від 29.12.2014 року купівлі-продажу природного газу в частині формулювання визначення строку позовної давності, щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних тривалістю у 5 (п"ять) років.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.12.2016 р. прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту 9.3 Договору №4063/15-БО-28 від 29.12.2014 року купівлі-продажу природного газу в частині формулювання визначення строку позовної давності, щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних тривалістю у 5(п"ять) років, для спільного розгляду з первісним позовом.
Зустрічний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" обгрунтовує наступним.
Ст. 258 ЦК України для окремих видів зобов'язань встановлена спеціальна позовна давність, зокрема п. 1 ч. 2 цієї статті наголошує на тому що позовна давність строком в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). В даному випадку, вважаємо, що пункт 9.3. договору на постачання природного газу суперечить вимогам п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки в даній статті немає відсильної норми до умов договору чи закону, така вимога є остаточною.
Відповідно до п. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Однак, в даному випадку, договір про збільшення позовної давності має бути укладений сторонами у письмовій формі. Такого договору у письмовій формі сторони не укладали, відтак збільшення строку спеціальної позовної давності з боку ПАТ НАК "Нафтогаз України" є неправомірним.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 3.3. Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.
Оскільки п.11 Договору на поставку купівлі-продажу природного газу № 4063/15 БО-28 від 29.12.2014 року встановлено термін дії договору в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року (закінчення строку дії договору), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення, то умова щодо встановлення п'ятирічного строку позовної давності про стягнення пені та інших штрафних санкцій за цим договором згідно п.9.3. є незаконною та суперечить вимогам п.3.3. Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Позивач надав суду письмовий відзив на зустрічний позов, відповідно до якого вважає зустрічний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки п .9.3 договору відповідає положенням цивільного законодавства, укладений з дотриманням загальних вимог до правочину, встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України.
ПАТ "НАК "Нафтогаз України" надав суду письмове пояснення в якому просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та задовольнити позов у повному обсязі, пославшись на те, що положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з'ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити. При цьому господарський суд керувався наступним.
29 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як Продавець та Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго", як Покупець, уклали Договір купівлі-продажу природного газу № 4063/15-БО-28 (надалі Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.
Згідно п. 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (далі - споживачам Покупця).
Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 14 115,557 тис. куб. м (чотирнадцять мільйонів сто п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім куб. м), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.). (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
На виконання Договору Продавець з січня по грудень 2015 року передав, а Покупець отримав природний газ на суму 82 324 291,62 грн.
Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу:
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2015 року на суму 12 975 554,31 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2015 року на суму 11 220 603,48 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2015 року на суму 11 608 843,45 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2015 року на суму 8 389 121,73 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 травня 2015 року на суму 581 875,54 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30 червня 2015 року на суму 103 402,29 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 липня 2015 року на суму 100 815,45 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 серпня 2015 року на суму 71 884,26 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2015 року на суму 101 986,90 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2015 року на суму 5 511 164,14 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2015 року на суму 12 257 221,42 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2015 року на суму 19 401 818,65 грн.
Згідно п. 5.1. Договору, ціна (граничний рівень цін) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.
Відповідно до п.6.1. Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Таким чином, відповідач зобов'язався оплатити природний газ, поставлений: у січні 2015 року до 14 лютого 2015 року; у лютому 2015 року до 14 березня 2015 року; у березні 2015 року до 14 квітня 2015 року; у квітні 2015 року до 14 травня 2015 року; у травні 2015 року до 14 червня 2015 року; у червні 2015 року до 14 липня 2015 року; у липні 2015 року до 14 серпня 2015 року; у серпні 2015 року до 14 вересня 2015 року; у вересні 2015 року до 14 жовтня 2015 року; у жовтні 2015 року до 14 листопада 2015 року; у листопаді 2015 року до 14 грудня 2015 року; у грудні 2015 року до 14 січня 2016 року.
Необхідно зазначити, що Покупцем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1 Договору.
Таким чином, сума основного боргу Відповідача складає 15 126 319,12 грн.
Враховуючи порушення Відповідачем термінів виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 4063/15-БО-28 від 29 грудня 2014 року, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 390 139,57 грн. - пені (з 15.02.2015 р. по 14.07.2016 р.), 347 075,16 грн. - 3% річних (з 15.02.2015 р. по 30.09.2016 р.), 856 164,32 грн. - інфляційних втрат (з 15.02.2015 р. по 31.08.2016 р.) згідно долученого розрахунку.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На час розгляду справи доказів оплати основного боргу в сумі 15 126 319,12 грн. матеріали справи не містять, доказів в підтвердження спростування факту поставки природного газу на зазначену суму відповідачем не подано та не зазначено про їх існування.
На підставі наведеного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 15 126 319,12 грн. основного боргу за поставлений природний газ обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3 390 139,57 грн. - пені, 347 075,16 грн. - 3% річних, 856 164,32 грн. - інфляційних втрат судом враховується наступне.
Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.2 Договору встановлено відповідальність за невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
На підставі вищезазначеного, Позивач просить стягнути з Відповідача 3 390 139,57 грн. грн. пені, нарахованої за період прострочення з 15.02.2015р. по 14.07.2016 р. від сум заборгованості за кожний період сплати, передбаченої умовами договору, 347 075,16 грн. - 3% річних, нарахованих за період прострочення з 15.02.2015 р. по 30.09.2016 р., 856 164,32 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 15.02.2015 р. по 31.08.2016 р.
30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", (надалі - Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.
Наведені вище положення Закону передбачають, що у такому випадку неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються.
У даній справі предметом спору є пеня, інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в період з січня по грудень 2015 року природний газ, в тому числі на заборгованість, яка була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Здійснивши перерахунок пені, суд (з урахуванням п. 3 ст. 7 вищезазначеного Закону), визнає обґрунтованим нарахування пені на суму заборгованості, яка не сплачена відповідачем (15 126 319,12 грн.), починаючи з 26.01.2016 р. по 14.07.2016 р. Відтак, за вказаний період прострочення до стягнення підлягає пеня в сумі 2 834 738,32 грн.
Клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 статті 551 Цивільного Кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правила застосування господарськими судами зазначених положень ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визначені рядом роз'яснювальних листів з цього питання та практикою суду, що наведено нижче.
1. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.11.2011 р. № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" (п. 1 ч. 3) - "Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України".
2. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.03.2009 р. №01-08/183 "Про Перелік питань, порушуваних господарськими судами протягом 2002 - 2009 років щодо застосування деяких норм процесуального права, на які Вищим господарським судом України надано відповіді в інформаційних листах" (п. 11.22) - "Норма пункту 3 статті 83 ГПК є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального".
3. Постанова Вищого господарського суду України від 08.04.2015 року у справі № 902/1568/14: "Відповідно ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. За ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокій розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з'ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності
розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
Однак всупереч наведеним нормам Відповідач не довів належними доказами наявності істотних обставин для зменшення розміру неустойки.
Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 15.02.2015 р. по 30.09.2016 р. в розмірі 347 075,16 грн. та інфляційні втрати за період з 15.02.2015р. по серпень 2016 р. в розмірі 856 164,32 грн.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляціних втрат, суд (з урахуванням п. 3 ст. 7 вищезазначеного Закону), визнає обґрунтованим нарахування 3 % річних починаючи з 26.01.2016 р. по 30.09.2016 р. та інфляційні втрати з 01.02.2016 р. по 31.08.2016 р. на суму заборгованості (15 126 319,12 грн.), яка не була сплачена Відповідачем ні до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", ні після. Відтак, за вказані періоди прострочення до стягнення підлягає 3 % річних в сумі 308 725,69 грн. та інфляційні втрати в сумі 544 062,96 грн.
В частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних нарахованих на суму заборгованості які були сплачені до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Посилання Позивача на те, що відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, який повинен сформувати КМУ, тому списання заборгованості є неправомірним, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, додаткові умови для списання сум неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних при відсутності кредиторської заборгованості на день набрання чинності законом, не вимагаються.
Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним пункт 9.3. Договору № 4063/155-БО-28 від 29.12.2014 року купівлі-продажу природного газу в частині формулювання визначення строку позовної давності, щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних тривалістю у 5 (п"ять) років, не підлягає задоволенню з огляду на те, що позивачем не подано відповідних доказів та не доведено про наявність обставин, які згідно ст. 203 ЦК України, були б підставою для визнання оспорюваного пункту правочину недійсними
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що сторони укладаючи оспорюваний правочин виходили з принципів вільного волевиявлення, а дії сторін в частині приймання - передачі обумовленого Договором природного газу свідчать, що спрямований він на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним. Крім того, сторони п. 9.3 Договору встановили строк тривалістю у 5 (п'ять) років, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних. Зазначений пункт договору відповідає нормам, закріпленим в ч. 1 ст. 259 ЦК України.
Враховуючи, що сторони встановили строк тривалістю у 5 (п'ять) років, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності) та те, що позивачем у справі не подано відповідних доказів та не доведено про наявність обставин, які були б підставою для визнання оспорюваного пункту правочину недійсним, у задоволенні зустрічного позову суд відмовляє.
З огляду на все вищенаведене, суд зазначає, що провадження у справі, в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних на суму заборгованості, яка була сплачена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не може бути припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України (відсутній предмет спору), так як в даному випадку між сторонами існує спір щодо правомірності вказаних стягнень. Зокрема, Позивач стверджує, що вони підлягають стягненню незалежно від періоду сплати, Відповідач навпаки заявляє, що на підставі п. 3 ст. 7 Закону, вони не підлягають ні нарахуванню, ні стягненню.
Таким чином, предмет спору між сторонами на предмет винесення рішення не припинив існування, і відповідно, суд розглянув даний спір по суті з винесенням, за результатами розгляду, рішення.
На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладаються судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 15 126 319,12 грн. (п'ятнадцять мільйонів сто двадцять шість тисяч триста дев'ятнадцять гривень 12 коп.) основного боргу, 2 834 738,32 грн. (два мільйони вісімсот тридцять чотири тисячі сімсот тридцять вісім гривень 32 коп.) пені; 308 725,69 грн. (триста вісім тисяч сімсот двадцять п'ять гривень 69 коп.) три проценти річних; 544 062,96 грн. (п'ятсот сорок чотири тисячі шістдесят дві гривні 96 коп.) інфляційних втрат та 206 700,00 грн. (двісті шість тисяч сімсот гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовити в задоволенні.
4. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано "30" січня 2017 року.
Суддя Марач В.В.